Минулої середи, 25 вересня, в нашому маленькому, проте цілком традиційному осередку суспільства замалим не стався розлом по лінії цієї самої традиційності.

Річ у тім, що того вечора я не могла відірватися від екрана кухонного телевізора, де канал «Україна» показував черговий випуск ток-шоу «Говорить Україна», а чоловік забіг сюди перекурити між першим і другим таймами кубкового матчу. На екрані тим часом розгорталися драматичні події навколо абсолютно екзотичної для нашої країни теми - чи варто віддавати дітей на всиновлення гомосексуальним парам.

Якоїсь хвилини, саме коли показували гостей студії, гомосексуальну пару з Німеччини, мій чоловік завмер із запальничкою, забувши нею чиркнути й, вирячивши очі, спитав: «Вони - п...си?». Далі - більше. Прикуривши нарешті свою тютюнову паличку, моя в дошку традиційна половинка залишилася на місці, забувши про «Динамо» (Київ), і по кількох хвилинах споглядання «вертепу» з гомосексуалами та їхніми ідейними противниками нарешті видала: «Якщо ти напишеш статтю на захист "п...сів", я не знаю, що з тобою зроблю!» Сподіваюся, до рукоприкладства не дійде, але позиція людини, яка вважає себе просунутою, щодня займаючись інтернет-серфінгом, дуже красномовна.

Цей аж надто розлогий вступ знадобився, щоби показати, наскільки революційним був ефір «Говорить Україна» 25 вересня для нашої спільноти. Досі в нас уникали публічно обговорювати не те що всиновлення дітей гомосексуальними парами, але й відмовляли їм у праві існування взагалі. Ні, звісно, наші доблесні телевізійники сумлінно інформували посполитих, наскільки прогнила клята Європа, обидві Америки й навіть безмежно далека Австралія, дозволивши реєструвати одностатеві шлюби та ще й давши таким парам дозвіл усиновлювати дітей. Подавалася ця інформація саме в такому ключі, мовляв, люди добрі, подивіться, що там коїться, вони ж хочуть зруйнувати наші родинні цінності, а деякі політики прагнуть туди інтегруватися! Та це ж смерть моралі! Ну або ж у шоу-бізових, на грані фолу, інтонаціях.

Уявити собі ще півроку тому, що в свідомості українського істеблішменту відбудеться різкий євророзворот, а на телебаченні з'явиться програма на кшталт тієї, що вийшла в середу, міг тільки затятий єврооптиміст.

Використати тепер уже офіційний політичний тренд першими зуміли саме в ток-шоу Олексія Суханова. Шок чекав на глядача вже з перших кадрів, коли він побачив на гостьовому диванчику двох надзвичайно милих чоловіків із двома ж дітлахами - темношкірими хлопчиком і дівчинкою. Виявилося, що це гомосексуальна пара з Німеччини, яка всиновила дітей і не відчуває жодного дискомфорту через те, що вони «не такі, як усі».

Мені здається, якби щось подібне дозволив собі Андрій Малахов, то... Але ні, він якраз собі цього б і не дозволив, хіба що поставив би за мету вилетіти з роботи за «пропаганду гомосексуалізму». Проте уявити все-таки можна спробувати. Так от, навіть не дуже напружившись, можна спрогнозувати перебіг такої теми в «Пусть говорят». Бадьорі бабусі, основний контингент малаховського шоу, для початку гостей-гомосексуалів освистали б, а далі в бій пішла б важка артилерія у вигляді мовчазних качків із «желєзок». Ну, ці би мокрого місця не лишили від «п...сів». Такий уже в Росії тренд після ухвалення закону про заборону пропаганди гомосексуалізму.

Натомість у Суханова все вийшло як по маслу. Може, тому, що редактори «забули» запросити представників «Свободи». Ці, напевно, від обурення або язики поковтали б, або ж наситили б повітря щільними матюками. Тим часом студія в Суханова була, вочевидь, настільки прибита самою шоковою темою, що вислуховувала аргументи «за» і «проти» всиновлення гомосексуалами дітей дуже чемно, без матюків і погроз. Та й у кого б піднялася рука побити камінням симпатичну німецьку родину в центрі студії?

Проте редактори пішли далі, запросивши до розмови дві гомосексуальні пари з України - Ольгу та Аліну, які не захотіли відкрити свої обличчя, спілкуючись із публікою з таємної кімнати, і Максима з Олександром. Останні не побоялися вийти на люди, тримаючись за руки. Можна лише уявити, чого їм це коштувало в атмосфері нетерпимості до «інакших», яка поки що переважає в Україні. Були тут іще двоє героїв. Один, гомосексуал (чи радше, бісексуал, бо має двох дітей) Олександр Чернявський із Черкас, зробивши своєрідний камінаут на всю країну, висловив єдине прохання до нетерпимого суспільства - дати таким, як він, спокій. Другий, 23-річний Олексій, не наважившись усе-таки показати обличчя, розповів, що його батько пішов від матері до чоловіка. Але при цьому хлопець почувається щасливим, бо батько, який живе в одному з ним будинку, завжди поруч.

Велика перевага цієї програми була в тому, що Олексій Суханов акцентував саме на соціальному аспекті гомосексуальності, відмовившись смакувати якісь фізіологічні подробиці.

Ті, хто опонував німецьким татам, як-от Петро Дудник, у чиїй родині ростуть шестеро всиновлених дітей, апелювали до традиційних цінностей української традиційної ж родини. Ба більше, він стверджував, що може з хлопця виховати гетеросексуала своїм прикладом. Іще один опонент, такий собі Руслан Кухарчук, голова антигейської громадської організації, посилався на дослідження американських лікарів, які не знайшли так званого гей-гену в організмі людини. А отже, підсумував дискутант, одностатевість виховується поганим середовищем, а не дістається в спадок. Найбільше вразив публіку «науковий підхід» до проблеми гіпнотерапевта з Харкова, який стверджує, що має успішні приклади лікування гомосексуальності.

Дискусія пішла в бік того, що в такому разі представників сексменшин треба визнавати хворими. Але, як висловилася активістка феміністичного руху, українське МОЗ, слідом за Всесвітньою організацією охорони здоров'я, визнало гомосексуальність нормою. А якщо це так, то чому таким людям, які є повноправними громадянами своєї країни, не дозволяють усиновлювати дітей? Тим часом у дитячих притулках нині перебуває 16 тисяч соціальних та біологічних сиріт, які могли би скласти щастя людей, які мріють про дитину в одностатевій парі.

Коли ж мікрофон дали маленькому чорношкірому Люїсові, хлопчик, який живе в нетрадиційній німецькій родині, заявив, що йому в ній краще, ніж було б у притулку. Петро Дудник на це парирував, що дитина просто не знає, як би йому жилося не з двома татами, а з татом і мамою.

Проте, як на мене, найбільш правильні акценти в цій балачці, непростій для більшості присутніх, не кажучи вже про її неймовірність для глядача, розставила Тетяна Монтян. Для початку вона кинула сентенцію, що більшість українських дітей виховувалася в гомосексуальних родинах - бабусями та матерями, маючи, звісно ж, на увазі, хронічне безбатьківство в «традиційних» українських родинах. Далі, вже ставлячи крапку в програмі, адвокат і правозахисник наголосила - є абсолютно чудові гомосексуальні пари, які люблять дітей, і є, навпаки, страхітливі пари гетеросексуальні, котрі своїх дітей просто мучать. Отож, підбила бабки Тетяна Монтян, треба дивитися на людські якості, а не на сексуальну орієнтацію.

За всієї глибинної правоти цих слів, більшість аудиторії згодна, що в Україні гомосексуальна модель родини з дітьми на даний момент неможлива. Недарма ж хлопці Максим та Олександр чудово усвідомлюють - якщо вони дозріють до рішення всиновити дітей, їм доведеться перебиратися туди, де це дозволено. Тим часом німці, слухаючи через перекладача цю розмову, підкреслили - 20 років тому Німеччина теж переживала аналогічні дискусії, й досить бурхливі. Нині ж такі пари, як їхня, явище якщо не буденне, то принаймні не одіозне.

Ми справді не можемо зараз навіть уявити, що стане з нами за кілька років. Можливо, людство знайде інший спосіб розмноження, аніж запліднення яйцеклітини сперматозоїдом. І тоді традиційна сім'я взагалі втратить сенс.

Ми так само не знаємо, навіщо природа створює гомосексуалів. Але якщо це явище все-таки існує, то в соціумі з ним треба рахуватися, а не заганяти «інакших» у гетто чи побивати камінням, як до цього закликає Старий Заповіт.

Між іншим, 2006 року видавництво «Нора-друк» випустило роман польського письменника Міхала Вітковського в перекладі Андрія Бондаря «Хтивня». На батьківщині, в Польщі, вихід цієї книжки просто-таки підірвав інтелектуальний простір. У романі описуються поневіряння «фей» - чоловіків, які почуваються жінками й змушені свою «інакшість» приховувати, бо в соціалістичній Польщі ставлення до гомосексуалів було приблизно таким, як у нас нині. Якби хоч один із депутатів, від яких залежить ухвалення закону про заборону дискримінації сексуальних меншин, прочитав «Хтивню»... Хотіла висловити сподівання, що після цього він би змінив своє ставлення до сексменшин, але зрозуміла - це з мого боку було б вершиною наївності, а то й глупоти. Наші депутати над рядками польського письменника хіба що «тупо поржали б». Це в найкращому випадку. В найгіршому - принесли б «Хтивню» до Верховної Ради як доказ того, що таких «ізвращьонців» треба взагалі ізолювати від молодого покоління, аби ті не перетворили нашого майбутнього на гнилих «п...в».

Отож, те, що зробив Олексій Суханов у середу, 25 вересня, без перебільшення можна вважати переворотом у мізках. Якщо не пересічного глядача (на це наразі годі сподіватися), то принаймні окремих менеджерів окремо взятого (але загальнонаціонального!) каналу.