Тиждень почався похмурими новинами про захоплення 6-го квітня Донецької ОДА та СБУ й Луганської СБУ,  а завершився не менш похмурими повідомленнями про  збройні захоплення адмінбудівель у райцентрах Донеччини 12-13 квітня.

Тим часом 7 квітня, в понеділок, в ефір «Еспресо.TV» вдень, коли гостем студії саме був журналіст Андрій Капустін, вийшов телефоном луганський олігарх, народний депутат ВР попередніх скликань Володимир Ландик.

На запитання ведучої, хто стоїть за луганськими «сепаратистами», які захопили обласне управління СБУ, екс-нардеп відповів, що бачить за цими подіями руку Олександра Єфремова. І тут-таки з величезним натхненням почав розповідати, як люди Єфремова окопалися в усіх місцевих органах влади та в ЗМІ, що ллють воду на млин проросійських сил у регіоні. Ба більше, в роботі місцевого телеканалу, на політику якого подано скаргу в прокуратуру, ніхто жодних порушень не знайшов.

На цю зливу одкровень пана Ландика Андрій Капустін відпустив задоволену репліку: «Ворог мого ворога - мій друг».

Тема знайшла продовження наступного дня, 8 квітня, в кулуарах Верховної Ради, де журналісти ганялися за лідером фракції ПР Олександром Єфремовим, вимагаючи підтвердити або ж спростувати інформацію Володимира Ландика про те, що регіонал фінансує луганські заворушення. З огляду на те, яким рясним потом вкрився пан Єфремов, намагаючись відкараскатися від нахабних журналюг, його колишній соратник по партії таки був недалекий від істини.

Цю картину, як і тролінг журналістами Олега Царьова з запитанням, коли ж усе-таки почалася Друга світова війна, залюбки показали в усіх випусках новин на загальнонаціональних каналах. Він, мабуть, підготувався й відповідав у тому дусі, що для його народу Друга світова війна почалася «22 июня 1941 года». Що це був за народ, регіонал не уточнив. При цьому назву місяця депутат артикулював настільки нечітко, що багатьом почулося «июля». Що дало привід до чергового зубоскальства над бідним примітивним регіоналом у мережах.

Перед цим, починаючи з 4 квітня, дати ефіру Олега Царьова на «Громадському» з Романом Скрипіним, відповідь нардепа на запитання ведучого, коли почалася Друга світова війна (в 1941 році), став інтернет- і телевізійним мемом.

Хоча безперечним хітом дня стала бійка між Оксаною Калетник, найбагатшою депутаткою-комуністкою, та депутатом-свободівцем Юрієм Михальчишиним. Точніше, це був напад пані Оксани, бо свободівець навіть не боронився й не ухилявся від наманікюрених кігтів комуністки. А почалося все з того, що Петро Симоненко звинуватив свободівців у захопленнях адмінбудівель на сході України під час обговорення закону про посилення покарання за вияви сепаратизму.

Того самого дня всі загальнонаціональні канали показали кадри, на яких біля звільненої під час антитерористичної спецоперації будівлі Харківської ОДА покотом лежали закуті в кайданки горе-сепаратисти.

І це відчутно додавало оптимізму глядачеві, який уже спрагнув добрих новин.

8 квітня в ефірі СТБ тим часом стався прецедент, який можна назвати досить тривожним з погляду інформаційної безпеки. Тут у програмі «Вікна» надали слово захопникам луганського управління СБУ.

«Віта Євтушина, ведуча: Розпочинаємо з тривожних кадрів, вони наче не з України. Озброєні люди із закритими обличчями на цих кадрах стверджують: це вони контролюють луганський відділок СБУ, і погрожують силовим сценарієм. Вони записали відеозвернення і пояснили, хто вони.

Чоловік: "Здесь находятся жители города Луганска и нашей области, и только мы - граждане Украины. И у нас, ветеранов Афганистана, пограничников, представителей мирных профессий..."

Віта Євтушина, ведуча: Запевняють: серед них немає представників Російської Федерації, працівників ФСБ, натомість чого хочуть - кажуть так.

Чоловік: "Одно-единственное законное требование - мы хотим референдума, это волеизъявление нашего народа, и мы хотим, чтобы нас услышали. Если вы, а я сейчас смотрю, отключили свет и готовите штурм... Против кого? Против нас, боевых офицеров, которые хотят лишь провести референдум".

Віта Євтушина, ведуча: І ось ще одне відео, яке надвечір з'явилося в YouTube. На ньому два чоловіки зі зброєю в бронежилетах, ось цей, праворуч - Валерій Булатов, людина, яка називає себе координатором штабу південного сходу. Булатов не каже ні слова, зате другий чоловік на відео розповідає, звідки в них зброя - взяли на складах Служби безпеки.

Чоловік: "Нам сам генерал, то есть - начальник СБУ, разрешил взять это оружие, выдал бронежилеты и все остальное. Очень хороший человек оказался, очень хорошо держался. Ну и ближе к вечеру мы его отпустили домой. Он ушел последний, как настоящий капитан"».

Цю практику давати в ефірі слово терористам-сепаратистам «Вікна» продовжили й далі.

Звісно, почути вимоги озброєних людей у Луганську до влади мають право всі, й передусім влада. Але це не означає, що їм конче необхідно надавати для цього ефіри загальнонаціональних телеканалів. Вистачило б, мабуть, уривка з відео чи спілкування з тими, хто розташувався навколо захоплених будівель. Тож звернення журналістки каналу «1+1» Марії Васильєвої про припинення сприяння сепаратистам у телеефірі видається цілком адекватним.

І взагалі, ніякі це не сепаратисти, а натуральні бандити-терористи зі зброєю. Тому й називати їх журналісти мусять так, як вони заслуговують.

Того ж таки 8 квітня Олег Царьов знову опинився в епіцентрі медійного скандалу. Цього разу - в студії «Шустер live. Будні» на Першому національному, куди його запросили як кандидата в президенти України. Савік Шустер через скайп запросив до розмови з кандидатом, який має досить специфічні уявлення про щасливе життя українців, голову миколаївського народного ополчення, яке напередодні розігнало антимайдан у місті корабелів.

Олександр Янцен, почувши з вуст Царьова, що антимайдан розганяли екстремісти й радикали, через дії яких кілька людей опинилися в лікарні, не стримався й назвав того «упирем», запросивши до рідного міста, яке покаже кандидатові, що таке гнів народу.

І наступного дня, 9 квітня, не було жодного каналу, який би не смакував відео з Миколаєва, куди пан Царьов таки приїхав, але до лікарні, де лежали «жертви народного ополчення», не дійшов. Точніше, дійшов, але тільки до ґанку. Той самий Олександр Янцен, як і обіцяв, показав регіоналові, що таке народний гнів. Ті, хто бачив це відео лише в інтернеті, вирішили було, що синці й подряпини на фізіономії кандидата - фотошоп. Але це виявилося не так.

На цьому пригоди Олега Царьова, як і його колег за виборчою кампанією Сергія Тігіпка та Михайла Добкіна, не скінчилися.

Взагалі враження таке, що медійники спеціально полювали саме за Олегом Царьовим, відшукуючи найменший привід для його тролінгу. І пан кандидат усі сподівання телевізійників виправдав, забезпечивши їм якісну картинку своїх переслідувань з боку одеських євромайданцівців, які заблокували небажаного регіонала в готелі. Так і не давши Царьову потрапити на святкування 70-ї річниці визволення Одеси від німецьких загарбників.

На тлі мальовничих кадрів одеських протистоянь між «колорадами» та євромайданівцями, а також виходу Олега Царьова з готелю в оточенні озброєних спецпризначенців, інформація про те, як закидали сміттям, яйцями та презервативами Михайла Добкіна в Донецьку, а Сергія Тігіпка - в Одесі (щоправда, йому вдалося уникнути прямої атаки «вболівальників», тож постраждали від яйцепаду хіба що двері ліфта в будівлі, де Сергій Леонідович проводив прес-конференцію) вже не викликала потрібної реакції глядача. Видовище, повторюване раз у раз, та ще й із тими самими персонажами, втрачає гостроту.

І ще одне. Така надмірна увага журналістів до найменшого інформприводу імені Царьова свідчить - вони, свідомо чи несвідомо, грають на руку московських ляльководів цього блазня. Котрі не приховують, до речі, як і їхня маріонетка, що за будь-яку ціну хочуть зірвати президентські вибори 25 травня. А це вже тягне на статтю КК України. Інцидент, що стався з тим самим Царьовим уже на початку цього тижня, 14 квітня, біля приміщення каналу ICTV, лише підтверджує ці підозри.

Увечері четверга паралельно (чи радше, послідовно) на двох каналах, Першому національному та «Еспресо.TV», глядачеві довелося насолоджуватися видовищем підзабутого, але вийнятого новою владою з нафталінового мішка Володимира Бондаренка, нардепа від «Батьківщини». Того самого, якого поставили керувати Києвом замість Володимира Макеєнка.

Покликали його до своїх студій Савік Шустер та Микола Княжицький як кандидата в мери Києва. При цьому знайти десять відмінностей у наборі тез явної передвиборчої пропаганди від Володимира Бондаренка на обох каналах не вдалося. Він повторився навіть у розповіді, як вони з мером Львова Андрієм Садовим, походжаючи Майданом Незалежності, підрахували: 21 загиблий майданівець із Києва та 19 - зі Львова разом складають 40 бійців Небесної сотні. Чомусь ця цифра викликала священний трепет обох, змусивши замислитися над вічними питаннями.

Поводився кандидат у мери Києва досить розкуто й самовпевнено, ігноруючи таку «дрібничку», як те, що офіційний початок передвиборчої кампанії в Києві - 21 квітня.

«Вікна» СТБ і в четвер продовжили гнути свою лінію на спілкування з луганськими «сепаратистами», давши в ефір сюжет ізсередини захопленої будівлі обласного управління СБУ з синхронами озброєних людей. Або тут не читали гнівного посту Марії Васильєвої, або ж це свідома політика каналу. Якщо правда - останнє, із цим треба щось робити.

10-11 квітня випусками новин на всіх загальнонаціональних каналах блукав сюжет-баян про те, як Михайла Добкіна закидали яйцями в Павлограді на Дніпропетровщині, після чого він скасував свій кандидатський тур на південному сході країни.

10 квітня вразила чергова спроба тролінгу нового уряду в «Подробностях» на «Інтері». Стосувалася вона міністра молоді та спорту Дмитра Булатова. Для початку кореспонденти записали претензії до колишнього автомайданівця, який пішов у владу, його колеги по автомайдану Олексія Гриценка. За його словами, підлий Булатов витратив кошти автомайдану на власні потреби - новий ноутбук та поїздку в Домінікану. Опісля на екран вивели фото Дмитра Булатова та його телефонний синхрон про те, що Домінікану йому порадив лікар із клініки «Борис» через клімат, де швидше гояться рани. І літав він туди не за автомайданівські кошти, цю поїздку оплачував меценат, якого Дмитро добре знає.

У цей час на студійному екрані з'явилася кореспондент «Подробностей» із-під «Українського дому», де мала розпочатися прес-конференція Дмитра Булатова. Повторивши основні претензії автомайданівців до свого колишнього лідера, кореспондентка сказала, що він спізнюється, але вже приїхав. Після чого ведучий Олексій Ліхман відпустив її з миром на пресуху.

Чим закінчилася історія з ноутбуком та Домініканою Дмитра Булатова, глядача так і не поінформували. Тим часом сам Дмитро написав на своїй стіні в ФБ докладний звіт про те, на чиї гроші він їздив поправляти здоров'я в Південну Америку, а також - скільки грошей і на що саме було витрачено з рахунку автомайдану.

Проте глядачі «Інтера», далекі від усіляких буржуйських штучок на кшталт фейсбуку, лишилися в святому переконанні - новий міністр молоді та спорту мало що такий самий злодюга, як його попередники, він ще й зрадник майдану! Чудовий «доказ» продажності й аморальності нової влади.

Подібні історії не прикрашають ані їхніх авторів, ані ретрансляторів.

11 квітня просторами інтернету й телебачення почала блукати інформація, нібито луганська й донецька «Альфа», тобто ті самі антитерористичні підрозділи, які мали здійснювати АТО в Луганську й Донецьку, звільняючи тамтешні адмінбудівлі, відмовилися виконувати наказ Віталія Яреми.

Предметом спеціального дослідження ця інформація стала у випуску «Надзвичайних новин» на ICTV. Тут розповіли все, що вдалося накопати з цього приводу. Для початку констатували факт: незважаючи на те, що час ультиматуму (про звільнення ДонОДА та луганського СБУ) від київської влади збіг, приміщення ніхто не збирається звільняти. Тим часом, за словами кореспондента, на нараді в Донецьку за участі Віталія Яреми, Арсена Авакова та Валентина Наливайченка донецька «Альфа» буцімто відмовилася виконувати наказ Києва. Тим часом про результати цієї наради жодних повідомлень не було, а в СБУ інформацію про відмову донецької «Альфи» не підтвердили, але й не спростували. Але, підкреслили автори сюжету без посилань на джерела - наказ звільняти захоплені адмінбудівлі отримала Державна служба охорони.

Отож, розвіяти чутки навколо відмови донецької та луганської «Альфи» «Надзвичайним новинам» не вдалося. Так само, як і зробити хоч якийсь позитивний сюжет про готовність спецпідрозділів захищати територіальну цілісність України.

Зате його вкотре продемонстрували футбольні фанати на стадіоні «Україна» у Львові, де в суботу, 12 квітня, відбувся матч між «Динамо» (Київ) та «Карпатами». Вони впродовж обох таймів люто горлали вже всесвітньовідому кричалку харківських «металістів» «Путін - х...ло! Ла-ла-ла-ла-ла-ла!» відкритим текстом. Ніхто зі звукачів не зміг би впоратися з цими горланнями, не відімкнувши повністю кабіни коментаторів. Ну, вони й не намагалися. За цілковитої підтримки коментаторів на каналі «2+2».

Субота на обох «Плюсах» узагалі допомогла нарешті хоч на один вечір забути про фізично відчутну загрозу існуванню улюбленої країни. На «1+1» нарешті вийшов прем'єрний випуск «Вечірнього кварталу».

Квартальці, як усі знають, відмовлялися знімати нові випуски свого шоу, поки країна поминала Небесну сотню.

Суботній «Квартал» показав - Володимир Зеленський і його команда в чудовій гумористичній формі. Від них дісталося на горіхи як новій, так і старій владі. З легкої руки Олени Кравець, не сумніваюся, відтепер народ називатиме Юлію Тимошенко не інакше, як «Юля-гуля», а номер про прес-конференцію Віктора Януковича в Ростові стане хітом переглядів в інтернеті. Все було смішно, гостро й дотепно.

Додавали оптимізму й випуски вечірніх новин, де показували ланцюги єднання та мітинги за єдину Україну в південно-східних містах.

І все це обвалилося в неділю, коли вже о 9-й ранку на 5-му, а також «Еспресо.TV» та «Громадському» почали розповідати й показувати захоплення відділків міліції, управлінь СБУ та міськрад у містечках Донеччини. І так цілий день до вечора й до нестерпного головного болю через раптовий стрибок тиску.

Не знаю, як кому, але автору цих рядків напрочуд адекватним моменту й настроям більшості глядачів здався Юрій Луценко, який увечері став гостем Романа Чайки в межах телемарафону на 5-му каналі. Лідер Третьої української республіки озвучив свої замовчувані перед цим через міркування державної безпеки плани, як треба діяти владі, щоб не допустити кривавої війни з Росією. Передусім потрібно якнайшвидше провести загальноукраїнський референдум про державний устрій та російську мову як таку, що перебуває під протекторатом державної української мови. Юрій Луценко висловив певність, що більшість електорату виступить за унітарну державу, й із цими результатами з Росією можна буде говорити з позиції сили, а не слабкості.

Реформування міліції в поліцію теж була однією з тем розмови. Адже на той момент уже було зрозуміло - там, де міліція з терористами, вона просто дозволяла зайти в адмінбудівлі (яскравий приклад - Маріуполь). А в містах, приміром, у Красному Лимані, в яких міліцейський відділок вийшли захищати від озброєних громил в одностроях російської армії звичайні мешканці-патріоти, ніхто жодного приміщення так і не захопив.

Пропозиція щодо сучасних силових підрозділів у Юрія Луценка була одна - ротація кадрів. Хай до Луганськ-Донецька їдуть хлопці з Чорткова, а на їхні місця прибувають східняки. На слушне запитання Романа Чайки, як бути з тим, що міліціонери-колаборанти не хочуть служити новій владі, екс-міністр внутрішніх справ заявив: ті, хто не хоче, нехай ідуть на пенсію. Але без власне пенсії. Про те, що з таким робити, якщо вони увіллються до лав терористів, Юрій Луценко сказав - ну, тоді вже тільки лава підсудних.

Посеред розмови Романа Чайки з Юрієм Луценком на каналі перервалися на пряму трансляцію звернення Олександра Турчинова за рішеннями денного засідання РНБОУ. Він оголосив готовність до повномасштабної антитерористичної операції з залученням Збройних сил України з метою звільнення всіх адмінбудівель від терористів.

Автор у ці хвилини стежила не так за словами Олександра Валентиновича, який, на моє глибоке переконання, несе свою ношу з християнським смиренням, як за його обличчям. Видно було, що рішення про початок справді бойових дій проти терористів у Вербну неділю, про яку багато українців просто забули на тлі загрозливих подій, далося в. о. президента й верховного головнокомандувача дуже й дуже непросто. Якщо сказати одним словом, то він був білим. Бліде обличчя, білі обвітрені губи - все це говорило, наскільки важко цій насправді релігійній людині озвучувати рішення РНБОУ, головою якої він теж змушений бути.

Отак ми й сиділи по різні боки екрана - я й в. о. президента, думаючи кожен про своє. Ще не знаючи, що за три години на арені ростовського цирку з'явиться «несвята трійця» державних злочинців - не шанованих мною особисто Януковича, Пшонки та Захарченка. І що ці троє поросят на прізвисько «ПНХ» усю вину за нинішні події в Україні цілком очікувано звалять на незаконне керівництво держави.

Бог їм суддя, звісно, але мені здається, що всі їхні публічні моління, так само, як і домашні церкви чи неймовірна кількість ікон у резиденціях, не справлять враження на Святого Петра. І ключі від раю він їм не дасть. А ось чортяки в пеклі залюбки посадять кожного на здоровеннецьку пательню й підвісять її над найбільшим і найгарячішим пекельним багаттям...