Не знаю, як кого, але вашого оглядача впродовж минулого телевізійного тижня деякі події на екрані або ж кидали в шок, або ж (дуже рідко, на жаль) змушували дико реготати.

Почалося все з найяскравішої події понеділка, 28 жовтня, для висвітлення якої знайшлося місце й у більшості підсумкових тижневиків у неділю, 3 листопада. Йдеться про акцію протесту ужгородських школярів проти скасування в їхніх школах осінніх канікул.

«Факти» на ICTV та «События» на каналі «Україна», як і «ТСН» на «1+1» подали сюжет про безпрецедентну для України подію досить розлого. Тележурналісти, які знімали його, відверто симпатизували малим протестувальникам. Суть конфлікту, скасування обласною владою коротких осінніх канікул, щоби приєднати їх потім до зимових, на цих ресурсах подали практично з однаковими акцентами. Розповівши для початку, як школярі вийшли під мерію з саморобними плакатами, щоб їм повернули канікули, тут показали, як учасники демонстрації закидали мерію яйцями та недогризками яблук. Ну, а коли до малих пікетувальників ніхто з ужгородського начальства так і не вийшов, вони пішли перекривати рух у центрі міста. Тим часом голова Закрапатської ОДА на запитання журналістів, які таки пробилися до нього, власні рекомендації приєднати (а не скасувати!) осінні канукули до зимових пояснив турботою про здоров'я тих-таки школярів. По-перше, підкреслив чистісінькою російською мовою чиновник, завдяки цьому надзичайно мудрому рішенню діти зможуть узимку вдосталь накататися на лижах у Карпатах. По-друге, взимку можна буде зекономити на опаленні шкіл. А ось ниньки, доки стоїть неймовірна для цієї пори року тепла погода, дітям можна й повчитися. А взагалі, місцева влада настільки демократична, що вирішила провести серед батьків опитування - за вони чи проти, щоб їхні діти вчилися тоді, коли всі інші школярі в країні користуються заслуженим відпочинком.

Проте вже в середу, 30 жовтня, ці ж таки ресурси повідомили: ужгородська міліція шукає організаторів школярських протестів серед їхніх батьків. Дітей пообіцяли не чіпати. Тобто мстивий голова, схоже, вирішив заробити сумнівні бали в очах свого безпосереднього патрона в особі президента (ну, хто повірить, що на опаленні шкіл малесенької області можна зекономити якісь реальні кошти? А ось політичні дивіденди, з погляду провінційного, але призначеного самим президентом чиновника, можна й отримати) обернув свій гнів на людей, у яких виросли занадто самостійні діти.

Про цей аспект і урок ужгородської акції, а також про реальну користь відпочинку по завершенні кожної навчальної чверті, говорили запрошені в «События недели», що вийшли 3 листопада, експерти. Щоправда, вже заднім числом, адже школярам-бунтівникам довелося змиритися з долею й таки сісти за парти погожої осінньої днини. Звісно, синхрони педіатра чи психолога про необхідність розвантажити голову після напруженого навчання й перед не менш напруженою другою чвертю з її дикою кількістю піврічних контрольних, важливі. Не менш важливими були й коментарі колишнього високопосадовця-освітянина про те, що школа - інститут консервативний, а відтак вимагає надзвичайної обережності за будь-якої спроби втручання. Чи про те, що місцеві органи влади справді мають право регулювати канікули в школярів. Але найцікавішим у цьому сюжеті був погляд на події безпосередніх їх учасників. Вони розповіли, як за вихідні згуртувалися в групу через соцмережі й вийшли на акцію протесту цілком свідомо й підготовлено. Один із школярів - ініціаторів акції оцінив дії місцевих чиновників та своїх ровесників за 5-бальною шкалою. Хлопець поставив школярам «четвірку», а можновладцям - «двійку».

Кореспондент «України», котра готувала цей сюжет, порівняла школярські протести в Ужгороді, зорганізовані через соцмережі, з революційною Арабською весною. Аналогія, як і кожна аналогія, тут не надто очевидна, але промовиста. Як сказав соціолог Євген Головаха, від старшого покоління українців, травмованого нестерпно трагічним досвідом, не варто вимагати героїзму, а от молоді можуть цілком виявити себе в протестних акціях.

Вівторок, 29 жовтня, як зазначили всі новинні ресурси, став такою собі генеральною репетицією офіціозного святкування на найвищому рівні 69-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників. Репетиція полягала у святкуванні такої самої річниці від дня визволення Дніпропетровська. Сюди, де на берегах Дніпра очікували масштабної реконструкції форсування цього статегічного водного рубежу 1943 року, прибув сам президент Янукович. З відповідними наслідками для цілого міста-мільйонника - кількагодинними заторами та рамками-металошукачами перед ворітьми до раю, себто до заповітного місця дійства.

Найбільше познущалися з цього свята «для своїх» у «Надзвичайних новинах» із Костянтином Стогнієм на каналі ICTV. Кореспондент програми, яка отримала завдання якомога докладніше висвітлити свято в Дніпропетровську, просто не змогла цього не надто складного редакційного завдання виконати. Їй стали на заваді браві місцеві міліціонери. Яким, вочевидь, було велено «тащить и не пущать». Ну, взагалі нікого, не кажучи вже про журналістів, які могли би, чого доброго, пробратися в перші лави глядачів і здуру поставити Віктору Януковичу якесь не те запитання. Міліціонери нашу хоробру дівчину, незважаючи на всі її старання й умовляння, таки не пропустили до місця реконструкції, зігнавши спершу з тротуару, а пізніше - з напрочуд зеленого газону. Відтак остаточно розлючена таким ставленням до своєї суспільно важливої місії кореспондентка поспілкувалася з місцевими мешканцями. Одні з них тупо стояли кілька годин у заторі, інші змушені були ті самі кілька годин добиратися додому або ж до місця дійства, щоб побачити реконструкцію бодай здалеку. Нічого доброго ні водії авто, ані вимушені пішоходи на камеру не сказали. Найстриманіший синхрон від жіночки, яка хотіла, але не потрапила до унікального Парку ракет, що його відкривали саме в день візиту президента, був такий: «Это перебор! Нам хочется чувствовать единение з нашим президентом». Інша пані, яка йшла пішки кілька кілометрів до вже згаданої реконструкції форсування Дніпра, бо міські очільники скасували більшість маршрутів громадського транспорту на шляху до місць відвідин президента, а приватні авто даівці зупиняли чортзна-де далеко, відгукнулася про цей «урочистий» колапс дуже іронічно й не приховуючи роздратування: «Погода хорошая, надо прогуляться!».

У такий спосіб у «Надзвичайних новинах» дали зрозуміти «напрямок генерального удару» щодо всіх заходів із нагоди всіх 70-х річниць визволень міст України від фашизму. Тобто - щоб ніхто з посполитих навіть крихти ілюзій не мав: це свято не для «рядової черні», а для справжнього «генералітету». Можна не сумніватися - день визволення Києва, 6 листопада, зробили для муніципальних організацій вихідним із метою, по-перше, щоб було з кого набрати необхідну «масовку» для красивої телевізійної картинки в новинах, по-друге, щоб надміру допитливі кияни не плуталися під ногами в столичних та державних чиновників, заважаючи їм випити всю насолоду від великої перемоги самим і до денця.

Тему визволення Києва, зокрема, розглядали й у черговому випуску «Шустер live» на «Інтері» в п'ятницю, 1 листопада. Запитання аудиторії поставили досить актуальне: що для вас визволення Києва - день слави чи день скорботи? Цікаво, що 83% молодих респондентів відповіли ствердно на другу позицію.

А взагалі, як, утім, завжди й трапляється в студії Савіка Шустера під час обговорення дражливих для українського суспільства питань, розмова перетворилася на непристойний балаган. Цього разу - з якоюсь неминучою, наче землетрус у Японії, істерикою Богословської й публічно висловленим бажанням комуніста Олександра Голуба «дати в морду» професору Владиславу Гриневичу.

Склалося враження, що Савік, як міг, дуже старався створити вкрай непривабливий образ українця, який в окупації тільки й знав, що прислужував німцям. Бо якщо це не так, навіщо було транслювати з Німеччини через скайп «інтерв'ю» з колишнім солдатом вермахту, який чомусь із усієї війни на східному фронті запам'ятав хіба що лояльність українців до окупантів і висловив жаль за тим, що Гітлер не надав Україні незалежності ще на початку війни. «Ну, вот такие у человека воспоминания сохранились, - прокоментував ведучий ці очевидно вибухові для аудиторії слова. - Но это его жизнь, и мы никак не можем на это повлиять».

Для балансу було надано слово й тим, хто визволяв столицю. Всупереч очікуванням, ані колишня боєць (чи як можна назвати бійця жіночої статі - бійчинею?) зенітного жіночого батальйону, ані місцеві мешканці, які досі пам'ятають бої на Лютізькому плацдармі, не обливалися слізьми, згадуючи, як солдати, пливучи на подушках, напханих сіном, бо не було ніяких понтонів, кричали «Мамочко!» й тонули за кілька метрів. Але скільки гідності й мудрості вони продемонстрували.

На відміну від якихось спорохнявілих агіток часів «Краткого курса ВКП(б)», точніше, цифр, узятих зі спогадів генерала армії Сергія Штеменка про генеральний штаб у часи війни, які цитував нардеп від КПУ Олександр Голуб. Він що, як Дракула, проспав усі 70 років, що минули по війні, у непроникній домовині? І ні сном ні духом не відає про нові джерела, які вже відкрилися й далі відкриваються, і, здається, наразі просто невичерпні?

Не підвів гостя в плані джерел і сам ведучий. Який розпочав тему не з цитат із архівних документів, а з... кадрів двох радянських фільмів - «Война на западном направлении» (дякувати богу, що це фільм 1990 року і що Савік Шустер не взяв за джерело «Падение Берлина»!) та «Освобождения» 1969-го. Ці кадри з арсеналу радянського агітпропу знадобилися Шустеру, аби підтвердити думку істориків: Сталін на початку війни не давав згоди на здачу Києва, а в листопаді 1943 року наказав узяти Київ до річниці Великої жовтневої соціалістичної революції.

Дарма доктор історичних наук Віктор Король наполягав, що не можна перетворювати визволення Києва на переможне свято слави радянської зброї, коли ми досі не можемо полічити тих, хто поліг у боях за українську столицю. Дарма він хапав Савіка Шустера за рукав його шикарного піджака, намагаючись достукатися до присутніх простими словами: насправді навіть ті 400 тисяч полеглих, яких він сам нарахував, далеко не остаточна цифра, й його давній приятель, нині покійний учасник визволення Києва, залишив рукопис, де цифра втрат сягає 800 тисяч. Так само дарма професор Гриневич намагався говорити про необхідність нових моделей пам'яті про війну й про те, що найкраще для нашої пошматованої історії пасує західноєвропейська модель. У якій день капітуляції Німеччини й день завершення Другої світової війни взагалі - це не бучні паради з «бряцанием оружия», а день пам'яті й скорботи за всіма, хто загинув у боях, і цивільних жертв великої бійні народів.

Натомість високоповажний пан професор отримав від запеклого прибічника сталінської концепції Великої вітчизняної війни обіцянку «дати в морду». Але на пропозицію кандидата історичних наук Владислава Гриневича зробити це просто зараз комуніст почав цитувати американського генерала Маршалла. Котрий, виявляється, захоплювався стратегічним талантом радянського військового керівництва, яке, виявляється, зуміло геніально спланувати операцію з визволенням Києва.

Весь цей пропагандистський шабаш, у якому просто неможливо було розчути адекватні судження окремих запрошених, відбувався за цілковитого потурання ведучого. Й за його ж таки схвалення завершився «потоком свідомості» від Інни Богословської. Особливо сильними в її виконанні були образи фашистського режиму, за якого робили рукавички з людської шкіри (і це, на думку ораторки, автоматично розділяє Гітлера й Сталіна, якому можна пробачити все, бо він таких рукавичок не робив), та її власного. Останній пані депутатка окреслила словом «пісюшка». Оцю саму «пісюшку» в далекому дитинстві змушували виносити горщики за ветеранами війни, над якими взяла шефство її школа. Обидва згадані образи від Інни Германівни надзвичайно потужні, але характеризують передусім їхню авторку. Але аж ніяк не тему, задля обговорення якої Савік Шустер зібрав стільки люду.

Тим часом, напередодні, а саме в четвер, 31 жовтня, на тому ж таки «Інтері» відбувся не менш скандальний черговий шабаш під назвою «Стосується кожного». Коли ваш автор натрапляє на цю програму, в неї, себто автора, завжди виникає одне-єдине запитання - що тут робить Сергій Дорофеєв? Відповіді на нього можуть варіюватися від «заробляє гроші на квартиру - машину - дачу» до «відпрацьовує можливе українське громадянство» чи «пересиджує темні часи в Білорусі». Але в цьому ряду варіацій не буде місця природній для лауреата премії «Телетріумф-2012» відповіді - «самореалізується». Бо те, що робиться в студії інтерівського соціального ток-шоу, назвати журналістським досягненням «найкращого інтерв'юера» за версією означеної премії язик не повертається.

Пишучи про «долю Катрусі», точніше, про те, як «ТСН» витягла з історії малої знайди цілий серіал, автор цих рядків сподівалася, що тему було закрито ще 21 жовтня. Але при цьому варто було запам'ятати одну фразу авторів «Долі Катусі» про редакторів усіляких ток-шоу, які, немов круки, кружляли навколо сердешної Олени Коржук, матері тієї самої Катрусі.

І от, не минуло й місяця, як ті самі круки-редактори з «Інтера» затягли нещасну алкоголічку-повію до студії, зробивши з її історії якусь недолугу пародію на мексиканське телемило. Бо на шекспірівські пристрасті, попри всі потуги редакторів, цей випуск шоу під назвою «Знайда» аж ніяк не тягнув. Глядачеві для початку нагадали фабулу цієї псевдомексиканської мелодрами, взявши за свідків безхатька Олександра Лещенка, який буцімто врятував дворічну дівчинку від холодної й голодної смерті, та журналістку газети «Вести» Богдану Євсєєву. При цьому справжнього автора сенсації, завдяки якій країна й дізналася про Катрусю, внаслідок монтажу обмежили однією фразою - про те, як після прочитання міліцейського зведення Богдана виїхала на місце й побачила «ангелочка» посеред бруду. Натомість із безхатька зробили реального героя, подавши його синхрон повністю.

Жінку, яку, за словами ведучого «Стосується кожного», «осуждает вся страна», теж запросили до студії. Мабуть, для того, щоб вона на «всю страну» покаялася. Особливо трепетно прозвучали слова її так званого цивільного чоловіка Діми, який теж з'явився в студії й обняв свою вірну «дружиноньку», про те, як вони з Оленою, побачивши дитину в телевізорі, вирішили заробити грошей, щоб по неї поїхати. Гроші, як виявилося зі слів того ж таки Діми, такого собі гевала з тюремними татуюваннями, заробляла Олена проституцією на трасі. Після чого на Діму, на якому точно нема де проби ставити, накинулася сестра безпутної матері Наталка. Мовляв, як ти можеш говорити про кохання, якщо посилаєш кохану на трасу?

Але кульмінацією цього бридкого видовища стала сцена, коли ведучий запропонував Олені обняти свою матір, яку та не бачила півтора року. Замість очікуваних обіймів матуся Катрусі впала в якусь подобу короткочасної коми. Що це було - справжня втрата свідомості чи тупо розіграна симуляція, глядачі так і не добрали. Надто вже швидко «хвора» прийшла до тями, відмовившись від послуг лікаря. Наша всюдисуща Дуся, яка побувала на зйомках шоу, писала, що після цього епізоду редактори вмовляли ведучого оголосити рекламну паузу в стилі того, що вагітна жінка (висновок про вагітність героїні зробили після того, як вона розповіла про те, що сказала Дімі про свою «задєржку», і впевнена: майбутня дитина - від нього, а от коханий, гад такий, їй не вірить) знепритомніла. Але Сергій Дорофеєв нібито пригрозив звільненням, відтак в остаточному варіанті шоу обійшлося без педалювання теми «задєржки» в героїні. На грунті якої вони з нинішнім чоловіком (чи сутенером?) цілих три дні не розмовляли.

За законами жанру, знайшлося в цьому шоу місце й для справжніх чудес. І в ролі феї-чарівниці виступила, хто б міг подумати, редактор «Стосується кожного». Вона урочисто вручила матері Катрусі її паспорт. Який, за версією Олени Коржук, украв у неї законний чоловік Женя. Але ж він, як з'ясувалося, нічого не крав, а віддав паспорт зниклої дружини в міліцію, щоби там зробили копію з паспортного фото для розшуку Олени.

Цей «дурдом на виїзді» увінчала поява самої знайди Катрусі. Яку одразу почали рвати на частини батьки, бабуся й тітка. Тим часом дитина залюбки пішла на ручки до керівника апарату Уповноваженого в справах дітей при президентові України Людмили Волинець. Дивлячись на біляву усміхнену дівчинку, не лишалося нічого іншого, як погодитися зі словами пані Людмили: «Найбільша загадка - це як вам така Катруся вдалася?», сказаними раніше її батькам.

Модератор шоу, намагаючись якось усе-таки впливати на його перебіг, справляв враження людини, яка вже точно знає: їй тут не місце. Навряд чи Сергій Дорофеєв, ідучи з 5-го каналу, уявляв собі, що саме він робитиме на «головному каналі країни». Принаймні, в ролі камізельки для сліз дешевої повії з траси він себе точно не бачив. Але - довелося. Скільки ще триватиме використання білоруського телеведучого в якості кришталевого мікроскопу, яким забивають цвяхи, знають тільки на «Інтері».

Тим часом у неділю глядача вкотре потішили в «ТСН. Тижні». Ну, всі вже давно побачили, як творчо тут використовують новітні технології - Алла Мазур то на лайнері пливе, не виходячи зі студії, то походжає вздовж набережної Москви-ріки, перебуваючи на робочому місці...

Але останнім часом ведуча плюсівського тижневика вирішила балувати себе й роботою «в полі», не стала винятком і програма від 3 листопада. Чи то Алла вирішила згадати журналістське минуле, чи то редактори програми подумали, що картинка ведучої на природі значно пожвавить програму, але сюжет про примхи погоди й зміни клімату почали з кадрів, де ведуча «ТСН. Тижня» намагається втримати в руках велику білу кулю. Яка, тут-таки люб'язно пояснила Алла глядачеві, називається метеозондом. І за його допомогою про стан повітря можна дізнатися все-все-все - тиск, температуру та вологість. Розповідаючи всю цю ну надзвичайно корисну інформацію, Алла з допомогою колеги Юлії Дячук, яка на кілька днів «поселилася» на метеостанції на околиці Києва, аби дізнатися, що коїться з нашим кліматом і яких сюрпризів чекати від прийдешньої зими, прив'язала до білої кулі коробочку й випустила зонд у небеса.

Побий мене грім і нечиста сила, якщо я зрозуміла присутність ведучої в кадрі! Ну, хай би вона сама була автором цього сюжету, але ж ні - ролик про зміни клімату готувала та сама Юлія Дячук, яка й запускала зонд разом із Аллою Мазур.

Такі елементи інфотейнменту в цьому контексті були геть недоречними й не несли жодного інформаційного навантаження. За всієї поваги до шановної й навіть моєї улюбленої ведучої.

Тим часом той самий інфотейнмент був цілком природнім у «антикисельовському» сюжеті. Точніше - в спробі пародії (чи то памфлету, як з'ясовується вже з коментів у ФБ) «ТСН» на щоденні «п'ятихвилинки ненависті» щодо України на російському телебаченні. Ця програма додалася до відомих антиукраїнських виступів Дмитра Кисельова на іншому російському каналі - «Росія», й українські телевізійники вирішили відповісти колезі, з яким багато хто з них знайомий особисто ще з часів роботи останнього на ICTV у 2000-2004 роках. Ну що ж, команду ТСН можна привітати зі вдалим експериментом. Не лише ж «95-му кварталу», врешті решт :)

Ну, а «Подробности недели» на «Інтері» з Дмитром Анопченком, як уже повелося, потішили черговим ексклюзивом зі США. Про те, що влада містечка Новато в Каліфорнії за рішенням суду відібрала в Павла Лазаренка його палац, на момент виходу програми знали всі. Але, як похвалився ведучий, лише «Подробностям недели» вдалося дізнатися, чому цей розкішний палац за майже 7 мільйонів американських доларів (ціна 1998 року, коли було придбано цей палац) в екс-прем'єра України все-таки забрали. І справа, як розвідали кореспонденти «Інтера», зовсім не в тому, що Павло Іванович не жив у ньому з цілком природних причин (відбував покарання за вироком суду). І не в тім, що маєток придбано за «відмиті гроші», в чому й звинуватив Павла Лазаренка американський суд. Як пояснили в ексклюзивному сюжеті кореспонденти «Подробностей недели», собаку зарито в тому, що за палац у Каліфорнії не платили податків. І саме це, а не зла воля ворогів (як це могло бути в Україні), дає підставу державі забрати у власника нерухомість. Отакий ексклюзив був від Дмитра Анопченка.

Насамкінець, пам'ятаючи свою урочисту присягу не писати про «питання Тимошенко» до остаточного його розв'язання, все-таки скажу буквально пару речень. І стосуються вони вражень від поведінки Віктора Януковича та його клевретів у Верховній Раді у вигляді фракції Партії регіонів щодо цього питання. Враження, власне, одне, і його цілком можна схарактеризувати цитатою з Володимира Висоцького: «Он над нами издевался! Ну, сумасшедший, что возьмешь?». Останнє визначення, звісно, очевидне перебільшення, але не таке вже й далеке від істини. Принаймні, хитрість, що її приписують наперсточникам (а саме так діє Віктор Янукович у питанні Тимошенко та й євроінтеграції взагалі), - може бути рідною сестрою божевілля.