Що єднає Україну, Росію й Німеччину? Певно, що не цінності чи спільне майбутнє. Єднає газ - труба, що тягнеться з далекого краю Росії через Україну до Західної Європи. У фільмі Віталія Манського труба - не лише джерело тепла й тема для маніпуляцій; режисер показує, які різні люди живуть біля неї. Зараз фільм, знятий ще до російсько-української війни, набуває нової актуальності.

Віталій Манський - російський режисер, що народився у Львові, тож львівська прем'єра «Труби» на фестивалі кіно та урбаністики «86» стала для нього нагодою відвідати рідні місця. «Львівськість» Манського - одна з причин, чому він узявся за цей фільм. «Як людина, що народилась у Європі, а живе в Росії, я хотів зрозуміти, чому росіяни живуть так, як живуть, і хочуть так жити», - пояснив режисер. Його «Трубу» обрали найкращим документальним фільмом на фестивалі у Карлових Варах, а загалом за два роки фільм побував на півсотні фестивалів і зібрав десяток нагород. Зі Львова Манський вирушив на черговий фестиваль - до Відня.

Режисер проходить трубою від Сибіру до Німеччини. Фільм плавно перестрибує від народу до народу, від міста до міста, від певного світогляду - до його цілковитої протилежності. На початку корінні мешканці сибірської тайги, одягнені в хутро, ловлять рибу. Спершу ці люди видаються персонажами з кам'яного віку, та коли вони сідають на снігові мотоцикли, ти розумієш, як сильно стереотипи розходяться з реальністю.

«Я подумав, що мандрівка - добра концепція для такого фільму, - розповідає Манський. - Сама по собі дорога нічого не зв'язує, це просто транспорт, тому показати дорогу було б надто банально. Я шукав щось, що справді пов'язує Росію з країнами Заходу, і знайшов трубу. Вона і пов'язує , й ділить. Коли ми зрозуміли це, розпланували подорож і вирушили». Мандрівка на автомобілі тривала сто чотири дні й відбувалась у зворотному напрямку: з Кьольна до Уренгоя, з якого починається фільм. Із Сибіру знов повернулись у Німеччину.

Цей фільм - про розриви нашого бачення. Ми думаємо, що знаємо все про своїх сусідів, та насправді наше бачення дуже обмежене. Проблема шаблонних уявлень про інші народи притаманна всім народам уздовж труби: не лише українці й росіяни, але й поляки з німцями дуже мало знають про мешканців сусідніх держав бодай щось поза найпростішими національними стереотипами.

Росія у фільмі Манського також незвична. В сибірському селі, через яке проходить газогін, за іронією долі, немає газу. Світло дають лише дві години на день - у той час, коли по телевізору програма «Время». Мешканці села не знають, як виглядає світ за межами Сибіру, а про їхнє життя нічого не знають люди навіть у сусідніх регіонах Росії.

Режисер не намагався очорнити Росію навмисно: тут немає стереотипних п'яниць із депресивної глибинки. «Життя - не в таких ефектних банальностях, а в глибині стосунків, - пояснює він. - Я вважаю, що погано - всюди. У високому значенні слова. І погано по-різному».

Коли кіно перестрибує з Росії на територію України, стає страшно - бодай від того, що одну країну важко відрізнити від іншої. В тому, що між нами немає явної різниці, є й позитив і небезпека. Позитив у тому, що ми маємо шанс порозумітись, небезпека - в тому, що стирається національна ідентичність та, як наслідок, знижується опірність українців до проблем, поширених у російському суспільстві.

Чи є «Труба» фільмом про політику? Дехто з критиків потрактував цю стрічку саме так. «Будь-яке актуальне висловлювання - це політика, хочемо ми цього чи ні, - коментує Віталій Манський. - Я політики не боюся, хоча кіно не має займатись нею безпосередньо. Тоді це вже не мистецтво, а пропаганда, як, наприклад, російське телебачення». Він намагався зробити свою мандрівку віддзеркаленням різних політичних світоглядів. А ще - показати, що про життя у Західній Європі молодь часто знає більше, ніж про власних сусідів на Сході.

«У 2013-му, коли ми знімали цей фільм, кордон Європи був дуже чітко зрозумілий, - розповідає Манський. - Події в Україні показали, що ви хочете цей кордон посунути. І я сподіваюся, що вам це вдасться». У фільмі режисер не титрував місцевість - глядачі самі мусять здогадуватись, який кордон перетнули цього разу. «Географічні титри прив'язують до певного місця. А висновок наших мандрів у тому, що кордони проходять не там, де вони встановлюються», - пояснив він.

На російському телебаченні «Трубу» не покажуть - принаймні, на центральних телеканалах. «Можливо, "Дождь" покаже фільм у грудні, і ще один канал, який доживає останні місяці, планує показати», - розповів Манський. Тож він не сподівається, що стрічка набуде в Росії широкого розголосу. Та й щодо прозріння росіян висловлюється песимістично: «Я знаю, що Росія ні за мого життя, ні за життя моїх онуків не стане Європою. Нова державна політика Росії саме в цьому й полягає: ми - не Європа».

На фото - кадр зі стрічки «Труба»