Протягом останнього місяця практично всі телевізійні ток-шоу так чи інакше зводяться до однієї теми - майбутнього саміту у Вільнюсі й перспектив підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом. Останнім часом ця тема звузилася до обговорення головного на сьогоднішній день каменя спотикання - проблеми звільнення Юлії Тимошенко. Разом із тим, укотре виникає враження, що маєш справу з чимось несправжнім. Що замість інформації та поживи для роздумів тебе прагнуть нагодувати якимось неїстівним муляжем.

Тема звільнення Тимошенко стала провідною в «Шустер live» («Інтер») минулої п'ятниці та єдиною в понеділковій «Свободі слова» (ICTV). Остання й упевнила остаточно у відчутті муляжу, ерзацу, декорації.

Починається й завершується кожний випуск цього шоу голосуванням глядачів у студії. Цього разу присутнім для голосування було запропоновано вибір між помилуванням Юлії Тимошенко та «канікулами» для лікування за кордоном. Із невеликою перевагою перемогло помилування - як на початку ефіру, так і наприкінці його.

Отут, на самому початку, й виникли найперші відчуття чогось бутафорського. По-перше, глядачі у студії - не юристи; принаймні, їх не було представлено як юристів. Тож і оперувати суто юридичними поняттями вони могли хіба що навмання. Користі від такого голосування не було жодної - адже насправді глядачі обирали не між реальними, а між удаваними процедурами, та ще й винятково гіпотетичними.

По-друге, а хто сказав, що ці два припущення є єдиним виходом із ситуації, єдино можливими шляхами розв'язання проблеми?

І, по-третє, хіба ж у даному разі глядацьке голосування щось вирішує - бодай якоюсь мірою? Хіба ж воно про щось свідчить - я маю на увазі, про якісь процеси та зсуви у громадській думці щодо Юлії Тимошенко та її долі, а тим паче щодо подальшого просування євроінтеграції? Голосування задля галочки, задля дотримання форми, аби було - от що відбувалося на екрані.

Про шляхи й способи звільнення Юлії Тимошенко вели мову й гості студії. Й майже виключно про це. Їхня розмова, власне, звелася до того самого - чи буде ухвалено закон про «канікули» у відбуванні покарання, а чи президент візьме й помилує колишню прем'єрку. Часом лунали, щоправда, пропозиції інших шляхів виконання вимоги ЄС, лунали прогнози щодо них, але оця бінарна альтернатива - «канікули» або помилування - залишалася провідною до самого кінця. Дискусії про всі інші аспекти проблеми, як-от твердість Євросоюзу у своїх вимогах, розвиток подій у разі незвільнення Тимошенко тощо, вигулькували лише мимохідь і тут само згасали, не встигнувши отримати хоча б якогось розвитку.

Зіркою ефіру, як і годиться, була Інна Богословська. Яка цього разу змогла затулити рота навіть Андреасові Умланду. Як? А отак: тільки-но той починав ловити депутатку на перекручуванні фактів, вона звинувачувала в перекручуванні його самого, не даючи завершити бодай одного речення. І не обтяжуючи себе аргументами, голослівно - але голосно. Пообіцявши, що так буде й надалі. Така от «інтелігентна» варіація на тему: «Закрий свою пельку, тут я козирна». Ні, цього разу обійшлося без коронного: «Ви брешете!», все було ну майже шляхетно. До честі пана Умланда, він не став, на відміну від наших опозиціонерів, змагатися з пані Богословською у силі голосу та ораторських навичках, а просто ніби про себе, але так, щоб було чутно, вимовив: «Бред какой-то».

Попри часті й інтенсивні спроби інших учасників подискутувати з Богословською, так і не знайшлося нікого, хто б бодай зробив спробу спростувати основні виголошені нею постулати. Отже, Богословська (записано на слух, цитати не дослівні й дещо скорочені, але точні за змістом): «З того часу змінився Кримінально-процесуальний кодекс, Юлію Тимошенко було засуджено за старим КПК». Ніхто так і не наважився роз'яснити: Кримінально-процесуальний кодекс є актом процесуального, а не матеріального права. КПК не встановлює, що є злочином, а що не є; КПК не визначає покарань. Він визначає, ЗА ЯКОЮ ПРОЦЕДУРОЮ засуджувати, а не ЗА ЩО й ДО ЧОГО. Юрист Інна Богословська, варто сподіватися, сама все це чудово знає.

Богословська: «Тимошенко була співучасницею Лазаренка в розкраданні грошей». Ніхто так і не наважився спитати: де, коли й який суд це визначив і довів? Таким чином, усі присутні мовчазно дозволили глядачам усвідомити, ніби таки й справді Тимошенко визнано співучасницею Лазаренка, й що нібито це є доведений факт.

Богословська: «Тимошенко підробила рішення Кабміну, підробила документ». Ніхто так і не спитав: то чи її засуджено за статтею «шахрайство»? Ще депутатка від ПР переконувала: екс-прем'єрка діяла в інтересах Росії та Німеччини. Ніхто не спитав: то чи її засуджено за статтею «державна зрада»? Ніхто не нагадав: Тимошенко не мала ані повноважень, ані змоги одноосібно визначати ціну на російський газ; переговори є двосторонній акт, і український прем'єр могла або погодитися на вимоги російської сторони, або грюкнути дверима. Що було б у разі, якби вона не погодилася на умови Владимира Путіна, чи був у неї інший вихід (і чи був він не взагалі, на той і саме на той момент) - про те ніхто не згадав навіть у формі запитання. Тож усі пасажі представників опозиції про неправосудний, антиправовий характер засудження Юлії Тимошенко залишилися просто собі риторичними фігурами, не здатними нікого ні в чому переконати.

Далі Богословська почала доводити: мовляв, влада щосили шукає шляхів і способів звільнення Тимошенко, тоді як лідери опозиції її звільнення не хочуть, вони прагнуть, щоб Юлія Володимирівна залишалася в тюрмі. Аргументація цього екстравагантного твердження, яке зараз активно просувається спікерами ПР? Будь ласка: за словами Богословської, у разі виходу Тимошенко на волю Арсеній Яценюк утратить керівництво «Батьківщиною», а Віталій Кличко отримає потужного конкурента. Але приголомшило інше: подібне неодмінно вимагало заперечень. Хоча б за методом Умланда - щось на кшталт: «Це ви по собі всіх рівняєте?». Ні, нічого такого у студії не було. То, може, мала рацію Інна Богословська?

Збила з ніг одна з реплік Андрія Куликова: «У вісімнадцяти країнах ЄС цей злочин (такий, за який засуджено Тимошенко; виділення моє. - Б.Б.) не передбачає кримінального покарання». «Некримінальний злочин» - це було щось новеньке у правознавстві. Бо злочином є й може бути тільки те, за що Кримінальний кодекс і саме він передбачає кримінальне й ніяке інше покарання. Так же можна всіх до єдиного назвати злочинцями! «Він злочинець, на якому тавра нема де ставити, - тільки некримінальний злочинець». Скоріше за все, це була звичайна обмовка ведучого. Але ж є обмовки, які неодмінно треба виправляти!

От у такому ключі й точилася вся розмова. Ніхто так і не спробував вивести її на загальний рівень. Не пролунало жодної експертної думки: а як там у них із «тюремними канікулами»? А тема ж ой яка вдячна - бо що криється й може критися за цими словами, мало хто уявляє! Представники опозиції повторювали й повторювали: запровадження «тюремних канікул» - це крок не лише заради однієї Тимошенко, цього конче потребує Україна! Мовляв, хто з в'язнів може заплатити за лікування за кордоном - хай лікується!

То як це виходить? Хто, власне, може? Той, хто більше накрав і набрав хабарів? Той, хто краще приховав майно від конфіскації (щонайменше незаконно набутого майна, а чи мільйонних відшкодувань збитків), «розтикавши» його по родичах і знайомих? Той, хто дав хабара судді й купив собі м'який вирок? Чи не стануть такі «канікули» спокусою для злочинців? Чи не розколе цей гіпотетичний закон українське суспільство остаточно - адже тоді навіть за ґратами українці поділятимуться на «аристократів» та «плебеїв»?

Рівень корупції в Україні є загальновідомим. Принаймні, купити «канікулярний» діагноз - не проблема. Різниця в умовах пенітенціарних закладів в Україні та у країнах Євросоюзу є так само загальновідомою. То чи не вийде, що «аристократи» купуватимуть собі відбування покарання в теплих і гуманних закордонах, тоді як «плебеї» залишатимуться приреченими на нелюдські умови вдома, приреченими хворіти й помирати?

А чому, до речі, йдеться лише про «лікарняні канікули» за кордоном, га? Хай ув'язнений не може сплатити за лікування за кордоном, то чому він тоді не має права лікуватися в українській лікарні - не тюремній, а «канікулярній»? «Еліті» - все, решті - нічого, хай навіть ідеться про тюремну «еліту»? А з іншого боку, чи не перетворяться в такому разі наші лікарні на криміногенні осередки, чи безпечно буде в них лікуватися звичайним законослухняним громадянам?

Те саме відбувалося й із проблемою помилування. Богословська стверджувала, що президент може помилувати лише того, хто відбув половину терміну ув'язнення. Юрій Луценко стверджував, що це не так. Посилань на статті Кримінального кодексу або іншого законодавчого документа глядачі так і не дочекалися. А як же раніше милували засуджених на смерть? Чи існує взагалі юридична норма, що регулює питання помилування, а чи воно є актом доброї волі президента?

Не було у випуску жодної спроби наблизитися й до головної проблеми. А полягає вона от у чому. Декілька разів лунало: Євросоюз виступає проти практики політично вмотивованих кримінальних вироків в Україні, проти вибіркового правосуддя. Що з усього того з необхідністю випливає? А випливає те, що помилування, а тим паче «канікули» - це акт гуманності, він не скасовує обвинувачень, які Євросоюз вважає політично вмотивованими. Ані помилування, ані «канікули» проблеми політично вмотивованого неправосуддя в Україні не закриють, а стануть лише тимчасовим виходом із ситуації, лише демонстрацією вектору змін. Тож рано чи пізно постане питання про юридичну реабілітацію Юлії Тимошенко, Юрія Луценка й не лише їх.

Підписання Угоди в разі звільнення Тимошенко - це буде лише аванс. Далі буде головна процедура - ратифікація Угоди. Й нагадаю: навіть якщо парламент однієї-єдиної країни Євросоюзу її не ратифікує, вся Угода не вартуватиме паперу, на якому її написано. Тож, із одного боку, все ясно: не звільнять Тимошенко - не буде Угоди про асоціацію. А якщо її звільнять, не знявши звинувачень? Що далі? А чи підписувати Угоду насправді ніхто не збирається, а тому й не цікавиться, що буде далі?

Хоч із якого боку поглянь, а обсмоктування питання звільнення Юлії Тимошенко не виходить і не прагне вийти за межі «казали-балакали». За межі персони екс-прем'єрки та її персональної долі. У такий спосіб глядачам навіюють і навіюють: Євросоюз має якісь ірраціональні особисті симпатії до Тимошенко - мало не забаганки, і в цих єврозабаганках - буцімто вся проблема. Від глядачів старанно приховують: проблема Тимошенко - це не проблема дипломатичних торгів, а проблема якості української держави, її дотичності до основних принципів Євросоюзу. Власне кажучи, нині телебачення подає тему Тимошенко точнісінько так само, як від самого початку. Подає як євросоюзівський каприз, як щось ірраціональне й гранично персоналізоване.

Що мимоволі пригадується, то це менш ніж річної давнини прогнози: хто буде главою уряду замість Миколи Азарова. Тоді такі прогнози стали не те що топовою, а мало не єдиною темою телевізійних обговорень. І що ж - чи бодай хтось визнав після того: «Вибачте, я помилився?». Оце ж було воно самісіньке, що й тепер. Обсмоктування персоналій замість обговорення проблем і тенденцій, політологія «для вбогих», такий собі політтоталізатор - чомусь завжди апофеоз настає тоді, коли країна наближається до вирішального моменту. До формування парламенту й уряду рік тому, до підписання (або ні) Угоди про асоціацію з ЄС нині. Чи випадково щоразу буває так і саме так?