Просто – ще одне свято телевізійного говоріння.

Два прем’єрних покази ток-шоу “Афера” на “Інтері” продемонстрували бойову готовність каналу не лише розмовляти, а й робити це у вигляді форматного праймтаймового продукту, який хоч і скидається на “Велике прання”, але тематично – суцільне ноу-хау: такий собі енциклопедичний довідник для професійних лохів, до яких, треба розуміти, належить абсолютна більшість законослухняного населення. Отже незважаючи на певну та очевидну структурну та візуальну вторинність дійства, його автор та ведучій енергійний, веселий та кмітливий Ілля Ноябрьов демонструє, викриває, коментує, засуджує та наочно пояснює розповсюджені та екзотичні різновиди побутового та державного аферизму всіх мастей. І не будемо з маніакальною підозрілістю шукати імпульси до шляхетності десь по за її межами. Тим більше, що на цьому тижні нічний ефір “Інтера” має надати приклад не лише сучасного аферизму, а й сучасного героїзму: хоч і побіжно, проте все ж таки вербалізувати дещо дивну (навіть для мене як учасника) за кавалерійськими методами акцію “Культурні герої” (подробиці - у вчорашньому інтерв’ю “Детектор медіа”).

Втім, пошуками героїв, і не лише культурних, традиційно опікуються і на “1+1”.

Здається, за Фрейдом саме те слово, яке найчастіше вживає пацієнт, і є символічним визначенням його проблеми. Не маючи намірів вдаватись до психоаналітичних розвідок, все ж згадаю назви останніх, знову ж таки, проектів “Студії “1+1”: “Останній герой”, “Останній біфштекс”, “Останній американський герой” і, нарешті, “Остання барикада”. Проте, до наслідків ексклюзивного креативу серед цих словосполучень не належить жодне, тож можна вважати, що натяк – не відбувся. В той час як прем’єра “Останньої барикади” відбулася.

Незважаючи на власне упередження, яке полягає в тому, що час радіти самому факту появи будь-чого, давно залишився в минулому, все ж таки зауважу, що появі саме “Останньої барикади” радіти можна. Хоча б тому, що коли вісім розумників проти ночі сідають за круглий стіл поговорити про високе і вважають, що цього “самого говоріння” досить, то це ще не факт. Отже і радіти “Останній барикаді” слід не як феномену, а як тенденції. Як виявленню певних політтехнологічних зрушень в нашій телевізійній системі координат. Зрештою, мода на інтелектуальні пустощі для респектабельного телеканалу – все одно крок до пом’якшення телезвичаїв.