Як 12 вересня ми всі прокинулися в іншому світі, так і українське ТБ не зможе залишатися тим самим після досвіду висвітлення терористичних актів у США. Напевно, «мозкові центри» каналів уже спрямовано на аналіз прийнятих рішень, їхньої адекватності ситуації. Напевно, й політики змогли оцінити ефективність того медіаресурсу, який вони вкладають у рішення своїх тактичних та стратегічних завдань. Ну а глядач просто «голосував» кнопкою — розчаровуючись в одних каналах та захоплюючись професіоналізмом інших.

«Інтер» та ICTV — кожен по-своєму — виявилися в цей переломний для всього людства день на висоті тих завдань, які, внаслідок своїх технічних та фінансових можливостей, можуть ставити собі вітчизняні телеканали. Кожен із них зміг вмить розгорнути та мобілізувати різні можливості, закладені в їхніх різних концепціях інформаційного мовлення.

«Інтер» першим в українському ефірі, вже о 18:10, почав пряму трансляцію репортажів CNN із США та різних країн світу. І це управлінське рішення, прийняте вчасно і керівництвом каналу, і керівництвом інформаційно-аналітичної служби «Інтера», — було, зрозуміло, єдино правильним. До такого розв’язання виявилася готовою і команда каналу. Тобто повною мірою виправдала себе ставка «Інтера» на конкурентну «фішку» найвищої технічної та технологічної оснащеності служби інформації на каналі. Необхідність — часто вимушена, через дефіцит «розкручених» зірок — обкатки нових, молодих облич і на прямих репортажах, і в студії — також виявилася вельми корисною. Навіть за відсутності кількох професійних журналістів, які пішли з каналу, знайшлися інтелектуальні, кадрові сили і для роботи у прямому ефірі ведучими, і для забезпечення колосальної редакторської роботи за кадром. Вельми чітко і без особливих накладок усе це версталося буквально на очах глядача злагодженою роботою режисерської групи.

Так, «Інтер», звичайно, у чомусь програвав і ОРТ, і НТВ, які концептуально підійшли до висвітлення екстраординарних подій приблизно так само: наголошуючи на максимальній повноті та різнобічності інформації. Але програш цей був пов’язаний передусім з різницею технічних можливостей, відсутністю в «Інтера» (як і в інших телеканалів країни) власних корпунктів у світі. Так, НТВ і ОРТ брали масованими прямими ввімкненнями своїх кореспондентів у Нью-Йорку, Тель-Авіві, Берліні, Лондоні... На жаль, нашому «Інтеру» довелося обмежитися прямими ввімкненнями з Македонії і... Борисполя. Але концептуально інформаційна миттєва реакція «Інтера» на події, мабуть, була для нашої країни блискучою.

На жаль, набагато слабкіше спрацювали в інформаційно-аналітичній службі «Інтера» через кілька годин, коли вже було мало однієї інформації. Напевно, глядач тоді ввімкнув інші канали, де почалося оперативне осмислення подій. НТВ, нехай зі спізненням, але у своєму опівнічному ефірі перейшов до форми студійного токшоу, обговорюючи передусім імовірність східного сліду в тому, що відбулося. До речі, саме на НТВ вперше прозвучала ще одна версія, яка, здавалося б, також лежала на поверхні: можлива причетність до терактів антиглобалістів. Ішлося і про маловідомі нашому широкому глядачу версії внутрішнього, у рамках самих США, походження конфлікту. До речі, як досить символічно виглядало те, що цей опівнічний прямий ефір НТВ відбувався у форматі колишньої дібровської «Антропології»! «Інтер» обмежився і в нічному ефірі лише інформаційною подачею матеріалу, з оголошенням тільки версій, які поширювали інформагентства.

Інший український канал, ICTV, включився у висвітлення подій набагато пізніше. Але зміг довести, що, за великим рахунком, саме він володіє найбільш мобільною та готовою до виконання найрізнобічніших завдань інформаційною службою. На ICTV виходили з особливостей власних розробок в інформації та аналітиці, що полягають передусім в увазі до інтерпретації подій. І в даній ситуації канал зміг поєднати інформаційну насиченість з аналітичною. Технологія інформаційних марафонів, яку Микола Княжицький ще на СТБ почав розробляти в українському ефірі практично першим, спрацювала тут на всі 100%. Ця технологія наголошує, передусім, на рівні оперативних коментарів і тематичних архівних добірок. У майже тригодинному марафоні «Фактів» у студії каналу побували десятки експертів, фахівців у різних галузях — від політологів до представників вітчизняного Міністерства з надзвичайних ситуацій. Крім того, активно використовувалося телефонне інтерв’ю з, передусім, російськими професіоналами, а також українськими журналістами, які працюють на закордонні ЗМІ в різних країнах світу. Завдяки цьому більш об’ємної картинки події і, що головне, більш об’ємних контекстів та прогнозів на майбутнє увечері 11 вересня, крім ICTV, в українському ефірі не зміг запропонувати ніхто.

Відмінно спрацювала редакторська служба каналу, запропонувавши глядачеві великий тематичний архів, від замальовки портрета терориста №1 Осами бен Ладена до бекграунду найпотужніших терористичних актів у світі. Основні претензії (якщо такі можуть бути взагалі в цій ситуації) — тільки до ведучих марафону. Іванна Коберник поки не витягувала рівень ведучої, готової не тільки подавати «гарячі» новини, але й адекватно їх осмислювати в кадрі. Іноді був налаштований мілкіше за рівень події, явно цивілізаційного порядку, і такий профі як Дмитро Кисельов. Він вважав за краще підтримувати тих реальних та віртуальних гостей студії, які оцінювали події в суто політико-економічній площині, а не на рівні осмислення глобальних для всього людства наслідків.

Особливо ця невідповідність впадала у вічі під час діалогу ведучих ICTV з Дмитром Корчинським, який, на мою думку, першим в ефірі не тільки України, але й Росії намагався підняти тему до наймасштабнішого, системно-світоглядного розлому, епоха якого почалася для людства 11 вересня. Дмитро Корчинський говорив про наймогутніший удар, якого було завдано терактами у Вашингтоні та Нью-Йорку основам сучасної демократії: теоріям відкритого суспільства, гуманізму, концепції прав людини... На жаль, підтримати тему на такому рівні ні Іванна Коберник, ні Дмитро Кисельов виявилися не готовими. Проте, як мені здалося, у Дмитра Кисельова це сталося здебільшого через снобізм, ніж через нестачу професіоналізму.

У Росії таким же шляхом, як і ICTV, йшло ТВ-6 , поєднуючи інформацію з вагомим політологічним, економічним і футурологічним коментуванням того, що відбувається, і також у рамках інформаційного марафону. І це природно — адже робилося все руками колишньої команди НТВ, що вже «з’їла собаку» саме на такій технології.

Інтерактив — зв’язок з глядачами, їхня активна участь в осмисленні подій у США, їхні емоції, першим у нічному ефірі 11 вересня використав московський канал ТВЦ, разом з ведучим Андрієм Максимовим та політологами, серед яких був і нинішній московський професіонал №1 у цій галузі Гліб Павловський. До речі, результати глядацького опитування: «Ваша реакція на американську трагедію?», де велика кількість росіян відповіли: загиблих шкода, США — ні, також змушували подумати.

Інші українські канали старалися в міру своїх сил та можливостей. УТ1, здається, навіть перевершив самого себе, нехай і зі спізненням, але все ж почавши у прямому ефірі транслювати репортаж CNN, намагаючись впоратися і з перекладом, і якось подати й інформацію світових агентств.

Втім, оперативність та адекватність подачі різними телеканалами новин можна було простежити за вкиданням однієї з них: про анонімний дзвінок, який повідомляв про причетність до терактів Японської червоної армії. Якщо на НТВ ця новина прозвучала вже о 21:30 (час український), то для деяких каналів вона залишалася новиною ще й опівночі, а для Василя Климчука з нашої «Ери» — вже і вранці 12 вересня. Причому, якщо на НТВ одразу збили пафос «сенсації», сказавши, що, мовляв, версій зараз приходить та спростовується багато, то деякі канали оголошували про це з трохи комічним пієтетом.

СТБ не проводив марафону, але змінив сітку мовлення, і в періодичних новинних ввімкненнях грамотним коментарем рятував честь каналу Євген Федченко . Мабуть, саме цей ведучий глибиною розуміння проблем, які поставили поточні події перед людством та США, знанням контекстів подій був найбільш адекватним в українському телеефірі. Саме ведучий Євген Федченко першим, уже увечері 11 вересня, почав говорити про те, що реакція світу на арабський слід терактів нагадує «полювання на відьом». (До речі, про те, що і США, і Британія цілком можуть саме «призначити» винного, свідчить не тільки відома заява Буша про те, що вони тепер не робитимуть відмінностей між терористами і тими, хто їх покриває. Але й та жорстка державна цензура (допустима в умовах воєнного стану), яка явно присутня на доступних нині нам американських каналах.)

«Новий канал», «1+1», «ТЕТ», «Ютар» загубилися в цьому вибуху інформаційних технологій в українському телеефірі зі своїми майже традиційними новинними випусками. При цьому канали навіть не змогли вчасно перебудувати сітку, і, здається, на «Новому» під час реальних вибухів у США демонстрували якийсь фільм про руйнування в місті...

Так, «1+1» зумів вийти з екстреним випуском новин о 18:00. У ньому, як і ще в кількох спецвипусках, Олесь Терещенко просто в ефірі працював з живою інформацією, впоравшись із цим майже бездоганно. Але між прямими ввімкненнями «1+1» поринав у колишній буденний режим і тональність, не перебудовуючи не тільки формат усієї вечірньої програми (чого вартий один «Золотий гусак»), але й формат «ТСН»! Як сказала одна моя колега, навіть в «УТН» напружилися, а «1+1», які називають себе професіоналами №1, і в ситуації, яка для професіоналів як лакмус, на жаль, залишилися «лежати на дні». Ось ціна не ухваленого вчасно рішення, за наявності і кадрового, і технологічного потенціалу!

«1+1» навряд чи вигадав вдале «виправдання» своєї неготовності блискавично та гідно відреагувати на події, зосередивши основну увагу на саміті Україна — ЄС, у тому числі і в діалозі з гостем нічної студії «ТСН» — О. Чалим. Швидше, це була «ведмежа» послуга нашим політикам, бо, природно, навіть така значна для України подія навряд чи могла перекрити у свідомості громадян те, що відбувається в Америці, і зайва увага до цього в такій ситуації могла спонукати глядачів просто в роздратуванні ввімкнути інші канали. Масштабно компенсувати дефіцит гостроактуальної інформації на каналі «1+1» спробували вже вранці 12 вересня, у «Сніданку» . Але поїзд уже пішов, і коментарі в студії каналу виглядали вже «осетриною другої свіжості», до того ж були такими, що явно не «відкривають Америк».

Ще одне цікаве спостереження можна було зробити щодо концептуальних відмінностей у підході до коментування подій. Більшість каналів загалом прагнула локалізувати аналітику навколо проблеми міжнародного тероризму та боротьби з ним і найближчих наслідків того, що відбулося. І тільки на ТВЦ Максимов — спочатку, а потім у нічній темі і Гордон на НТВ — пішли далі, до спроби спрямовувати експертів до глибинного осмислення тих проблем, які ставлять теракти у США перед усім людством. Адже, судячи з усього, саме від того, чи зможе людство сприйняти подію як виклик йому історичного, космічного часу, як попередження про концептуальну неадекватність нинішніх систем управління суспільством, що склалися, — і буде залежати існування земної цивілізації. І, мабуть, такий аналіз і потрібен був глядачам уже через кілька годин після трагедії.

Отже, підіб’ємо підсумки. Хоч як би це звучало цинічно, але будь-який катаклізм, навіть найтрагічніший, працює на вдосконалення інформаційних технологій. І те, що в українському ефірі виявилося принаймні два канали, готових конкурувати між собою за найбільш широке та професійне висвітлення грандіозної події, — вже непогано. Відсутність прямої прив’язки до політичних реалій в Україні дозволяла журналістам залежати тільки від власного професіоналізму, і глядач міг пересвідчитися в тому, що він існує в українських телевізійників. А ось те, що цими каналами виявилися саме ICTV та «Інтер», — також, з одного боку, цілком природно. Адже саме за цими каналами стоять політичні сили, які в найближчі роки будуть одними з основних політичних конкурентів. Ці сили роблять, судячи з усього, ставку саме на медіаресурс у майбутніх парламентських та президентських виборах. І нинішні події стали для них немов «репетицією», яка дасть змогу реально оцінити плюси та мінуси прийнятих концепцій розвитку своїх телеканалів, ефективність вкладення коштів і т. д. Окреме запитання: чому з цього ряду випав канал «1+1» — чи то через управлінську помилку, чи то з якихсь інших причин.

До речі, досвід висвітлення нашими телеканалами трагедії у США якнайяскравіше ставить під сумнів запевнення, які періодично звучать у нашому політикумі, у тому, що причина відсутності свободи преси в Україні — це відсутність у держави можливості впливати на приватні ЗМІ. Взагалі-то, подібні визнання могли б свідчити про невиконання Україною ще одних своїх зобов’язань перед Європою. Адже підписання Європейської конвенції прав людини робить відповідальною саме державу, виконавчі структури за невжиття заходів проти приватних осіб та груп, що обмежують свободу слова... Однак насправді, як кажуть, будь-якій дитині в нашій країні відомо, що саме залежність «олігархів» (тобто приватних власників ЗМІ) виключно від одного центру впливу — причина існування в Україні системної, а не локальної цензури, яка не дозволяє приватним телеканалам функціонувати як бізнесу. Бізнесу, який змушує враховувати потреби громадян в об’єктивному та різнобічному інформуванні. Коли ж сталася ситуація, у якій держцензури бути не могло, саме приватні канали показали здатність конкурувати саме за глядача і саме максимально об’ємною та точною інформацією.

Але це вже тема для іншої розмови, яку автор продовжить з читачами «Дня», а з 20 вересня — й у інтернет-виданні «Телекритика» (www.detector.media)