Субота, 17 серпня 2024 року

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».  

Якщо сьогодні ви вирішите прочитати тільки один текст, то нехай це буде «Вершник без голови. Чим є сьогодні Держкіно». Анастасія Платонова, аналітикиня культури, пише про непрозорі рішення організації, системні конфлікти колишньої очільниці агенції з кіносередовищем і невизначений стан, у якому зараз перебуває інституція. Важко не погодитися з тим, що за останні роки Держкіно в культурній спільноті встигло стати синонімом постійних скандалів і катастрофічного управлінського стилю: «Наразі треба визнати, що забюрократизоване, сумнівно доброчесне та не дуже фахове Держкіно нагадує такого собі “вершника без голови”, коли де-юре є людина, що тимчасово керує інституцією, проте де-факто агенція не працює на розвиток галузі, натомість діє, як “злий поліцейський”, що прагне контролювати й упокорювати, а не домовлятися та співпрацювати», — пише аналітикиня. Тому логічними є запитання: що ж лишилося від агенції за кілька років під керівництвом Марини Кудерчук, як її рішення можуть завтра вплинути на кіносферу, і в чому полягає непересічна важливість Держкіно для вітчизняного кіносередовища? Відповіді — в матеріалі Анастасії Платонової, звісно.

Не знаю, щоправда, як ви зможете не прочитати текст Арсенія Субаріона про «геополітичний провал Банкової», точніше про реакцію пропагандистів на українську операцію на Курщині — це просто безкінечний цирк якийсь. Минулого тижня це була паніка й розгубленість серед російських телеграм-каналів. Цього тижня повідомлення стали ще більш суперечливими, адже територія, контрольована підрозділами ЗСУ, і географія бойових дій відтоді збільшилися. Ворожий агітпроп намагається приховувати російські втрати, кількість убитих і полонених, а тому застосовує переможницьку риторику (в цій пропагандистській пісні не міняються ні слова, ні ритм, ні обличчя — одні й ті самі з усіх каналів). Проте ворогу все важче підтримувати картинку успішного протистояння та применшувати наслідки українського наступу.

А ще одразу почитайте й текст «США ось-ось луснуть як мильна бульбашка» — це вже  пророцтва ворожок для Росії і те, як їх використовує ворожа пропаганда. Коли у пропагандистів закінчуються ідеї, вони вдаються до прихованого козиря в рукаві — передбачень болгарської цілительки Ванги. Навколо неї в Росії ледь не культ особи, що пояснюється, на думку болгарських фактчекерів із порталу WebCafe, тим, що її «передбачення» зазвичай мають яскраво виражену проросійську спрямованість: «Росію чекає розквіт», «України не стане», а на Захід чекає «геополітична катастрофа». Ой, а ще   російські медіа  транслюють «передбачення» та «прогнози» колишнього лідера політичної партії ЛДПР Володимира Жириновського (який хоч і помер, але все бачив наперед).

І логічним буде залишити тут посилання на новий випуск подкасту «Медіуми», в якому йдеться про ще один погляд на блокування телеграм-каналів. Як телеграм оминув європейське регулювання, які санкції передбачені за те, що платформи будуть ігнорувати встановлені вимоги, а також про можливості та обмеження європейських актів про цифрові послуги (DSA) та цифрові ринки (DMA) в регулюванні роботи великих платформ, — ведучі Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Тетяною Авдєєвою, старшою юристкою Лабораторії цифрової безпеки. 

На залізничному вокзалі в Києві показали виставу про жінок, які чекають коханих з війни. Імерсивна вистава «Pomitna» (відбувається протягом серпня та вересня) присвячена жінкам, що чекають своїх близьких з війни. Як розповіли  «Детектору медіа» організатори заходу, загалом заплановано 28 вистав тривалістю 90 хвилин, кожна з яких розрахована на 25 глядачів. Вистава відбувається у форматі інтерактивної прогулянки зі спеціальними навушниками, які учасники отримують на початку події.

«Залізничний вокзал завжди був дуже символічною локацією. Але зараз, стоячи на пероні, кожен із нас усе відчуває по-новому. Тут і спогади, і очікування, і щем, і радість. Усе-усе. Для наших героїнь та їхніх чоловіків — це точка відліку. Чоловіки поїхали воювати. Жінки стопнулись у відчуттях на пероні, але "пішли жити життя"», — розповідають організатори вистави. «Pomitna» — це мікс документального та художнього. Команда взяла 20 глибинних інтервʼю жінок-коханих воїнів, а також написала, художньо адаптувала й озвучила щоденники та особисті замітки жінок, які чекають. Вистава намагається зробити видимими та чутними тих, хто чекає. Зверніть увагу на текст про цю виставу.

Це назва проєкту команди Ukraїner, ведучою якого є Юлія Тимошенко (не та, про яку ви одразу подумали). Ведучій проєкту «Що далі?» Юлії Тимошенко 25 років. Вона закінчила з золотою медаллю школу на Київщині, провела рік у США за програмою обміну майбутніх лідерів FLEX і чотири роки — в Абу-Дабі, де у філіалі Нью-Йоркського університету здобула ступінь бакалавра з соціології. Повернувшись до Києва у 2021-му, Юлія отримала свою першу роботу в міжнародній компанії у сфері консалтингу, а у 2022-му почала співпрацювати з Ukraїner як редакторка англомовної версії сайту.

Вона й розповідала Марині Баранівській про проєкт «Що далі?» (це серії інтерв’ю про майбутнє України), ідею його створення, як стала його ведучою і розкритикувала роботу видання The Gaze; про свій вибір залишатися в Україні та інцидент за участі директорки Київського інституту гендерних досліджень Марфи Скорик, яка назвала її «красівулею із нєжним голосюлькою». Проєкт — це розлогі, часом тривалістю понад три години, розмови українських інтелектуалів, які міркують над тим, якою хотіли б бачити Україну в майбутньому, якими є перешкоди для реалізації такого бачення і що нам варто робити вже сьогодні для досягнення бажаного. Серед тих, із ким уже вийшли інтерв’ю, — Оксана Забужко, Віталій Портников, Мирослав Маринович, Тетяна Трощинська й інші. 

А ось тут посилання на ще одне інтерв’ю. Моя Колега Оксана Наумова розмовляла з Оленою Квашею, продюсеркою південного хабу Суспільного та «Суспільне Одеса»: «Ми йдемо до людей зі створеним продуктом і думаємо про те, що ще б створити, щоб люди відчували нашу підтримку». З самого початку своєї роботи в одеській філії Суспільного Олена Кваша працює над зміною акцентів в ефірі, і для цього були підписані меморандуми про співпрацю з низкою культурних і громадських інституцій регіону.  Почитайте, як працює команда Суспільного в Одесі. 

В літньо-осінній сезон вривається серіал «Емілі в Парижі». Колумністка Independent Кейті Россінскі у своєму огляді четвертого сезону (точніше його першої частини, друга вийде на нетфліксі 12 вересня) пише, що як і в «Бріджертонах», в «Емілі в Парижі» немає сюжету, але є «вайб». «Антоніна» погоджується, і наполягає, що беззмістовний, але красивий контент теж потрібен. Це як тепла ванна з різнобарвними бульбашками, в яку ти занурюєшся, щоб відключитись від реальності. Катерина Городнича пише, що сюжет має більше дірок, ніж друшляк, діалоги — наче із щоденника 12-річної дівчинки, сценаристи забувають про якісь зі своїх же сюжетних ліній, а проблеми героїв вирішуються самі собою, але ж не за це ми любимо ці яскраві строкаті історії. «Емілі в Парижі» треба було створити, щоб Катерина Городнича писала свої огляди на цей серіал. Обожнюю (Катерину і її тексти, раптом що): «Критики кривляться, глядачі радіють. Netflix запрем'єрив 4-й сезон “Емілі в Парижі”».

А от Юрка Космину люблю за те, що в «Ньюспалмі» я щоразу знаходжу відповідь на запитання: як вижити в сучасному інфопросторі і не збожеволіти. 12 хвилин нового випуску можна дивитися, слухати на ютубі і потім пересилати його тим, кого любите та піклуєтесь. Вони оцінять.

Наразі це все.

Дякую, що дочитали цього листа до кінця.

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі,  вотсапі та на сайті «Детектор медіа». Увесь зворотний зв'язок також пишіть сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.

До зустрічі. Переможемо!

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.

Титульне фото: Getty Images