Взагалі-то, признаюся чесно, я люблю телебачення. А от манну кашу не люблю, фільми Тарковського ненавиджу, байдуже ставлюся до троянд і винограду. Тобто, до всього, що в теорії красиве й корисне. Телебачення ж захоплює своєю абсолютною безкорисливістю. І в сенсі відсутності користі, і в сенсі того, що безкорисливо дарує тобі різний мотлох, навіть не ображаючись, що ти це викинеш.

Телебачення – це чіпси, горішки, фісташки та жуйка в одному окремо взятому кіоску. Нехай двадцять вчених доведуть мені, як два і два: всім цим укупі можна наїстися. До категорії продуктів, що їх можна порівняти з суспільною користю від телевізора, належить також таранька. Вона смакує з пивом, а мені – і без нього, бо для мене сушена риба – продукт самодостатній. Головне – аби з ікрою всередині, але можна й так. До речі, телебачення в прайм-тайм – та сама тарань чи вобла з ікрою. А вранці – без цього складника. Вранішнє телебачення – це взагалі випатрана риба, де немає навіть кишок та пухирця, який дуже добре підпалюється від сірникового вогника.

У цьому я зайвий раз переконався, подивившись телевізор 26 червня з 7-ї до 8-ї ранку. В силу різних обставин напередодні я перехворів, тому на жодну роботу не поспішав, бюлетенячи. Але ж інші люди під цей самий телевізор у цей самий час уже збираються й виходять. І що ж вони разом зі мною побачили?

На каналі «Кіно», який я дивлюся першочергово, бо він без політики, був порізаний у тюремній камері російський актор Олександр Калягін. Я обожнюю вестерни, в тому числі й давній фільм Микити Михалкова «Свій серед чужих, чужий серед своїх» – саме сцена з нього була на екрані. Але чомусь (мабуть, у силу настрою) мені перехотілося додивлятися, як застрелять самого режисера. Тому перемкнув на ТРК «Київ».

Тут саме опускали в землю труну, довго й обережно. Довелося напружувати пам’ять і впізнавати ризького актора Киселюса, аби зрозуміти – йде перша серія так само непоганої мелодрами Алоїза Бренча «Довга дорога в дюнах». Але надто вже понуро починається літній ранок. Може, далі?

Далі в мене був ТОНІС і керівник ЦГЗ УМВС України в місті Києві Володимир Поліщук – із доповіддю, скільки пограбовано, скалічено і навіть убито. Потім сюжет змінився: розповідали про аварії на кримських серпантинні трасах і про те, що уникнути їх неможливо, тому краще, аби чужі там не ходили.

Та що ж таке за доброго ранку, країно! Перестрибую на К1, лояльний до всього. І натрапляю на просторікування: мовляв, дарма ми не любимо іноземців. Вони в Києві не лише грабують та ґвалтують, а ще й вчаться. А це, панове, валюта. Причому мільйони. Коли про непобачені нами мільйони закінчили, на екран заповзла здоровенна змія – почалася програма про дику природу. Звичайно, про хижаків. Змії бувають маленькі, бувають великі, але від маленьких шкоди більше, як і смертельних випадків.

Може, десь якісь мультики існують? Існують – про Бетмена на Новому каналі. Страшні чудовиська хапали нещасну малу істоту, казали: «Ну що, випатрати тебе, маленька падлючко?» І знаєте – починають патрати зі страшною силою! Дуже цікаво, що саме в цей час мій маленький син збирається в садочок і вимагає ранкового мультика. Чомусь такі речі його страшенно захоплюють, і щось підказує мені – він не єдина така дитина. Перейти на спокійні рідні «Плюси»? А там мишу вішають за карк і починають у неї на очах катувати інших мишей, після чого – «ТСН» і Шуфрич крупним планом. Рятівна кнопка М1 вже не рятує – там матюкаються Симпсони.

Мені видається, всі наші канали раптом із приходом на «Інтер» нового менеджменту почали працювати саме на його рейтинг. Бо лише на «Інтері» в цей час посміхалися, виправляли посмішки і годували з Дашею Малаховою.