Середа, 21 серпня 2024 року

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».  

Кому належать зареєстровані понад півтори сотні каналів — дізнавалась наша Наталія Данькова. Я постійно пишу, що коли вже наважилися розібратися, як влаштоване телебачення в Україні, читайте тексти авторства моєї колеги. Вони як  5 років навчання в університеті, але екстерном. Ось і тепер Наталія Данькова розповідає, скільки зараз в Україні зареєстрованих каналів, кому вони належать, які медіаменеджери мають свої групи мовників і, власне, як можна зареєструвати телевізійний канал.

І одразу залишаю ще одне посилання на матеріал Наталії «Чому глядачів поки не цікавить державний мультиплекс МХ-7 і чи зможе цьому зарадити “Megogo Спорт”». Тут відповідь на питання, чому з нього «тікають» мовники та як врятувати ідею, за якою може бути майбутнє.

А от про фаховість Ігоря Куляса я вже навіть не нагадую. Його тексти є синонімом поняття «знак якості». Тут посилання на свіжий моніторинг ефіру телемарафону «Єдині новини» і Першого каналу Суспільного 9–11 серпня 2024 року. А от повний огляд, про що та як розповідали в ефірних блоках каналів «Ми — Україна», «Інтер», ICTV та СТБ, «Рада» і «1+1», а також Першого каналу Суспільного, читайте тут.

Верховна Рада нарешті ухвалила закон проти діяльності російської церкви в Україні. У реакціях користувачів соцмереж Катерина Городнича впізнала і хресну ходу, і карнавал одночасно. Люди святкують, споживачі «опіуму для народу» тужать за дилером. Реакцію соцмереж на голосування по РПЦ «Антоніна» збирає тут (дай боже здоров’я моїм колегам, сміялась дуже).

Попередній матеріал  також допоможе розпізнавати і ось такі закиди пропагандистів: «Україна намагається спровокувати Росію на ядерний удар». Ці меседжі (заяву самопроголошеного диктатора Білорусі Олександра Лукашенка) ворог активно поширює в анонімних телеграм-каналах. Ідеться про те, що атака ЗСУ на Курську область нібито є спробою Києва спровокувати Росію на застосування ядерної зброї. За словами Лукашенка, такі дії можуть призвести до втрати Москвою своїх міжнародних союзників, що нібито ставить Росію в небезпечне становище (пфф…). На що спрямована така тактика Кремля і як її розпізнати, пояснюють колеги у спецпроєкті «ДМ» #DisinfoChronicle.

«Сталеві нерви»

Це вже Марія Спалєк зробила огляд на однойменний серіал — українсько-латиський проєкт, що має передбачуваний і відірваний від української реальності сюжет. Утім, дещо особливе, ділиться Марія, в ньому є. Огляди моєї колеги — це як правила редакційної політики, тільки для творців серіалів: про вміння перетворювати шаблонний скрипт на багатофункціональний дієвий інструмент. Що не так (може усе й так, не спойлерю) у «Сталевих нервах» із  віком, жіночою незалежністю та вулицею Васильківською в Санта-Барбарі.

Ірина Семенюта послухала учасників практичної зустрічі «Апґрейд редакційної політики: як зробити правила корисним інструментом». Це розмова про те, якою має бути редакційна політика в медіа. Її організувала Комісія з журналістської етики. Тут озвучили практичні поради, як перейти від формальностей до ефективних інструментів. «Редакційна політика ― це підказка в складних ситуаціях», — розповів Отар Довженко, креативний директор Lviv Media Forum та ментор пілотного проєкту КЖЕ:  «Коли журналіст не знає, як діяти, він може просто подивитися на редакційну політику. В цьому документі має бути прописано, що робить і чого не робить видання, які теми висвітлює, а які ні. Речі, які можуть існувати суто на відчуттях редактора, який до того ж з часом може залишити посаду, повинні бути зафіксовані в редакційній політиці». Найцікавіше те, що текст моєї колеги буде корисним не тільки журналістам. Тут людською мовою пояснено, що таке редполітика і чому вона необхідна редакціям. А ми з вами в такі часи живемо, що маємо знати, як усе працює в медіа і зсередини також. Словом, моя щира рекомендація — читайте «Редакційна політика в медіа: від формальності до ефективного інструменту».

І все не так із блогерами, які знімають найкринжовіші у світі відео, спекулюючи на військових. Антоніна подивилась ролик, де блогери від Govor production (у ролях: блогери, погані актори і ведучий Нового каналу Богдан Шелудяк (Буше)) говорять про те, як важко працюють на перемогу, знімаючи відоси. Після побаченого, ділиться Катерина Городнича, Антоніні відкрився портал у пекло. От, наприклад, дописувачі Х просили повідомити, що дзвонили з Іспанії і казали, що цей сором навіть не іспанський, це інший рівень. Якщо ви пропустили цей медіатреш, ось вам: «Відкриття, якого ми не хотіли».

Побачила, що новий британський уряд навіть не приховує, що Україна використовує в Курській області британські танки Challenger 2. Потрапила мені на очі колонка для Sunday Express міністра оброни Великої Британії  Джона Гілі. І ось що він пише: «Дозвольте мені висловитися з усією ясністю: згідно зі статтею 51 Статуту ООН Україна має чітке право на самооборону від незаконних нападів Росії. За умови, що міжнародне право не порушується, це не виключає операції на території Росії. [...] Ми маємо пишатися, що подароване Британією обладнання в руках відважних українців на фронті допомагає їм захищати свою країну» (як рідний, чесне слово).

До речі, жодного осуду чи висловлювань про «порушення міжнародного права» я не спостерігала й в іноземних журналістів (я знаю, що ви заперечуватимете: «це тому, що ти, Марино, не ті видання читаєш»). Так от, вони переважно пишуть про те, що ЗСУ беруть у полон строковиків сотнями та забезпечують усім необхідним покинутих мешканців районів Курської області, де зараз тривають бойові дії. І акцентують саме на тому, що Україна не претендує на російські території. А ось тут подивіться, як ВВС (я читала текст російської служби, що ж…) пише про Едуарда Москальова, генерал-майора, очільника військової комендатури в Курській області Росії (вона була створена для підтримання правопорядку і забезпечення першочергових потреб населення на підконтрольних територіях): «Комендатура під керівництвом Москальова має не лише налагодити щось схоже на  нормальне життя, наскільки це можливо, зважаючи на ситуацію, а й продемонструвати всьому світу, як має поводитися армія на захопленій території іншої держави. І цим показати разючий контраст з поведінкою російських військових на захоплених ними з 2022 року українських землях».

Настрій підхоплює і новий матеріал з NYT  — репортаж із місця, де зараз перебуває частина взятих у полон російських військових і строковиків. Матеріал про те, що, по-перше, більшість полонених вважає, що їх обдурили, послали на смерть, покинули (їхня пісня гарна й нова…); по-друге, це поповнення обмінного фонду, а отже збільшення шансів на те, що українці побачать своїх близьких, які перебувають у російському полоні.

На фото російські військовополонені відпочивають і читають Булгакова (лють всередині наростає, хоч і розумію, чому так)

Наразі це все.

Дякую, що дочитали цього листа до кінця.

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі,  вотсапі та на сайті «Детектор медіа». Увесь зворотний зв'язок також пишіть сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям. 

До зустрічі. Переможемо!

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.

Титульне фото: Getty Images