Звісно, для тих, хто професійно займається ТБ багато років, перш за все інтригою було, що ж «явить піплу», що вже «нахавався» політичних ток-шоу, нудиться від них, але все одно дивиться, класик вітчизняного політичного «хард-току», автор та продюсер славетних «П'ятого кута» та «5 на 5» Лаврентій Малазонія. Який не мав змоги працювати у «великих жанрах» майже 15 років.

Для політично стурбованої публіки було цікаво побачити в менш, ніж у новинах, завуальованому вигляді, чого прагне напередодні президентських виборів Сергій Льовочкін - чию команду представляють менеджери «Подробностей» на «Інтері», як і співвіднести побачене з публічними заявами мажоритарного акціонера каналу Дмитра Фірташа.

Звісно, були й такі, хто чекав повернення на телеекран Євгенія Кисельова, якого насправді, за даними «Детектор медіа», серед ведучих ток-шоу могло й не бути. Але те, що він там таки з'явився, знову-таки, саме по собі вже про щось свідчить. 

Разом із тим, як і було обіцяно, притаманний Євгену Кисельову монологізм допомагали нівелювати у проекті його енергійна співведуча Ольга Червакова та запрошені ведучі Сергій Висоцький, Павло Шеремет і Валерій Калниш ‒ усі відомі журналісти. Експерти періодично змінювали одне одного на трьох гостьових дзигликах, і це теж додавало динамізму.

Почалося ток-шоу з натяком на театральність, із виходу актора-прем'єра з червоної завіси. Після чого Євгеній Кисельов пройшов на сцену повз мімів із крейдяними обличчями.

Тобто - знайома «фішка» Лаврентія Малазонії про політику як театр, політиків - лукавих акторів, за якими стоять невидимі Карабаси, була заявлена відразу та обіцяла саме гру, з театральною умовністю та свідомим нагнітанням емоцій. А от чи очікували автори шоу, темою якого була «Що робити зі сходом України?», що воно вже посередині дійства  перейде з фарсу у дешевий треш - вашому авторові, звісно, не відомо.

Про інфотейнмент від початку нагадувала графіка, винесена на екран. Варіанти відповідей на запитання «що нам робити зі сходом?» дизайнери виготовили у вигляді веселеньких таких піктограм. «Продовжити АТО» символізувала граната, «сісти за стіл переговорів» ‒ рукостискання, «дати можливість виїхати до Росії» ‒ зображення валізи, а «можливість відділитися від України» - карта з зафарбованою в червоне частиною країни.

Так само легковажним був і спосіб фінального голосування ‒ глядачі в студії мали електронними указками зафіксувати лазерні цятки на малюнку, який вони обрали. Це, звісно, надзвичайне ноу-хау, якщо забути про ліхтарики в студії ток-шоу «Майдан. Точка відліку» на каналі «Україна».

Ну і, звісно, автори «Чорного дзеркала» постаралися на славу, аби зіткнути лобами непримиренних ворогів. Побачивши в першій трійці експертів такого персонажа, як нардеп від ПР Микола Левченко, поінформований глядач збагнув: цей почне розводитися про те, що Київ не чує схід, а схід у нас такий особливий, як та Соломія Вітвіцька в рекламі ювелірного дому.

Втім, на початку, коли на запитання ведучих відповідав кандидат у президенти Анатолій Гриценко, гарячого конфлікту в студії ще ніщо не віщувало. Не можна сказати, що Гриценку ставили аж такі незручні запитання, тим паче, з позицією «справжнього полковника» щодо ситуації на сході ми добре знайомі. Ну, трохи пройшовся пан Анатолій по нерішучості Олександра Турчинова й спростував власні слова про помсту головнокомандувача йому особисто, коли сина Олексія забрали в армію. Ще й висловив претензії: чому новітнє зенітне обладнання, яке обслуговує Олексій Гриценко, нині стоїть на заході країни, коли воно потрібне за сході. Я занадто підозрілива, можливо, таку інформацію все-таки не варто розголошувати на цілий світ?

І от після завершення мирної «прелюдії», нарешті, для «розігріву» слово надали Колі Левченку (гадаю, мені теж можна фамільярничати з депутатом, якщо йому вся студія тикала). Та ще й після хуткого зникнення пана Гриценка запросили сісти на вільне місце Борислава Березу, прес-секретаря, страшно писати навіть, «Правого сектора». Про схід миттю всі забули, коли Борислав Береза заявив: «Я не буду сидеть рядом с этим», маючи на увазі Левченка. Ця «палка» зустріч антагоністів, зрежисована авторами, миттю підняла градус дійства, що надзвичайно веселило Євгенія Кисельова, можливо, тому, що після чублення в програмі «Велика політика» Олеся Бузини й Сергія Пояркова далекого 2009 року нічого екстраординарного в ефірі українських каналів не траплялося. Ну, хіба що хтось колись покидав студію на знак протесту, але ж це такі дрібнички!

Натомість нові герої поводилися так, наче щойно з дуба впали або ж, якщо вже використовувати аналогії Левченка з теорією Дарвіна про походження людини від мавпи, злізли з пальми.

Не стримався навіть Сергій Висоцький, від якого, щиро кажучи, аж такого темпераменту в праведній ненависті до регіоналів не чекала. Здавалося, ще хвилина ‒ й журналіст кинеться на регіонала з криком «кіа!» (чи що там ще кричать у бою браві ніндзя?). Або ж процитує репліку Сєрка з безсмертної комедії Михайла Старицького «За двома зайцями»: «Дайте ж хоч за горло подержать!».

Тим часом Сергій у такий темпераментний спосіб усього лишень намагався вирвати з «Іншого Челсі» Колі зізнання в тому, що голосування руками 16 січня за нелюдські закони, в якому брав активну участь і цей «лощеный», як висловився на адресу Колі Павло Шеремет, саме й призвело до радикалізації настроїв мирного доти Майдану. Те саме зізнання, до слова, намагався вирвати журналіст і в уже колишнього регіонала Юрія Мірошниченка наприкінці програми.

Все це нагадувало байку про те, як російський актор Михайло Єфремов, скрадаючись за кущами обабіч алеї, якою саме походжали Путін та Міхалков у маєтку останнього, періодично вискакував на доріжку й кидався до обох із закликом: «Покайтесь!».

Мабуть, цей праведний гнів Сергія Висоцького можна зрозуміти. Бо коли пан Левченко не кліпнувши оком заявив, що захоплення адмінбудівель і тероризм на сході та Майдан у Києві ‒ явища одного порядку, хотілося його придушити. 

Але ж, вочевидь, саме такої, роздратованої реакції від симпатиків різних героїв шоу й прагли його автори. Не лише запрошуючи на «головну кнопку країни» тих, у кого без перебільшення руки в крові співгромадян й хто нині активно плекає сепаратистські настрої на сході, та ще й знаходить їм виправдання у вигляді «високої явки на народному референдумі». А й за цілковитого потурання ведучого Кисельова, який провокував «петушиные бои» (знову цитата з Павла Шеремета), звівши всі звинувачення в бік регіонала до його вчащання в московський ресторан «Пушкін»...

Любов Миколи Левченка до російської кухні у виконанні майстрів із найдорожчого ресторану Москви стала чи не головним аргументом сторони звинувачення (журналістів-співведучих), яка навела просто вбивчий факт: миска щєй там коштує як місячна зарплата шахтаря з того самого сходу, долею якого так переймається Микола Левченко.

Ольга Червакова, для якої це, мабуть, перший досвід співведучої у великому ток-шоу, всіляко, суто по-жіночому, намагалася якось стримати пристрасті, що розгорілися в підвідомчій студії, але це їй погано вдавалося. Хоча й виглядало симпатично, як і сама журналістка.

Апогею ж трешеве дійство сягнуло тоді, коли регіонал порівняв Борислава Березу з мавпою, яка, будучи безпосереднім предком прес-секретаря «Правого сектора», передала останньому здатність сильно пітніти плюс неприємний запах.

Епізод із Петром Симоненком нагадав чимось інтерв'ю Віктора Януковича в харківському готелі, коли він поскаржився, що в його машину «стрыляли» (Василь Рибніков).

Лідер КПУ включився телефоном після повідомлення ведучого, що буквально щойно, під час національних дебатів, Петро Миколайович зняв свою кандидатуру з президентських перегонів.  

Чутно було поганенько, але розібрати слова «эти выборы нелегитимны» або ж щось про необхідність зупинити кровопролиття на сході можливо. Але найцікавішою й захопливою до дрижаків у жижках стала драматична розповідь комуніста про те, як на його кортеж напали бандити з битками, які ще й обстріляли його машину.

Цю трагічну оповідку, втім, спростував кореспондент, який вийшов на зв'язок зі студією з місця пригоди, давши слово справжньому потерпілому ‒ тому самому «бандиту-автомайданівцю», чию машину насправді спочатку підрізав комуняцький джип, а потім ще й обстріляли охоронці Симоненка.

На все це відреагував Юрій Луценко, який, почувши про обстріл автомайданівця, констатував: Симоненко так знявся з виборів, як я Папа Римський. Бо лише працівники УДО, які охороняють у тому числі й кандидатів у президенти, мають право стріляти не лише з травматів, але й з нарізної зброї.name="__DdeLink__44278_974283028">

Питання журналістів, як товариш Симоненко збирається законно оформити зняття з виборів, повисло в повітрі, бо він на цей час уже відімкнув телефон. Мабуть, спустився в підземелля Верховної Ради.

На тлі згаданих «родзинок» програми два демарші ‒ Миколи Левченка та Олега Ляшка (а куди ж без нього, якщо хочеш мати рейтинг!) нікого особливо й не здивували. Щоправда, якщо Левченко пояснив своє небажання далі брати участь у програмі тим, що не хоче спілкуватися з нащадками диких приматів, то Олег Ляшко, тримаючи в руках мікрофон, чомусь сказав, буцімто йому цього інструменту так і не дали. Після чого жбурнув нещасний мікрофон на підлогу й гордо покинув студію.

Отже, команда шоу могла святкувати цілковитий тріумф. Їм вдалося засвідчити ницість українського політикуму. Виникає лише одне питання: заради чого це треба було робити зараз, коли й так наша країна стоїть на краю прірви? Ну не для того ж, будемо сподіватися, аби в наступних програмах для свого «діалогу з країною», який провела цього вечора у Шустера Юлія Тимошенко, на каналі Фірташа-Львочкіна з'явився Петро Порошенко, якому симпатизують власники каналу - з «конструктивністю» та «поміркованістю»? Якщо все ж таки ні - то навіщо підігрівати «страх і ненависть», взаємну недовіру в країні, яку треба зараз «зшивати», в тому числі - й спонукаючи до діалогу політиків, якими б вони у нас не були. Адже той-таки Кисельов, до речі, полюбляє повторювати фразу «иных политиков для вас у меня нету».

Коли країна розбурхана настільки, що тільки піднеси сірник.., занадто безвідповідальним видається розігрування дешевого трешу на сцені, за лаштунками якої багато хто репетирує трагедію. Адже справжня війна, від якої старанно відволікають увагу, може не лише «все списати», але й всіх поховати. Вашим авторам здається, що стовідсотково надійних «рятувальних човнів» насправді немає ні в кого.