Можуть, коли припече
Керівництво Національної телекомпанії України має принаймні одну причину, аби святкувати перемогу. Адже тепер Віталій Докаленко озброєний потужним аргументом на випадок, якщо комусь із його критиків і опонентів заманеться повернутись до призабутої теми закриття «Толоки». Президентові НТКУ закидали закриття успішної програми – найбільш рейтингової з-поміж проектів власного виробництва. Сім тижнів підготовки, залучення нової команди з-поза каналу та чималих (це очевидно) коштів дозволили йому – за підтримки Держтелерадіо - запропонувати глядачеві продукт, без сумніву, якісніший за «Толоку». Ток-шоу Олександра Мельничука «Один за всіх», яке стартувало в ефірі Першого каналу 14 травня, зроблене за стандартами каналів першого ешелону, тож коли порівнювати його з усією іншою продукцією державного мовника, на її тлі новий проект сяятиме, мов самоцвіт.
Щоправда, тут виникають закономірні, хоч і риторичні, запитання: по-перше, що заважало зробити «Толоку» якісною від початку, по-друге, чому б не підтягнути до пристойного рівня, - рівня, який і належиться мати Першому каналу, - всі інші проекти? Раніше мені здавалося, що люди, які керують НТКУ, цього просто не можуть, а виявилось – можуть, коли хочуть. Вірніше, коли дуже треба.
І з рейтингами все виходить якнайкраще. Вже перший випуск «Одного за всіх» 14 травня показав результат, наближений до рекорду «Толоки» - рейтинг 1,25%, частку 3,76%. І це при тому, що гостями останньої «Толоки» 19 березня, яка дала рейтинг 1,27% і частку 3,83%, були популярні лідери опозиції – Юлія Тимошенко і В’ячеслав Кириленко, - тоді як Олександр Мельничук дебютував із доволі нудними персонажами, які щодня мерехтять у вечірньому ефірі: Романом Зваричем і Раїсою Богатирьовою. Наступна програма – 21 травня, за участю Олександра Баранівського та Олександра Турчинова – мала ще кращий результат: рейтинг 1,33%, частка 4,30% (аудиторія 18+, дані компанії «ГфК Україна»). А ще ж у студії «Толоки» 19 березня було чимало відомих політиків, політологів і журналістів: Вадим Колесниченко, Олена Бондаренко, Йосип Вінський, Микола Сивульський, Ірина Погорєлова, Володимир Корнілов, Сергій Телешун, Вахтанг Кіпіані та інші. Тоді як під час прем’єри «Одного за всіх» VIP-гості залишились за кадром – їх запросили подивитись на прем’єру шоу, - в ефірі ж були, крім двох політиків, лише троє експертів або, як їх тут називають, «арбітрів»: Марк Гресь, Юлія Лимар і Андрій Курков. Навіть у порівнянні з найближчим за форматними параметрами ток-шоу – «Я так думаю» («1+1») – знаменитостей у кадрі зовсім мало. Це теж свого роду економія, яка, як бачимо, не шкодить рейтингам.
Що викликає подив, так це час, обраний для виходу ток-шоу. А точніше, рішення залишити «Один за всіх» у слоті, який займала «Толока». Програма виходить у понеділок о 21.50, і її друга половина накладається на «Епіцентр» на «Плюсах» (22.25 – 23.30). Який сенс боротися за глядача із близькою за жанром програмою на одному з провідних каналів, якщо є, принаймні, два дні – вівторок і середа – коли у вечірньому праймі жодного каналу суспільно-політичних ток-шоу немає взагалі? Субота, коли більшість каналів традиційно заповнює прайм кінопоказом та розважальними програмами, також практично вільна (лише «5 копійок» на 5 каналі у досить ранній час), а в неділю Перший міг би перехопити аудиторію після підсумкових тижневиків на ICTV, «1+1» та «Інтері». Та все ж, незважаючи на незаповненість ніші, керівництво НТКУ прийняло донкіхотське рішення далі змагатися з важковаговиком. Поведінку шанувальників політичних програм у цьому випадку передбачити неважко: дивитимуться половину «Одного за всіх», а потім, якщо видовище не буде надто захопливим, перемикатимуться на «Епіцентр». Отже, завдання ведучого – зробити так, аби о 22.25 у глядачів не виникало бажання перемкнути канал.
В Олександра Мельничука це виходить, безперечно, краще, ніж виходило у Віктора Павлюка. Хоча, за дивною іронією долі, у колишнього ведучого «Толоки» багато спільного з теперішнім ведучим «Одного за всіх». Обоє віддали своїм каналам (Павлюк – УТ-1/НТКУ, Мельничук – «Інтеру») багато років і сил, і врешті-решт виявились їм непотрібними. Обоє успішно працювали в системі «темників» і, здається, нормально в ній почувались. Обох тривала робота на телебаченні зробила професіоналами, але не яскравими зірками, тож, коли прийшов час змін, їх без жалю замінили молодшими і телегенічнішими. Реальною причиною звільнення обох (Павлюк, щоправда, ще судиться, але його відставка – питання часу) стала неспроможність порозумітися з новим керівництвом. Нарешті, Мельничуку, як раніше Павлюкові, доводиться поєднувати роботу ведучого з управлінською. Різниця між Павлюком і Мельничуком в ефірі – це, даруйте за надто натуралістичну метафору, різниця між старим добрим магнітофоном «Весна» («советское – значит отличное», але вже починає заїдати) та блискучим, але теж далеко не новим імпортним апаратом. Вони можуть послужити ще не один рік, але тягатися з модерною технікою не можуть просто фізично, в силу браку функціональності. Одна в них надія - що на модерну «техніку» поки що не вистачить грошей…
Але поки що й сам Мельничук був для НТКУ явно недешевим придбанням. До того ж, разом із ним на «Один за всіх» прийшло більше десятка колишніх «інтерівців», які, як відомо, звикли до найвищих зарплат у галузі. З кільканадцяти працівників Першого каналу, які працювали над «Толокою», до нового проекту залучили лише трьох – щоб і духу «толоківського» в програмі не було. Відсіяні отримали стандартну в таких випадках пропозицію шукати собі іншого застосування на каналі, яка є евфемізмом запрошення «на вихід». Нова команда швидко, як і треба було керівництву Національної телекомпанії (інші б дочекались нового сезону, але, як відомо, на Першому телесезон починається з Нового року), втілила доволі типову концепцію ток-шоу з двома героями – представниками різних таборів. Хоча, за словами ведучого, програма в майбутньому трансформуватиметься: з’являться прямі включення з регіонів, «активніша позиція арбітрів і залу» тощо. Тут би я на місці Мельничука, до речі, поберігся, з огляду на те, як його попередник погорів на «гнучкому форматі».
Ведучий виглядає не дуже впевненим у собі, часто підглядає до папірців – певно, обов’язки першого віце-президента НТКУ не дозволяють йому належним чином підготуватись до ефіру. Олександрові поки що нелегко даються імпровізації, а завершення програми 21 травня – «ось мене тут звинуватили…», незрозуміло для чого вставлене у прощальну фразу, - було просто-таки зразком того, чого не варто робити ведучому прямоефірного шоу, якщо він, звісно, не Данило Яневський :) Однак у цілому Мельничук справляє враження інтелігентної людини, яка щось тямить у політиці, а не лише озвучує заготовлені заздалегідь редактором запитання. Він і в «Подробицях тижня» на «Інтері», за словами колишніх працівників каналу, брав активну участь у роботі над випуском і сам писав підводки, на відміну від своїх наступників-ведучих.
Поки що сумнівно виглядає ідея з «арбітрами» - людьми, що в прямому і переносному сенсі перебувають над сутичкою і мають висловлюватись відсторонено, даючи оцінки аргументації героїв програми. За ідеєю, це мають бути журналісти, культурні діячі й моральні авторитети. Якщо у першій програмі «арбітри» відповідали цим критеріям, то склад «арбітрів» у програмі за 21 травня – Володимир Скачко, Олесь Бузина і Володимир Горковенко – трохи дивує. Звісно, Олександр Турчинов, який у ході програми закинув «арбітрам» заангажованість за ознакою політичної орієнтації власників медіа, де вони працюють (Скачко – «Киевский Телеграф» і СПУ, Бузина – «Сегодня» і Партія Регіонів, Горковенко – ICTV і Віктор Пінчук), переборщив. Але запрошувати автора величезної кількості злого й неадекватного непотребу – наприклад, статті «Ветераны УПА пилили пленных, как бревна», - у політичну програму на роль безстороннього просто непристойно. Природно, пан Бузина повівся в ефірі так, як і має поводитись професійний провокатор, - істерично плювався отрутою і жовчю. Навіщо це? Така скандальність не пасує ані до концепції ток-шоу, ані до спокійного іміджу Олександра Мельничука, і викликає згадуване вище бажання перемкнути канал – ну хоча б на «Епіцентр», де ні криків, ні бризкання слиною не буває, хоча також є свої недоліки. Не надто стримувався у виразах і одвічний борець проти «ґрантоїдів» та «месій» Володимир Скачко. Гідно виглядав лише Володимир Горковенко, хоча його присутність серед арбітрів навіює думки про постійну квоту екс-«інтерівців» (минулого разу це був Марк Гресь) :)
Залучення в ролі «кваліфікованої аудиторії» представників партійних «молодіжок», у даному випадку «Нашої України» та Партії регіонів, видається доволі вдалим рішенням. Не можу погодитись із своїм колегою Костянтином Усовим, який вважає, що в залі повинні сидіти «звичайні люди». Відверто кажучи, вже набридло вислуховувати «вокс популі» у вигляді набору банальностей на зразок «як ви, політики, нас уже задовбали», «припиніть розколювати країну», «ви не цікавитесь народом, а лише боретесь за владу» і т.п. Того, що Сергій Дацюк називає «нестатусною комунікацією», між головними героями ток-шоу і «звичайними людьми» не виникає практично ніколи: глядачі виявляються або надміру емоційними, або занадто переляканими, щоб дискутувати на рівні з майстрами політичної демагогії, або, найчастіше, їм просто не дають висловитись. Власне, їх і запрошують на програму не як цікавих людей, а як масовку, яка повинна говорити щось пересічне. Та й політики часто промовляють до «простих смертних» зверхньо, мовляв, що ви там розумієте в державних справах. Схема «закид із залу – відповідь героя» - це не діалог, і в такому одноразовому обміні думками практично завжди перемагає той, за ким останнє слово, себто політик. Тим часом, активісти «молодіжок» зазвичай мають уявлення про предмет розмови і можуть не лише висувати героям набір стандартних звинувачень, але й ставити дошкульні запитання та аргументувати свої думки. Апріорі заангажовані, вони не мусять удавати безсторонність, як це роблять на більшості ток-шоу політологи та інші експерти, - не можу не похвалити творців «Одного за всіх» за таку чесність.
Ще один принциповий момент для керівництва НТКУ – інтерактивне голосування. Поки що, видається, його єдиним призначенням було довести, що з «толоківськими» результатами 19 березня було-таки щось негаразд. Нагадаю, тоді Віталій Докаленко особисто розпорядився зняти голосування з ефіру, коли перевага тих, хто підтримує опозицію, над прибічниками коаліції становила декілька тисяч голосів. Потім з’ясувалося, що Національна телекомпанія не мала угоди з фірмою-оператором, що надавала технічне забезпечення для голосування. Тепер НТКУ офіційно співпрацює з компанією «Утел», а що голосування стало платним, то й дзвінків та sms-повідомлень виявилось лише кілька сотень замість кільканадцяти тисяч. Зумівши з третьої спроби (табличка з результатами й номерами зникає з екрану секунд за десять) набрати номер, я отримав відповідь «номер заборонено» - очевидно, дзвінки з мобільного оператора «Київстар» досі не приймаються. Вдалося досягти мети за допомогою sms: сервер повідомив, що мій голос зараховано, і подякував за участь у голосуванні.
Те, що дві третини глядачів готові пожертвувати відпусткою, аби проголосувати влітку, навряд чи дуже втішило Партію регіонів, представники якої сьогодні найбільше впливають на Національну телекомпанію, та й на Мельничука особисто (за наявною в «ТК» інформацією, його призначення віце-президентом НТКУ відбулося не без участі Держтелерадіо). Тож можна припустити, що результати голосування, принаймні, 21 травня були реальні, а не «намальовані». Щоправда, якщо вони й далі будуть настільки невигідними для «біло-блакитних», ті можуть зажадати прибрати опитування взагалі.
Словом, усе було б добре, коли б не головна проблема не лише «Одного за всіх», а всіх українських суспільно-політичних ток-шоу. Це проблема катастрофічного браку особистостей, які можуть бути цікавими глядачеві як герої програми. Пари, що дискутували у новому шоу – Зварич-Богатирьова і Турчинов-Баранівський – є чудовою ілюстрацією цієї тези. Що нового можуть сказати ці люди? Нічого, бо ми щодня чуємо в новинах їхні синхрони, а в гостьових студіях теленовин вони проводять більше часу, ніж у себе вдома. Чи приймають вони особисто серйозні політичні рішення, від яких залежить життя людей? Можливо, певною мірою хіба що Турчинов :) Чи спроможні бодай на хвилину відійти від «фракційної дисципліни» і замість позиції своєї політичної сили висловити свою власну думку? Неспроможні. Говорити від себе можуть або перші особи, які нечасто вшановують телевізійні шоу своєю присутністю, або маргінальні скандалісти на кшталт Михайла Бродського чи Олександра Волкова… Які, знов-таки, не приймають рішень.
Відтак, ток-шоу перетворюється на дуель «спікерів» політичних сил, у якій ніхто не може перемогти, оскільки співрозмовники не чують одне одного. У намаганні вколоти свого візаві та його політичну силу вони демонструють віртуозну красномовність і дотепність, при цьому не даючи глядачеві жодної нової інформації. БЮТівець Турчинов і соціаліст Баранівський довго дискутували про зраду: чи є соціалісти зрадниками тощо. Чи можна уявити менш конструктивну тему? Адже вирішувати, зрадили їхні інтереси соціалісти, вступивши до коаліції з «регіоналами» і комуністами, чи ні, все одно будуть виборці. Всі передумови для цього рішення люди отримаоли рік тому – в момент формування «антикризової коаліції» - тож дискусія двох політиків нічого не змінить. Навіщо переносити абстрактні політичні дебати у прямий ефір Першого каналу, якщо для них є окремий канал «Рада», де щодня можна почути панегірики Коаліції та прокльони (часом віршовані) на адресу опозиції? І навіть коли в розмові нарешті зайшлося про реальні речі – зокрема, про прискорену приватизацію державних підприємств – конфлікт відбувся цілком демагогічно. Турчинов звинуватив коаліцію в намаганні похапцем розкрасти все, що можна, Баранівський відповів, що сам Турчинов у складі БЮТ голосував за список об’єктів, що підлягають приватизації, на що Турчинов заперечив – ні, мовляв, брехня, не голосував… І все? Ведучий цей момент просто проспав, хоча, врешті-решт, його помічники могли в лічені секунди перевірити на сайті Верховної Ради, хто голосував за відповідний законопроект. (До речі, правий був таки Олександр Турчинов.)
Наше телебачення виховало цілу касту політиків, які насправді є шоуменами, професійними теле- і радіоперсонажами, і більше нічого не роблять – навіть їхні карточки у систему «Рада» встромляє хтось інший, поки вони зайняті роздаванням інтерв’ю. Тому, переглядаючи чергове ток-шоу, ловиш себе на відчутті, що це вже десь було… Або що це вже хтось їв…
Якщо нове ток-шоу Першого каналу може по-справжньому відрізнятись від уже звичної «жуйки», то тільки парадигмою добору гостей. «Один за всіх» не повинне «один за фракцію», «один за партію», «один за коаліцію/опозицію». Бо в такому разі фракція, партія, коаліція чи опозиція мають повне моральне право делегувати на ефір людину, якій найкраще вдається озвучувати офіційну позицію. А коли треба – говорити багато, не кажучи нічого. Дивитися ж програми за участю цих златоустів так само «цікаво», як читати прес-релізи.
Мені здається, що ключем до правильного позиціонування ток-шоу Олександра Мельничука, - в цілому непоганого, але «такого-як-усі» - може бути саме орієнтація на особистість. Яскраві індивідуальні думки, а не попередньо відшліфована піарниками «думка багатьох людей», є непоганою альтернативою іншим ток-шоу, орієнтованим переважно саме на розкриття конфлікту сторін.
Це, звісно, має сенс лише в тому випадку, якщо Національна телекомпанія справді має намір зробити «Один за всіх» конкурентоспроможною програмою на рівні якщо не «Свободи слова», то «Епіцентра» і «Я так думаю» - а не лише реабілітуватись після історії з «Толокою».