Частим учасником соціального ток-шоу «Говорить Україна», котре вже кілька років виходить на каналі «Україна» по буднях у вечірньому праймі, є психолог Наталя Ломоносова. В одному з випусків минулого тижня вона сказала фразу, яка може стати ключовою для визначення актуальної останнім часом тенденції проекту. Слухаючи та оцінюючи те, що відбувається в студії, психолог озвучила думку: обговорюється дуже ризикована тематика. Й ідеться про речі, загалом не прийняті для публічного озвучення.

З огляду на тематичний ряд випусків, які були в ефірі з 19 по 27 травня включно, ваш автор поширив би цей висновок майже на все показане, почуте й побачене. Бо вже стежачи за анонсами, ніби переглядаєш заголовки популярних у народі друкованих видань та стрічки новин у мережі. Альтернативу жорстоким подіям на фронті, тобто на Донбасі, складають не менш трагічні події в тилу, які обирають для ефіру «Говорить Україна» автори ток-шоу: «Коханець зґвалтував мою дитину!», «Я живу з дітьми, як безпритульний», «Мій син повісився через учительку», «Моя 12-річна донька хотіла накласти на себе руки», і так далі - аж до 27 травня включно, коли анонсовано «На мені клеймо педофіла».

Дивлячись програму не щодня, але час від часу, коли є така можливість, не визначаю зміст за назвами. Хто знає, напевне, зі мною погодиться, для решти поясню: здебільшого хід ток-шоу віддалено нагадує детектив. Спершу озвучується проблема, часто - максимально наближена до кримінального злочину. Потім у студії зустрічаються основні фігуранти. Далі ведучий Олексій Суханов, не надто заважаючи сторонам конфлікту підвищувати градус напруги, за допомогою гостей-експертів та нових учасників подій намагається встановити істину. З'ясувавши, що - а головне - чому сталося насправді. Й частенько вимальовується картинка, відмінна від початкової, на перший погляд - абсолютно непогрішимої версії.

Тобто, якщо когось звинувачують у вбивстві міліціонера - то виявляється, що корумпований силовик-садист сам нарвався й катюзі дали по заслузі. Поява на початку випуску обдуреного шахраями чоловіка зовсім не означає, що він - жертва, а його візаві - безпринципні цинічні лиходії. Відповідно, не всякий, названий ґвалтівником маленьких дітей, виявляється такою потворою в реальності.

У програмі ведучого Олексія Суханова було названо педофілом чоловіка, провина якого не була доведена 

Власне, про це йшлося в згаданому вже випуску від 27 травня. Суханов повернувся до програми півторарічної давнини, в якій неповнолітня звинуватила свого родича в сексуальному зазіханні, того посадили, але потім виявилося: дівча просто наклепало на дядька. Й вибачилося. Хоча бідоласі від цього не легше. Бо навряд чи варто пояснювати сумну долю ґвалтівників за ґратами. Про це не йшлося докладно, проте вашому автору нескладно уявити, через що міг пройти чоловік, названий педофілом.

Але почали ми з іншого - з тенденції. Тиждень поспіль мільйонам українців розповідали про страждання дітей. Там школа ледь не довела до самогубства. Там соціальна нерівність загнала хлопчика в петлю. Про зґвалтування малих дітей я взагалі мовчу. Ну, а історія про Олега Донцова із Запоріжжя, батька двох доньок, котрий живе з ними в абсолютно непристосованому чужому приміщенні, непрямо торкнулася й мене.

Тут варто докладніше. Ефір був у четвер, 22 травня. Показали божевільну дружину Олега, котра перетворила квартиру на звалище сміття та огидний свинюшник. Тепер її тримають під замком, решту кімнат здаючи. Олега вижили сусіди, але суть не в тому. У понеділок, 26 травня, до мене прийшов майстер ремонтувати газову плиту. А на першому поверсі в нас давно вже горе - живе за ґратами така сама божевільна дама, котру скривджена свідомість змушує тягнути до хати всякий мотлох. Та ось: майстер побачив її і запитав у мене, чи не про нашу сусідку показали по телевізору. Він виявився глядачем «Говорить Україна» й дивився програму минулого четверга.

Це я до того, що проблеми, котрі піднімає ток-шоу, на жаль, не ексклюзивні. Це наше з вами життя. Майдан переміг. На Донбасі війна, викрадають та катують людей. Красномовне відео з місць бойових дій та зачисток, трупи ворогів і воїнів та свідчення вчорашніх полонених показують у праймі. Це топові матеріали сьогодення. Але в тилу, як бачимо, теж не мир. І всі побиті, божевільні, гнані, голодні, принижені, повішені та зґвалтовані люди, серед яких багато дітей, народжують інші теми. Ризиковані та не завжди прийнятні.

Чи можемо говорити про подвійні стандарти в оцінках? Мовляв, трупи ворогів показувати можна, Павла Губарєва з В'ячеславом Пономарьовим - треба. А психічно хворих тітоньок, консервативних директорів шкіл із диктаторськими замашками та побутових садистів - не варто.

Скажу більше. Випуск про поневіряння Олег Донцова вразив незвичною для прямих та непрямих ефірів українського телебачення кількістю персонажів із явними ознаками хай не психічного відхилення, але точно - соціального виродження й деградації.

У ток-шоу розглядать події, не менш жорстокі, ніж війна

Для тих, хто не бачив: мова насамперед про Надю, яка пустила Олега з дітьми пожити на свою територію. Та її чоловіка Олександра, не так давно звільненого з колонії. Схожі типи можна побачити на будь-якому зібранні «ватників», «колорадосів» або біля розташування сепаратистів - хай пробачать мене гостьові редактори проекту. Втім, за сумним визначенням відомого письменника Сергія Жадана, це теж наші громадяни. І якщо дають слово бородатому Бабаю, цілком виправдано давати змогу висловитися й подібній парочці. Добре, що в студію на той час абсолютно виправдано запросили фахового лікаря-психіатра.

Ризики, озвучені психологом Наталею Ломоносовою, слід поширювати не лише на потреби взагалі тематично торкатися суспільного та соціального дна. Навіть у випуску про жертв телевізійних шоу ми все одно бачимо, за винятком відомої після скандальної участі в проекті «Міняю жінку» вчительки Галини Ілик, справжніх маргіналів. Соціальних аутсайдерів, котрі, на відміну від Наді з Сашею, виглядають краще та розмістилися дещо вище в розвитку. На щабель, не більше.

Ризик, як на мене, в приземленні. З одного боку - реальність революції, невідворотність змін, євроінтеграційні прагнення та боротьба з рядженими «народними губернаторами». З іншого - люди й проблеми, котрі завжди були біля нас та нікуди не подінуться. Навіть після успішного завершення АТО, підписання другої частини Угоди про асоціацію з ЄС, заборони КПУ й ПР і дострокових парламентських виборів.

Мені здається, не лише учасники програми про поневіряння Олега Донцова, а й герої інших потворних історій мало розуміють, що відбувається довкола. У них своя реальність. Моторошна, створена не громадянином Януковичем і не російськими терористами. Туди нас занурює «Говорить Україна», принаймні останнім часом. І один із ризиків - у розумінні відсутності виходу. Майданом та через зміни в Конституції проблеми того ж Олега не вирішити.

Але все одно маємо дві реальності. Запрошені гості, включаючи лікаря-психіатра - це люди, котрі відбулися самі для себе. На них дивитися приємно. Вони мають власну позицію. Адекватно оцінюють ситуацію. Й намагаються говорити з нещасними героями, вони ж - жертви. Проте ефект від докладених інтелектуальних зусиль дорівнює баченій мною на власні очі спробі професора В'ячеслава Брюховецького достукатися в Харкові до бійців «Оплоту». Вони показали вченій, мудрій та немолодій людині фак. І добре, що не довелося відбивати професора від ножів, кастетів чи просто агресивного прояву дурості.

Більшість героїв та антигероїв згаданих мною випусків не зміняться ніколи. Це не означає відмову від гострих, болючих, неприємних, навіть огидних для сприйняття тем. Просто слід розуміти: в даному випадку психолог, психіатр та потенційний пацієнт спілкуються з різних позицій та навіть різними мовами. Що активних співвітчизників, котрі випадково натраплять на «Говорить України», може неприємно вразити й навіть культурно шокувати.

А от навіщо в такому концентрованому вигляді це подає канал «Україна» - є питання. Чи справді лише тому, що по телевізору в прайм-таймі начебто показують не те, що хоче бачити керівництво, а видовище, якого вимагають мільйони. Це означає: зґвалтованих-повішених-побитих-божевільних хочуть бачити українські громадяни. Ті самі, яких ми та світ маємо на увазі, коли пишаємося самоорганізацією українців на Майдані. Самопожертвою, мужністю та громадянською свідомістю, котра повела на вибори президента.

А чи маємо справу все ж таки зі штучно перебільшеним начебто прагненням українських громадян бачити по ТБ зараз таку «іншу реальність»? Якщо так, то моделювання масової свідомості глядачів каналу в певному напрямку викликає, принаймні, занепокоєння.

Фото - із сайту каналу