14:00
Понеділок, 18 Серпня 2014

«Територія Ута» на Одеському міжнародному кінофестивалі

Авторка культового для арт-тусовки проекту, улюблениця Кіри Муратової, незалежний арт-критик та відеоперфомер – про міську складову ОМКФ. Арт-критик Марія Хрущак – про Уту Кільтер
«Територія Ута» на Одеському міжнародному кінофестивалі
«Територія Ута» на Одеському міжнародному кінофестивалі

Цим матеріалом автор завершує цикл публікацій з V ОМКФ та починає розбирати валізу після відрядження. :) До речі, в ній виявилися не лише аудіозаписи й фотоматеріали, а й фломастери від одеської Статуї Свободи для арт-середовища - Ути Кільтер. Автор і ведуча улюбленої у вузьких колах програми «Територія Ути» презентувала для роботи оглядачу «Детектор медіа» білий і помаранчевий «олівці», проявивши таким чином симпатію до її блокнота з чорними сторінками.

 

Пані Кільтер постійно відверто висловлює своє захоплення естетичними, на її смак, втіленнями життя. В такі хвилини до її експресивних жестів додається одеський гумор, притаманні їй інтонації й така нескромність у поєднанні з інтелігентністю, що годі висловити це літерами й словами.

 

Коли ви говорите з Утою Кільтер, уся Одеса завмирає і прислухається - вона справді тут така одна. Недаремно арт-критик Марія Хрущак шкодує, що про цю непересічну постать так мало відомо в «широких колах». Програма «Територія Ута» знайома, переважно, лише глядачам одеського телебачення. Її автор віддала цьому проекту 15 років життя, виступивши і критиком, і популяризатором сучасного мистецтва, і лідером креативної авторської журналістики - у масштабах регіонального ТБ. Нині її матеріали доступні користувачам Vimeo, де, наприклад, можна переглянути й репортаж «Довкола V ОМКФ».

 

Ута Кільтер у фильмах Кіри Муратової - окрема тема, яку поціновувачі авторського кіно за участі одеської Грети Гарбо, як її називає режисер, вже знають напам`ять. Під час ОМКФ арт-діячка отримала запрошення литовського кінорежисера Мантаса Кведаравічюса взяти участь ще й у зйомках грецько-турецько-французсько-литовського проекту. Робота над ним мала розпочатися в серпні. У цій стрічці Уті Кільтер дісталася роль Антигони, котра представлятиме доленосні історії Афін, Стамбула й Одеси. Нагадаємо, найвідоміший фільм пана Кведаравічюса - документальна стрічка «Барзах» про повоєнну Чечню епохи Рамзана Кадирова. Перед тим, як відзняти її, Мантас Кведаравічюс захистив докторську дисертацію й виступив автором монографії про державну владу та катування на Кавказі.

 

Наше інтерв`ю з Утою Кільтер так і не відбулося - ми встигли тільки поговорити про сам фестиваль у короткому проміжку між показами фільмів та майстер-класами. Що таке ОМКФ для інтелігентної людини - читайте між рядків заклопотаної власними проектами пані Кільтер. Але насамперед пропонуємо історію арт-діячки, з якою найкраще знайома Марія Хрущак.

 

 

Марія Хрущак: «Кіра Муратова часто дорікала Кільтер за те, що та займається невдячною арт-критикою замість того, аби повністю віддатись акторській справі»

 

- Уту неможливо збагнути з першого погляду, однак одразу зрозуміло, що вона унікальна і як особистість, і як арт-критик.

 

Кільтер - одна з небагатьох українських арт-критиків часів Незалежності, які осмислюють наше мистецтво в контексті європейського та світового. Головне її досягнення - відеопередачі з телепроекту «Територія Ута», що виходили в ефірі одеського телеканалу «Арт» протягом майже 15 років. Це виключний випадок для вітчизняних телепроектів: нічого подібного в нашому культурному полі не було й немає.

 

За цими її передачами - з місця ключових культурних подій України - можна зробити шикарне авторське видання, адже Ута - це особливий голос часу, глибокий, наповнений знаннями не лише з історії нашого та зарубіжного мистецтва, але й культурології та соціальної філософії (Ута філософ за спеціальністю, закінчила Київський університет імені Шевченка). Що найприголомшливіше: її записи вже декілька років потребують оцифровки, і, наскільки мені відомо, Ута все ще шукає людей, яким би можна було передати ці відеоархіви.

 

 

Кадр зі стрічки «Настройщик» Кіри Муратової. У цьому епізоді Ута Кільтер зіграла продавчиню кухликів

 

Шкода, що її передача особливо не вийшла за межі Одеси - вона цього була варта. І як архів мистецьких подій останніх десятиліть вона повинна бути принаймні на Youtube.

 

Уту мало знають в Україні як критика, більше - як найулюбленішу одеську акторку Кіри Муратової. Кільтер знімалася в її картинах «Письмо в Америку», «Чувствительный милиционер», «Настройщик», «Второстепенные люди», «Чеховские мотивы», «Вечное возвращение». І достатньо процитувати Муратову, аби зрозуміти, за що вона любить і цінує Уту - «вона одеська Грета Гарбо». До речі, режисерка часто дорікала Кільтер за те, що та займається невдячною арт-критикою замість того, аби повністю віддатись акторській справі.

 

Також мало хто знає, що Ута Кільтер - єдиний в Україні дипломований «відео-денс-перфомер» та досвідчений куратор. Так склалося, що найчастіше її запрошують із лекціями до Швеції, Норвегії, Франції, що й не дивно, бо стажувалась Ута на берлінському та шведському телебаченні, на ВВС World, була стипендіатом у ФРН, працювала у Франції, співпрацювала з австрійським державним телебаченням. Там її пам'ятають та люблять. Натомість у нашій так званій «арт-тусовці» Уту бояться. Вона занадто сильна й неупереджена для середовища, в якому досі критику приймають на власний рахунок і віддають перевагу взаємній похвалі всього та всіх, за принципом - «ну, людина старалась, щось зробила, а могла би взагалі нічого не робити».

 

За це я люблю Уту, що вона це «щось» не пробачає. Вона воїн професійності. І часом для багатьох у цьому нестерпна, адже масштаб її особистості виходить за межі нашого культурного середовища.

 

У її київському перфоменсі на честь Віри Холодної (проходив у рамках міжнародного арт-проекту «Аут», присвяченого синдрому аутизму) через тіло та жести було передано ті відчуття й емоції, які люди в наш час розучилися висловлювати вербально. Це була надзвичайно сильна акція, значення та зміст якої жоден із наших критиків так і не зміг сформулювати. І як відео-денс-перфомер, єдиний в Україні, Ута вже потрапила в історію, хоч ми ще цього й не усвідомили.

 

І ще. У 2011 році Ута Кільтер була співкуратором та автором текстового супроводу проекту Post vs Protorenessans Оксани Мась на 53-й Венеційській бієнале, спільно з великим і могутнім куратором наших днів, професором Акіле Боніто Олівою. Безпрецедентний випадок, який засвідчує, що Ута - куратор-інтелектуал світового рівня.

 

 

 

 

Ута Кільтер: В Одесі ще пам'ятають часи, коли сюди приїздили діячі з усього світу, а морем надходила вільна література

 

Порт №1: контейнери в концепції V ОМКФ, мемуари та значення порту

 

Фото Ігоря Меделяна

 

- Ідея автора цієї обкладинки просто чудова. Я згодна з ним: Одеський кінофестиваль є портом, воротами до країни України, якими Одеса колись була й, може, ще колись буде. Можливо, Одесі те на користь, що ми втратили Крим? :)

 

Я завжди хотіла мешкати тут. Одеса була воротами Радянського Союзу для всіх. Тут таке шалене життя було, моряків було... Місто було живе. Круїзні пароплави звідси плавали, навіть навколо світу.

 

А потім усе це якось зупинилося. Море віддалилося. І взагалі якось не відчувається, що тут воно є.

 

Самі контейнери (зображені на обкладинці каталогу. - ТК) для мене мають символічне значення. У 1996 році, коли Копенгаген ще був культурною столицею Європи, там робили величезну експозицію: 96 контейнерів, і в кожному з них себе мала представити окрема країна. І ми з моїм чоловіком представляли Україну. Про це ніде немає інформації - начебто того не було, начебто окрім Сороса в Україні взагалі нічого не відбувалося...

 

У мене зберігся запис цієї події.

 

Фонтан на одній із локацій фестивалю біля Театру муз. комедії

 

Порт №2: «Гамбурзьке право» для кінематографістів і його наслідки для Одеси

 

- Узагалі, Одеса була фрайштадтом - вільним містом. За Гамбурзьким правом, вона була вільна й від мита. Тут була Одеса - стара Порто-франківська, Пантелеймонівська. А там - за кілька метрів - починався кордон із Російською імперією. Через що тут було багато євреїв, поляків, німців, італійців, греків, кого завгодно. Й одесити трималися згадкою про ці часи досить довго. І за радянської влади вони переповідали один одному не про бандитів, які часто фігурують у серіалах про Одесу, а про часи, коли сюди приїздили всі й привозили всю необхідну інформацію. І вільна література через море надходила. Ми всю цю культуру споживали через Одесу...

 

Знімають в Одесі багато кацапських серіалів і бандитських історій. Я хочу нагадати, що в тому самому Петербурзі був такий страшний бандитизм, просто незбагнений. Але про це чомусь немає ані такої кількості літератури, ані фільмів, ані серіалів...

 

Інша картина в Одесі. Тут, по-перше, дуже поважають письменників-гебістів, які писали про бандитів. Коли йдеш по вулиці, бачиш виключно меморіальні дошки «освободителям Великой Отечественной войны». Тобто, тут не було ні літераторів, ні аристократів, ні вчених - виключно «ветераны Великой отечественной войны»!

 

Одесити обурені, вони просто не знають, що з цим робити. Є люди, яких ці «визволителі» виганяли з дому, показуючи ордер і заявляючи, що вони хочуть тут жити!

 

 

Фото Олени Коркодим

Ринок Привоз на вулиці Пантелеймонівській. Пані Кільтер обходить його десятою дорогою

 

 

Порт №3: Маршрути ОМКФ - для одеситів і бариг із Привозу

 

- Одеситам фестиваль дуже подобається. Всім дуже цікаво, що люди їдуть звідусіль, що тут спілкуються кінематографісти, що це культурна подія в місті. До того ж, зазвичай із усіх абсолютно фестивалів виростають якісь іще події. На сходах і музика грає класична, й німе кіно показують, проходять перформанси, присвячені мистецтву, й навіть якісь мистецькі виставки відбуваються. Чудово!

 

Показ стрічки «Шантаж» Альфреда Гічкока на Ланжеронівських сходах - одна з подій кінофестивалю, що поєднала одеситів і кіноманів-гостей ОМКФ

 

 

 

 

 

 

 

Але всіх абсолютно одеситів дратує феномен червоної доріжки. Через те, що ми знаємо в Одесі всіх тих людей: «вот барыга с Привоза, который купил себе место депутата, одолжил себе девицу, у которой ноги выше, чем его рост, идёт по этой красной дорожке». З іншого боку, самому фестивалю це, вочевидь, потрібно - поміж бариг, може, й якась пристойна людина з'явиться.

 

 

 

 

Цьогоріч Кіра Муратова прийшла на ОМКФ зустрітися з глядачами під час перегляду стрічки «Астенічний синдром». Іншого разу, під час церемонії закриття ОМКФ, їй було вручено «Золотого Дюка» за вклад у національне кіномистецтво

 

Кіра Муратова на фестивалі, на червоній доріжці? А що їй тут робити? Вона пристойна людина. У минулому році був її фільм, і ми, її бригада, були всі на червоній доріжці й дуже старалися, представляючи її кіно. Звернули на себе увагу. Цього року її роботи немає - чому вона там має бути? Вона себе поважає.

 

 

Порт №4: Дерево як символ життя Одеської кіностудії

 

- Тиждень тому мене колеги запросили на Одеську кіностудію. Колись там була кав'ярня. Вона була переповнена, вона була жвавіша, ніж фестивальні кафе. Там можна було зустріти кого завгодно! Наразі - абсолютно мертвий сезон.

 

 

 

 

На кіностудії діяв цех комбінованих зйомок, де працював мій екс-чоловік. Тепер у цьому приміщенні дах провалився. Там виросло дерево, вище за кінотеатр «Родина». Нічого більш страшного я не бачила.

 

Між іншим, в Одесі є таке спеціальне місце, яке можна знайти ще тільки в Штатах. Тут рівень горизонту співпадає з морем і можна робити спеціальні постановочні зйомки - так, начебто дія відбувається на морі.

 

 

Порт №5: Значення та вплив 3D у формуванні незалежної арт-критики

 

- Кінотеатри в Одесі такі ж, як і всюди. Тут крутять чимало усяких «стрілялок» та інших подібних стрічок. Щодо цього, пригадую історію з дитинства. В ті часи на Хрещатику був стереокінотеатр «Орбіта». І в одному фільмі про цирк тарілки летіли просто на мене! Відріже воно мені голову, чи ні? Влучить по очах? Я такого жаху перетерпіла... Відтоді мене 3D не цікавить абсолютно. Кіно - це кіно, 3D - це 3D.

 

Урочиста церемонія відкриття V ОМКФ

 

Звісно, в Одесі й хороше кіно трапляється. Є незалежні клуби, U Cinema (кінотеатр із арт-хаусним репертуаром, розташований на території Одеської кіностудії. - ТК). Його засновник - просто герой, постійно влаштовує якісь кіноподії. В кінотеатрі «Родіна» (ми його «Родиною» називаємо) йде англійське кіно, присвячене Шекспіру.

 

А щодо решти улюблених фільмів, я часом думаю, чи не помре в епоху Youtube та інтернету мережа дистрибуції? Особливо в нашій країні, де можна все, абсолютно все, стирити...

 

 

 

 

 

Ута Кільтер була захоплена майстер-класом Пітера Вебера

 

 

Порт №100: Фільм-відкриття Ути Кільтер на V ОМКФ

 

- Питання про те, як я обираю фільми для перегляду на фестивалі, досить приватне. Але я спробую на нього відповісти. Я вже знаю, хто є хто, - так і обираю стрічки.

 

Кадр із фільму «Натюрморт»

 

На цьому фестивалі я дивилася Still Life. Назву його переклали як «Натюрморт», але на цю тему там нічого немає. Там є життя - це все одно, що прочитати Томаса Манна «Доктор Фаустус». У Still Life стільки сенсів... Там є британський гумор, однак глядачі й плакали. Цей фільм - приватна історія, в якій є щось загальнолюдське.

 

Фото з сайту Одеського міжнародного кінофестивалю

Портрет Ути Кільтер - Ірена Ерегрос
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
7373
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop