«ДНК-2»: феміністки радіють

«ДНК-2»: феміністки радіють

6 Листопада 2013
16115
6 Листопада 2013
19:35

«ДНК-2»: феміністки радіють

16115
Чому «ДНК-1» – про походження всіх українців, незалежно від статі, а «ДНК-2» – окремо про жінок? Продовження дискусії про «формат Дена Брауна» для українців
«ДНК-2»: феміністки радіють
«ДНК-2»: феміністки радіють

Як і прогнозувала «Детектор медіа», друга частина провокативного проекту каналу «Україна» викликала не менш палку дискусію, ніж перша. Днями ми публікували відгук Інни Долженкової, сьогодні пропонуємо думку Андрія Кокотюхи, й, можливо, далі буде.

 

 

Успіх треба закріплювати. Це закон будь-якої діяльності, й телевізійне виробництво - не виняток. Якщо ж успіх скандальний, то продовжити неоднозначну тему сам Бог велів. Нехай галас, що супроводжував рік тому проект Ілларіона Павлюка «ДНК. Портрет нації», був значною мірою локальний, можна сказати - корпоративний, ніщо не завадило його команді взятися за продовження.

 

Результат очікувано виправдав сподівання. Прем'єра документального фільму «ДНК-2. У пошуках жінки», що відбулася 31 жовтня в ефірі «України», перевищила не лише загальні показники каналу того дня, а й, за даними з офіційного сайту, ввійшла в десятку популярних програм за вибіркою серед усіх каналів країни. Причому, що характерно, найбільше глядачів було серед дорослих чоловіків.

 

Скандальний шлейф після прем'єри першого фільму забезпечили поважні науковці, котрі традиційно висловили «фе» полегшеному викладу надзвичайно складних для сприйняття тем. Вони навіть визначають такий підхід у діапазоні між профанацією та провокацією. Між тим, сам пан Павлюк - послідовний апологет перенесення наукових теорій на екран у максимально спрощеному вигляді. Ваш автор схильний визначити цей метод як різновид телевізійної белетристики. Простіше кажучи, формат Дена Брауна для українців.

 

Науковці цим не задоволені. Вигрібає очно й заочно від них не тільки Ілларіон Павлюк, не лише українське телебачення, а й телевізійні формати в цілому. Щоправда, Україна унікальна в цьому плані. Там, де вчені лише вітають популяризацію своїх розробок у вигляді документальних серіалів виробництва ВВС чи каналу Discovery, толеруючи метод «просто про складне», українські науковці досі тримають облогу: мовляв, ми вам інтерв'ю дамо, розкладемо по науці, а ви все опопсите та пожовтите. Отже, закиди вчених глядачів до «ДНК-1» лежали переважно в тій самій площині, що претензії комуністів до стрічки Ігоря Кобріна «1941. Заборонена правда». Простим же людям, як показали безпристрасні цифри, подобається.

 

З «ДНК-2» могла вийти така ж сама історія. Але команда пана Павлюка, захопившись утіленням справді складного (зокрема в технічному плані) проекту, забула, як на мене, про змістове наповнення. Тобто, візуальне вирішення годинного фільму доволі якісне. Зі зрозумілістю закадрового тексту, старанно начитаного Юрієм Коваленком, так само все гаразд. Окремі тези повторювалися раз по раз, що не набридало, не дратувало, а лише зайвий раз сприяло закріпленню щойно почутого матеріалу. Проте змістовий шлях, пройдений командою, в результаті прийшов до доволі сумнівного фінішу. Адже, готуючи наступну серію, розробники проекту взяли старт не там, де цього вимагала логіка проекту. І навряд чи помітили це.

 

Рецензуючи фільм, оглядач «Детектор медіа» Інна Долженкова справедливо зазначила: мета другого фільму перегукується з наміром першого, і разом вони націлені на підвищення нами, українцями, власної самооцінки через пошук ідентичності. Але приводом для дослідження нашого роду в «ДНК-2» став... шкідливий для самоідентифікації та підвищення національної гордості українців і невідомо ким культивований побутовий анекдот про те, що Україною рулить побутовий матріархат. Мовляв, у нас чоловік ніби ж голова, але жінка - шия. Й крутить цією головою, як собі хоче.

 

Таким чином, пропонується підхід, котрий мусили б атакувати вже не науковці, а феміністки під проводом пані Оксани Забужко. Здавалося б, чому? Адже ідея фільму - в тому, що генетичний фундамент Європи створили не українські - будь вони неладні! - мужчини, а прекрасні та самодостатні українки. Але все не так просто. Бо незадоволення учасниць жіночого визвольного руху повинен викликати, наприклад, той факт, що першою людиною (виділено мною. - А.К.) в Космосі справедливо називають Юрія Гагаріна, але першою жінкою (знову виділено мною. - А.К.) в Космосі - Валентину Терешкову. Питання мусить виникнути доволі просте: чому Гагарін - людина, а Терешкова - жінка? Невже жінки - не такі самі люди, як чоловіки? Я перший, хто буде оскаржувати цю тезу й боротися за справді рівні права для представників обох статей. Питання в іншому: чому за таке, справжнє рівноправ'я, не починають визвольної боротьби феміністки хай не всього світу, то бодай України? Адже на виході автори фільму, вільно чи невільно, розділяють українців та українок на, грубо та спрощено кажучи, представників двох різних видів людства, носіїв двох різних генотипів.

 

Саме тому ток-шоу, котре вийшло відразу після показу «ДНК-2», виглядало - рідкісний випадок, до речі! - значно цікавішим, ніж сам фільм. Навіть при тому, що значну частину ефірного часу запрошені гості та експерти говорили не про сам фільм, а про політику й цивілізаційний вибір українців. Поза тим, майже всі учасники розмови наочно демонстрували зазначену вище шкідливу тезу про домінанту шиї української людини над її головою. Присутнім у студії жінкам вочевидь сподобалося те, проти чого вони мусили б повстати: виявляється, українські чоловіки зовсім не придатні для спільного проживання. А наш брат-мужчина покірно погоджувався з цим, або - підігравав, демонструючи громадську пасивність.

 

Та, вочевидь, усі присутні, незалежно від статі, або не бачили першого фільму, або забули, про що там ішлося. Між тим нагадати це дуже важливо для розуміння, чому напрям другого вийшов, на мою думку, не зовсім правильним.

 

Стрічка «ДНК. Портрет нації» у формі наукового, я сказав би - інтелектуального детективу виявила внаслідок клопіткого розслідування: наші пращури - нащадки аріїв. Гаразд, із цим суспільство змирилося. Проте зачинають дітей чоловіки, але виношують та народжують - жінки. Про це теж говорилося в першому «ДНК». Другий фільм лише повторив тезу першого: батьками своїх дітей жінки обирають переможців. Тих, хто щось собою являє по життю. Тобто - згаданих всує аріїв.

 

 

Коло замкнулося. Українська жінка за визначенням, за тим-таки кодом, закладеним у «Портреті нації», обирає собі за партнера чоловіка-арія або його прямого нащадка. І не може народити нікого, крім іншого арія. Отже, українська жінка - праматір сучасних українок, нічим особливим не відрізняється від прабатька сучасних українців. Вони за всіма ознаками формальної логіки не повинні мати різне коріння.

 

Через те вашому автору складно зрозуміти, чому «ДНК-1» - про походження всіх українців, незалежно від статі, а «ДНК-2» - окремо про жінок.

 

Таким чином, крім цікавої деталі, що справжні, автентичні українці народжуються лише на Черкащині, жодних інших відкриттів «ДНК-2» не запропонував. Інну Долженкову розвеселив епізод, у якому українки дружно не визнали привабливим неандертальця, навіть удягненого за допомогою фотошопу в костюм, мабуть, від Бріоні. Але це жіноча точка зору. Бо чоловічі практики й спостереження яскраво свідчать: чимало молодих вродливих українок із належними параметрами стегон та грудей, з генетично правильними рисами обличчя обирають собі таких неандертальців для сумісного життя й навіть продовження роду, що Фройд би плакав.

 

 

Тобто, в даному випадку термін «жінка обирає» звучить і втілюється цілковито буквально. А вибір на користь неандертальця на джипі з депутатським мандатом, партійним квитком або рахунком у банку - це справді жіночий вибір. Котрий навряд чи йде на користь генофонду нації.

 

Попри це, хоч питомо український фольклор підносить не стільки жінку-берегиню чи жінку-амазонку, скільки мужчину-воїна, фільм «ДНК-2. У пошуках жінки» напевне потішив феміністок. І не дарма зацікавив здебільшого чоловічу аудиторію. Якщо перша стрічка показала нас, мужчин, воїнами та батьками нації, друга змусила замислитися: коли, з якого переляку ми, воїни, раптом стали підкаблучниками. Й утратили вагу в суспільстві, котру мали багато тисяч років тому.

 

Фото надано прес-службою каналу «Україна»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
16115
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Знавець
4031 дн. тому
Фільми ламерські та брехливі в основі. Щоб дослідити ДНК нації, треба зробити сотні тисяч досліджень, а не декілька сотень. "Арії" - симулякр, який слов'янами не вживався. Слов'янські мови НЕ ЗНАЮТЬ рідних слів на "А", лише запозичені. Кокотюхо, ти хоч цю арійську дурню не повторюй! Теза про Черкащину просто ідіотична. :) Йолопе Павлюк, подивися мапу розселення слов'ян на початку І тисячоліття нашої ери! На місці Києва й далі на південь - кочовища іранських племен. Слов'яни жили лише на правобережному Поліссі, на Волині та на Західному Поділлі. Карпати теж були неслов'янськими. Горе-афтари чомусь забули про антропологію та расові типи українців. Забули сказати, що понад 60% українок - світлоокі шатенки різних відтінків русявості та каштановості. Забули дослідити феномен "карії очі, чорніі брови" - згідно з яким українці у піснях мріють (нібито) про жагучих брюнеток. А в реалі одружуються переважно із шатенками і витріщаються переважно на блондинок. :) А загалом вийшло, як передрікав Кобзар: що німець бовкнув - те й повторили.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду