Так уже повелося, що у вітчизняній спортивній журналістиці найбільш об’їждженою є тема коментаторських ляпів. І справді, навіть метри українського ефіру не можуть провести трансляцію, аби не втнути щось на кшталт «ювентійського «Туринтуса» або «суддя показує гравцю червону куртку».  

Проте всі ж ми живі люди, і цілком зрозуміло, що робота під час прямих ввімкнень – це не проста річ. Тут і мандраж присутній, і відповідальність тисне. Тож можна назвати робочими моментами неправильно назване прізвище футболіста чи хвилину, на якій забили м’яч. 

Турбує інше. 25 липня ввечері переглянув на телеканалі «Спорт 1» пряму трансляцію поєдинку Кубку ліги Німеччини між «Штутгартом» та «Баварією». Звичайна гра, помірний темп. Проте із середини першого тайму почали врізатися у вухо незвичні мовленнєві конструкції, відверті русизми, які один на одного нанизував коментатор матчу Олександр Михайлюк. 

Першу половину поєдинку я ще витримав. Із другої – почав нотувати. У далеко неповний перелік лінгвістичних перлів потрапили такі: «виріс інтерес», «виразився щодо», «миротворні заходи», «добігають завершення», «судячи з усього», «збавляння обертів», «зряча передача», «неправильно обійшовся з ...», «пред’являти претензії», «якщо вийде атака», «через ряд травм», «Ренсінг достав м’яча», «форма залишає бажати кращого», «більш сильним клубом виглядає», «тут як тут», «перспективи новоспеченого «шваба», «куди більш серйозний»... Доповнює цю добірку влучне вживання фразеологізмів, наприклад: «Якщо Лука Тоні стане на круги своя»... І це тільки те, що запам’яталося мимохіть. 

Даний випадок у нашому медіа-просторі показовий. І маємо ми таку картину у той час, коли вітчизняні мовознавці ламають списи довкола чистоти рідної мови, зірки естради проводять акції, в яких закликають говорити українською. Своєю чергою, такі горе-вчителі підсвідомо вкладають у голови глядачів просту тезу, що «суржик» – це класно, що на телебаченні форма висловлювання – ніщо, головне – суть. 

І, на моє переконання, якщо Нацрада застосовує обмеження щодо російськомовного ефіру, то краще пильніше стежити та вживати заходи задля перешкоджання такого коментування. Бо в наших каналів, у першу чергу спортивних, чи то можливості, чи то бажання моніторити свої ефіри немає. Не кажучи вже про те, що телевізійним керівникам варто для деяких працівників коментаторського цеху організовувати тренінги з української мови.  

Тому ця обставина інколи просто підштовхує до фактично вимушеного кроку – перемикати на російські спортивні канали, бо на них коментатори мову знають і не шикую тим, що згадали нове зарозуміле слово. 

Спосіб завадити цьому: 

- «не бійтесь заглядати у словник» (це для коментаторів нинішніх);

- не полінуйтесь отримати філологічну (журналістську) освіту (це для коментаторів майбутніх);

- ставте знання спортивної проблематики та мови на один щабель при доборі кадрів (для керівників спортивних редакцій всіх часів).

Якщо ж вітчизняне телебачення не в змозі подужати такі глобальні речі, то краще запрошувати до коментарів класика української літератури Леся Подерв’янського. Адже мова його героїв максимально наближена до пересічного глядача. Та й рейтинги будуть захмарними.