Минулого понеділка один із сюжетів програми «Знак оклику» (ТВі) було присвячено депутатському вбранню. Точніше, його вартості.

Тема ця, поза всяким сумнівом, є актуальною - як і будь-яке змалювання звичаїв, що панують у середовищі «представників народу та його інтересів» нашої не надто заможної країни.

А ще ця тема є винятково виграшною. Бо викликає в багатьох глядачів гримучу суміш із роздратування та заздрощів. Івже не зрозуміти, чого в тому роздратуванні більше - праведного гніву, а чи майже за Висоцьким: «Я, Вань, такую же хочу».

З іншого боку, тему парламентсько-політичних мод, як і взагалі «елементів солодкого життя», що оточують наших політиків, аж ніяк не назвеш новою та свіжою. Кількість матеріалів про це - й телевізійних, і пресових, із детальним ілюструванням - обраховується щонайменше багатьма десятками. Той факт, що наші політики не страждають на аскетизм, є давно й усім відомим.

От саме через цю обставину всі подібні матеріали викликають подвійне враження. З одного боку, розповідати людям, як живуть їхні обранці, безумовно, треба. З іншого боку, коли однотипні матеріали ледь не поставлено на конвеєр, і коли вся нова (підкреслю: нова) інформація в них зводиться виключно до того, що в об'єктивах і камерах з'являються все нові й нові депутати, а на них - усе нові й нові шедеври кравецького мистецтва, це дедалі більше починає тхнути жовтизною. Світською хронікою. Чимось, що було створено з єдиною метою викликати заздрощі й де викривання й розслідування - лише зручний привід.

Мабуть, усе залежить від того, як і під яким кутом зору подавати інформацію про політичний от кутюр. Згаданий випуск «Знаку оклику» страждав на мало не на всі типові вади матеріалів на цю тему.

Щонайменше один актуальний ракурс у випуску був: «В українській владі, як у владі африканського племені, впливовість вождя позначається не стільки обсягом відповідальності, скільки ритуалами та вбранням. А тотемним символом Ради міг би стати крокодил», - і трохи згодом: «Моду на дорогі бренди створюють керівники держави. Іконою стилю для Партії влади є президент Віктор Янукович. Його звичайна уніформа - костюми від "Бріоні" і туфлі з крокодилячої шкіри». Тенденцію цю підтвердив і експерт - директор бутіку Вадим Медведєв: «Это катастрофа. У них четкая линия. Глава фракции, объединения, партии - сам. Вот он как одевается мешковато, все должны одеваться мешковато по линии. Глава фракции - он как стилеобразующий».

Щоправда, в полі зору кореспондентки опинялися й опозиційні депутати, які дуже полюбляють вироби з крокодилячої шкіри. Чи й вони звіряють свій гардероб за президентом, запитувати ніхто не став. А от цікаво: що б вони відповідали?

Натомість кореспондентка пригадувала деяких депутатів та їхні гардеробні вподобання, деяких відловлювала й питала про те, чийого виробництва їхній одяг. Навіть етикетки показати просила.

Було тих депутатів близько десятка. Загалом же їх майже 450. То, може, всі показані й опитані - то винятки на загальному тлі? До того ж навіть не переважна, а абсолютна більшість відловлених представляла Партію регіонів. Порівняння з представниками інших фракцій як такого не було. Тож глядачі й не могли робити висновків - чи в опозиційних фракціях (окрім кількох згаданих парламентарів) усе навпаки, а чи так само.

З іншого боку, було згадано про Юлію Тимошенко: «Сама ж нині ув'язнена лідерка опозиції, перебуваючи при владі, відверто демонструвала прихильність одному з найдорожчих французьких брендів Луї Вітон... Але у в'язниці та в лікарні, звісно, її гардероб кардинально змінився». Було й про Арсенія Яценюка: «Яценюк один із небагатьох депутатів, хто висміює священну крокодилячу моду можновладців». А що ж натомість? А от що: «Лідер "Батьківщини" Арсеній Яценюк вибивається із крокодилячого дрес-коду - він не носить хижаків та одягається в костюми, придбані на розпродажах у магазинах дьюті-фрі в аеропортах». І синхрон: «Він не 300. Як коли, якщо на хороший розпродаж попадеш на "Босс", то його можна купити за 350. Якщо не на хороший - 500. Але коли їдеш, тобі вернуть ПДВ».

Отакий, як кажуть росіяни, скромняга. Окрім Вадима Медведєва, експертом у матеріалі виступила дизайнер Оксана Караванська. Здавалося б, саме час було повести мову не лише про вартість і закордонне походження депутатських «шмоток», а й про їхню культуру одягатися, про дотримання стилю. Адже не секрет: чимало народних обранців зеленої гадки не мають про те, що на роботу не вдягаються так, як у нічний клуб, і що взагалі існує діловий стиль одягу. А це є свідченням загальної культури депутатів, їхнього виховання. Їхньої європейськості, зрештою. Медведєв завів був про це мову: «Брендомания - это вчерашний день. Когда человек приходит в Верховную Раду в какой-то вопиющей куртке, в которой за километр видно ценник из одного известного магазина на Грушевского. Ну, не надо... Оставьте в машине, это даже коллеги не оценят». Але ні, продовжувати тему ніхто не став.

Що дедалі більше згадувалося під час сюжету, то це публікації часів перебудови про валютних проституток. Ці публікації тоді хибили на один і той самий гріх: усі вони засуджували дамочок легкої поведінки не за легку поведінку, не за те, що вони - проститутки, а за те, що валютні. Те саме було й тут: провиною депутатів є те, що вони ходять в усьому закордонному. А тим часом «доки чиновники спустошують найдорожчі світові бутіки, українські дизайнери сидять без роботи. До салону Оксани Караванської депутати навідуються вкрай рідко».

Треба сподіватися, вітчизняні дизайнери продають свої творіння по п'ять гривень за кілограм. Легким помахом руки викривальну тему було зведено до банального «захисту вітчизняного виробника».

«Цього тижня пані Герман також кашляла на журналістів. Однак кожного дня дефілювала в нових образах від найдорожчих світових брендів. Ми нарахували одягу на депутатці на суму більше як 200 тис. грн.», - стверджувалося в сюжеті.

А ще... От був синхрон депутата Володимира Продивуса: «Вы знаете, дело в том, что будет дешевле носить обувь из крокодила, чем обыкновенную обувь, которую сегодня носишь 30 дней и на 40-й она уже разлазится... Та что там стоимость! Сколько она может стоить? Ну, 5 тыс. грн.».

Народні депутати - люди не бідні. Їхня зарплатня - легальна зарплатня - дозволяє їм багато чого. Справедливою вона є чи ні, заслуженою чи ні - це зовсім інша тема. Чимало народних депутатів офіційно декларують дуже й дуже чималі статки. То чому ж у сюжеті не було того, що напрошується найпершим, - порівняння доходів із витратами? Автори сюжету навіть не намагалися дати відповідь на головне запитання: чи по кишені депутатам те, що вони носять? Іншими словами, чи легальним є те, що вони носять?

От же в чому й полягає проблема! Натомість... Владислав Лук'янов: «Торговая марка "Зен'я"». Діалог із депутатом Володимиром Макеєнком: «Від якого дизайнера у вас піджак, не боїтеся? - Та чого там. (Показує "Каналі")». Про вартість - жодного слова.

Сюжет про депутатські моди спонукав глядачів не ненавидіти незаконне збагачення та відсутність культури, він провокував ненавидіти багатство як таке, заможність як таку. Він навіював глядачам булгаковське: «Отнять и поделить!».

У такому от вигляді що це було, як не провокування в глядачів слиновиділення та губорозкатування? Якщо автори сюжету й зазирнули до депутатських шаф, то зовсім не в пошуках скелетів, а в пошуках гламуру. Й піднесли цей гламур під виглядом розслідування.