Карпич проти Міхеїча

23 Квітня 2007
17184
23 Квітня 2007
13:03

Карпич проти Міхеїча

17184
Знявши два TV-мувіки на один сюжет («Леший» і «Так не бывает»), режисери говорять не про порушення авторських прав, а про творче змагання, і закликають глядачів розсудити, хто з них кращий. 23 квітня – Всесвітній день захисту авторського права.
Карпич проти Міхеїча

25 лютого на «Інтері» та 9 березня на «1+ пройшли два фільми  відповідно «Леший»Кинофабрика Копейкина», режисер Олександр Копєйкін) і «Так не бывает» (DaxiFilm, режисер Іван Войтюк). Дві різні картини з абсолютно однаковою фабулою.

 

«Ми працювали разом із Олександром Копєйкіним над фільмом “Четверта група”, коли я запропонував зовсім інше розв’язання сюжету, описаного сценаристом Вадимом Вяткіним, розповідає режисер Іван Войтюк. Мені видалося цікавішим, щоби головна героїня фільму – молода успішна бізнес-вумен, шукала не кровні зв’язки, як у Вяткіна, а кохання. Я запропонував тоді цю історію Копєйкіну, йому вона сподобалася. Тоді я написав синопсис майбутнього сценарію, ми запросили Вяткіна написати на основі цього синопсису сценарій майбутнього фільму, а коли сценарій було написано, Копєйкін його у Вяткіна купив. Приблизно в цей же час ми припинили нашу співпрацю з Копєйкіним, я створив свою компанію, а за якийсь час запропонував Копєйкіну викупити сценарій Вяткіна, аргументуючи тим, що це була моя сценарна ідея… Мало того, я зареєстрував авторське право на написаний мною синопсис, надіслав Копєйкіну своє реєстраційне свідоцтво і просив Олександра уступити реалізацію цієї ідеї мені. Проте Копєйкін сказав, що сценарій він викупив і кіно зніматиме за цим сценарієм сам. На це мені нічого іншого не лишалося робити, як запропонувати свою ідею іншому сценаристові Ірині Чурюмовій, вона написала за моїм синопсисом новий сценарій і ми пішли з Копєйкіним паралельним курсом робити дві картини».

 

У загальних рисах таку ж ситуацію описує і режисер Олександр Копєйкін із похибкою на те, що, мовляв, ідея була його, синопсис («епізодик») написав він, на основі цього синопсису Вадим Вяткін писав сценарій, який студія в нього викупила, а кілька додаткових ідей, внесених Войтюком, навіть до остаточного варіанту фільму не увійшли.

 

Із пресових матеріалів фільму «Леший»:

 

Идея снять фильм о лесном отшельнике родилась летом 2005 года, а если быть точными 3 августа в 14:07. Это время и дата, создания первого развернутого синопсиса по фильму «Леший»! Так наш беспристрастный студийный компьютер зафиксировал одну из наших первых идей! А мы бережно храним абсолютно всю документацию! Начиная со сценарных заявок, заканчивая договорами передачи авторских прав. Чего и Вам желаем, потому как практика показала – сотрудники бывают разные, к сожалению…   

4 сентября 2005-го был подписан договор о создании и передаче прав на сценарий под рабочим названием «Так не бывает», который впоследствии был переписан создателями фильма 5 (!) раз;

В 2005 подготовку к фильму пришлось остановить – стремительно уходила осенняя натура. Решили не рисковать. В это же время группу покинул режиссер Иван Войтюк, впоследствии основавший свой продакшн.

 

На прохання «ТК» «Кинофабрика Копєйкіна» передала копію авторської угоди про передачу (уступку) авторських прав між Вяткіним Вадимом Євгеновчичем та ТОВ «Фільм Стрім» в особі генерального продюсера Олександра Копєйкіна.

Цитуємо: у розділі «Предмет угоди»:

1.1. На условиях и в порядке, предумотренном настоящим договором, Автор передает (уступает) Студии исключительные имущественные авторские права на использование Сценария и Фильма.

У розділі «Права и обязанности сторон»:

2.3. Студия имеет право:

2.3.1. При создании режиссерского сценария и фильма модифицировать (изменять, исправлять) Сценарий, что не создает никаких оснований для утверждений о нарушении личных неимущественных прав Автора.

 

Попри те, що сценарій Вяткіна був переписаний 5 разів, Копєйкін стверджує, що вніс ім’я сценариста в титри, поважаючи авторство, що юридичних претензій ні до кого зі своїх колег не має, а комерційна доля фільму залежить не від того, чи існує на ринку ще один фільм із подібною фабулою, а лише від якості фільму.

 

Так само про небажання вирішувати стосунки в юридичному порядку заявляє й Іван Войтюк:

 

«Ні в який суд ми подавати не збираємося, мені важлива принципова творча дискусія. Є досить багато прикладів у світовому кінематографі, коли на одну й ту саму ідею існує кілька різних картин, не говорячи вже про драматургію… Скільки разів “Ромео і Джульєтту” знімали, і нічого… Ідеться лише про якість реалізації творчої ідеї».

 

Іншої думки притримується сценарист Вадим Вяткін, який звинувачує в крадіжці свого сценарію… Олександра Копєйкіна: «Копєйкін використав мій сценарій, все там перекроїв, вписав себе в співавтори…» Проте претензії Вяткіна не так матеріального, як морального плану: «Хай прибере моє прізвище з титрів, бо перед друзями соромно».

 

Юрист Максим СупрунНемезис»), який працює із «Кінофабрикою Копєйкіна», заявляє, що будь-який позов проти його клієнта є програшним:

 

«Якщо говорити про суперечку Войтюк – Копєйкін, то програє Войтюк, оскільки є так звана презумпція авторства: фільм Леший створено раніше за фільм Так не бывает, вирішальною є дата на прокатному свідоцтві, виданому Міністерством культури і туризму. Що ж до Свідоцтва про реєстрацію авторського права, то копірайт зафіксовано на синопсис, а, наскільки я розумію, в суді обговорюватиметься не доля синопсису, а доля фільму, які не є тотожними творами. Щодо суперечки “Вяткін – Копєйкін” програє Вяткін, бо є авторська угода, згідно з якою він продав свій сценарій Копєйкіну на певних умовах».

 

Тим не менш організація колективного управління авторськими правами «Гільдія режисерів 24/1», якій Вадим Вяткін передав в управління своє авторське право на сценарій фільму «Леший», від імені сценариста подає позов до суду. За словами начальника юридичного відділу «Гільдії…» Володимира Умєрбєкова, вони вимагатимуть за порушення авторського права сценариста від 10 до 50 тисяч мінімальних заробітних плат або заборони фільму до показу (як передбачено ст. 52 Закону Україну «Про авторське право та суміжні права»):

 

«Вяткіна обікрали, привласнили собі його працю… В титрі вказано: Автор сценария Александр Копейкин при участии Вадима Вяткина, а це є порушенням ст. 14 Закону України Про авторське право та суміжні права: авторство не вказано належним чином. До того ж були допущені перекручення та спотворення Твору, який є об’єктом охорони авторського права. Попри те, що пункт 2.3.1. угоди між Студією та Автором нібито дозволяє Студії модифікувати твір, але й у такому разі закон вимагає всі ці зміни узгоджувати з автором, чого зроблено не було».

 

За словами Володимира Умєрбєкова, попри те, що сценарії крадуть «сплошь и рядом», це є першою справою щодо крадіжок сценаріїв в Україні, яка дійде до суду.

 

Проте особисто я ситуацію зрозуміла так: судитися бажають виключно юристи, митці ж наполягають на… творчому поєдинку і розсудливо не бажають втягуватися у судову тяганину.

 

«Кінофабрика Копєйкіна» стверджує, що творчий рахунок поки що 3:0 на їхню користь: по-перше, «Леший» був проданий на «Інтер», а «Так не бывает» – просто переданий на «Плюси» за анонси; по-друге, фільм уже продано «на Росію» (землю обіцяну українських мувіків і єдине джерело покриття видатків для продакшнів), причому поки дистриб’ютор «Так не бывает» компанія «Стар Медіа» продає фільм «в пакеті», «Леший» вже продано на канал «Росія» та й не хором, а «сольно»; і по-третє, рейтинги у фільму «Леший» є на кілька пунктиків кращими, ніж у «Так не бывает». Звичайно, тут же колеги помічають в «Так не бывает» і «немонтажні стики», зате відзначають роботу художників («фантастична декорація, побудована сімейством Жестовських») і красиві пейзажні кадри Віталія Запорожченка, оператора «Так не бывает».

 

Войтюк же зі свого боку переконаний у мистецьких перевагах власного дітища, а щодо «купив – не купив» пояснює: мовляв, «1+ купив картину «Так не бывает», а DaxiFilm… купив у каналу анонси: «Це обмін сумами, хай і ідентичними…» А на запитання, чи продано фільм «на Росію», режисер відповідає, що це комерційна таємниця: «В усякому разі в моєму голосі ви чуєте оптимізм…»

 

У чому зійшлися і перша, і друга сторона, так це в проханнях подивитися фільм і розсудити їх: «Ви побачите фільм і все зрозумієте».

 

Побачити я, звичайно, побачила, але зрозуміла, чесно кажучи, не все. Причому говорити буду тільки про історію, яка є предметом спору, а не про монтажні стики.

 

По-перше, де бізнес-леді, про яку йдеться в релізі до фільму? Я процитую пресові матеріали до фільму «Леший», але це і є та спірна ідея, яку всі придумали:

 

СИНОПСИС:

В канун своего тридцатилетия, молодая успешная бизнес-леди при странных обстоятельствах знакомится с лесным отшельником. На первый взгляд, случайная встреча, не может повлиять ни на бизнес нашей героини, ни на размеренную светскую жизнь. Но как водится, у судьбы свои планы – Светлана, искренне влюбившись в лесного жителя, теряет голову.

Бизнес Светланы – детище всей ее жизни, смысл существования, ведь свою «империю» она строила по кирпичику долгие годы. Но где теперь строгий и требовательный руководитель? Пустив дела на самотек, Светлана все чаще устремляется в охотничий домик к любимому лешему.

В тишине леса ей кажется, что она нашла не просто чувство, а настоящую бескорыстную любовь. Для Лешего деньги и положение в обществе не имеет никакого значения. Случайно Света узнает, что лесной житель вовсе не отшельник, а известный бизнесмен, решивший таким образом провести свой отпуск.

Они снова встречаются, но уже при других обстоятельствах.

 

 

Особисто мені в такім описі уявляється якась така кепітл-мелодрама а-ля Голівуд із Ніколасом Кейджем (Пірсом Броснаном) в ролі Назара-Алєксєя і Рене Руссо (Фей Данауей) в ролі Даші-Свєти. Але в нас не Голівуд, а фірмове українське телемуві.

 

Це тільки в Голівуді бізнес-леді, як і бізнесменів, показують, що вони хоч іноді займаються бізнесом. Іноді навіть показують, яким бізнесом, а ще іноді – роблять цей бізнес частиною сюжету. Нам же в те, що в героїні є якийсь бізнес, доводиться вірити кінематографістам на слово або читати попередньо прес-реліз, щоби нічого не наплутати. Бо в кадрі: літаки, коні, прогулянки в лісі («Леший»), світські прийоми («Так не бывает»), відмінені переговори…. Тобто варіанти такого собі «світського Бородина», коли вкупу змішалися і коні, й люди… Бізнесу героїня приділяє рівно стільки часу, що в кращому разі можна припустити, що вона суперкласна синхроністка, якій перед переговорами не треба навіть термінологічну лексику проглядати. Та що там, вона настільки класна перекладачка, що може навіть на переговори не з’явитися – подумаєш, одним дорогим замовником більше, одним менше. Вона дозволяє собі відключати мобільний і тримати секретарку у невідомості щодо свого розкладу. Просто шоу-бізнес якийсь… Отже, це не перекладачка, нарешті здогадуємося ми… Та в перекладачок і маєтків таких не буває. Варіант: героїня – голова якогось промислового угруповання. Відпадає. По-перше, тому що ми їх всіх знаємо, цих голів (чи що в них там) і серед них немає і не може бути за визначенням жодної дівчинки у віці 25 (за сценарієм 30, але виглядає на 25), а хіба що такі огрядні мужички з колишніх комсомольців, а по-друге, жодна компанія в Україні не зможе існувати, якщо керівник приділяє їй уваги рівно 5 хвилин на день.

 

Скоріш за все – припускаю я, глядач, – це якась із газових принцесок, яка займає суто декоративний пост в успадкованій від батька корпорації (варіанти смерті: підірвали в машині, отруїли рицином, поліг на полюванні). Робити їй, крім літаків, коней та виволочок своїм підлеглим, – нічого. Та й захоплення лісником і справді видається не зрілим романом витрудженої жінки, а примхою малолєтки-мільйонерші.

 

Це я не один фільм переказую, а обидва: і Свєта («Леший»), й Даша («Так не бывает») справді виглядають, як діти однієї матері, олов’яної ложки. Та й решта персонажів – старий друг, що живе у стайні, Карпич (Арніс Лицитіс, «Леший») однаково вірний, як і Міхеіч (Михаїл Жигалов, «Так не бывает»), а коханець-асистент Николай-Александр однаково підступний… Є варіанти на рівні субреток (подруг головної героїні): у Даші вона молода і спить із її Ніколаєм, якого Даша не любить точно, а подруга (Наталія Васько) – точно невідомо; а в Свєти вона «вікова», з коханцями не спить, зате опікає, як мама (Людмила Артємьєва).

 

І тут питання: а чому обидва режисери вибрали таку телевізійно-клішовану інтерпретацію цього небезнадійного і навіть у чомусь забавного сюжету? Чому ні в одному, ні в другому фільмі немає живих людей, а є манекени: «бізнес-леді», «бізнесмен», «субретка», «старий друг»? Чому закоханим Назару-Даші та Олексію-Свєті нема про що говорити, хіба що обмінюватися вербальними підколками та з’ясовувати стосунки?

 

Відповіді немає, є припущення: телебачення нас довго переконувало, що глядачів нічого не цікавить, крім політиків і гламуру. Основний аргумент переконування був той, що нам нічого, крім політики і гламуру, не показували. І ось тоді, коли вже всі звикли, що телебачення – це тільки політика і гламур, і розквітає пишним цвітом наш рідний український TV-муві, який виносить за дужки політику (хоча б тому, що «на Росію» нештовхабельно), правду життя (тому що це нетелегенічно) і стає квінтесенцією якоїсь химерної гламурної правди, заповідник для якої – телевізор.

Тож особисто я не можу розсудити, чия гламурна правда краща – Войтюка чи Копєйкіна. Тому що гламурної правди не буває. Та й принципової творчої дискусії, боюсь, на такому матеріалі не вийде. А про що сперечатися? Чим Карпич кращий за Міхеіча? А нащо сперечатися, якщо і так ясно – ні-чим.

Дані компанії GFK Ukraine, аудиторія 18+.

 

Дата

Назва

Рейтинг,%

Частка, %

09.03.2007, «1+1»

«Так не бывает»

7,47

20,76

25.02.2007, «Інтер»

«Леший»

10,4%

24,7%




На фото: кадр із фільму «Леший» (Арніс Ліцитіс в ролі Карпича). 
 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
«Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
17184
Теги:
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду