З міста по нитці – «Сіті» сорочка
Як уже писала «ТК», канал «Сіті» виходить на 35-дециметровій частоті телеканалу «Гравіс» з 1 грудня 2006 року. Хоча програми почали знімати набагато раніше, і тут свіженькому каналові пощастило з погодою. Тобто аномально тепла зима, прикметна відсутністю снігу, зробила актуальними сюжети, зняті восени, коли снігу на київських вулицях не було за визначенням і люди простіше вдягалися. Тому кияни та жителі області помітили і сприйняли новий канал, розкрутка якого велася інтенсивно та за всіма правилами телевізійного бізнесу, як нове телебачення, що робиться, так би мовити, «з коліна», по гарячих слідах, сьогодні на сьогодні.
Коментуючи принцип роботи каналу, його генеральний директор Світлана Коротенко зазначила, що це – перший канал цілодобового мовлення, зроблений на рівні всіх інших національних каналів, але призначений насамперед для киян. Аби зрозуміти, що це означає, уявіть собі великобюджетний фільм, який спеціально знімається для кількісно обмеженої аудиторії. Або концерт мегазірки з усією дорогущою апаратурою, який відбувається в закритому клубі. Тобто гроші вкладені ті ж самі грубі, проте дивитися продукт зможе менша, ніж звичайно, кількість народу.
У зв’язку з цим виникає наступна тема. Світлана Коротенко сподівається, що успіх каналу «Сіті» буде не лише глядацьким, але й комерційним. Тут щось не стикується. Елітарного телебачення, тобто високочолого і зарозумілого телевізійного продукту, в українському телепросторі не існує з часів, коли на каналі «1+1» закрили інтелектуальний проект «Остання барикада». Телебачення – це розвага, коли більш якісна, коли – менш. Успіх того чи іншого телепроекту визначається рейтингом. Рейтинг роблять глядачі, в певний час перемкнувшись на більш цікаву їм «кнопку». Відповідно до рейтингу проект набуває більшої комерційної ваги. Тобто, коли йдеться про телебачення, успіх глядацький і комерційний – не два боки однієї медалі і не взаємовиключні чинники.
Отже, якщо канал «Сіті» буде орієнтуватися на сучасного городянина, активного жителя не просто великого міста, а столиці держави Україна, і відповідати на його запитання та враховувати його інтереси, то він матиме успіх у глядача. А раз так – автоматично стане комерційним. Проте якщо не орієнтуватися на глядача, не вимагати зворотного зв’язку, рано чи пізно банальне вливання грошей припиниться. Серед тих, хто фінансує телебачення, практично немає філантропів.
Канал «Сіті» вже мимоволі порівнюють з ТРК «Київ», яка є речником київської мерії та існує на муніципальні кошти. Проте відразу після старту стало помітно: «Сіті» – не муніципальне підприємство і точку зору київської влади може лише озвучити. Так само, як це роблять інші телеканали у випусках новин та інших тематичних сюжетах і програмах. Однак «Сіті» не протистоїть такому мастодонту міського телебачення, як ТРК «Київ». Він узагалі нікому не протистоїть, обравши собі суто інформаційний формат. Програми власного виробництва, якими так пишається керівництво «Сіті», насправді побудовані за принципом «що, де, коли і почім у Києві». За способом подачі інформації, «Сіті» нагадує «Газету по-киевски». Її купуєш щоденно з метою отримати оперативну інформацію про життя столиці і визначити своє місце в ньому, після чого відразу відкладаєш. Я дивлюся канал «Сіті» щодня саме з метою отримання інформації. Яку до вечора забуваю, хоча, в принципі, можу використовувати її собі на благо.
Канал «Сіті» заявлений як перша спроба створити в Києві інтерактивне телебачення у форматі city-tv. Поки що, на думку вашого автора, більш-менш повне уявлення про заданий формат дають програми «Ранок-сіті», «День-сіті», «Night-сіті» та «Кіно-сіті». Перші дві з переліку – це випуски виключно київських новин, де практично немає проблемних сюжетів чи репортажів із неблагополучних районів столиці. Взагалі тут немає екстремальних новин і екстриму як такого. Подивившись і послухавши, скажімо, «День-сіті» або «Путівник», відчуєш себе ситим мешканцем стабільної столиці буржуазної держави. Звичайно, оминати теми зростання комунальних платежів, життя київської мерії взагалі та комунальні проблеми як такі тут не збираються. Але я, уважно слухаючи, так і не почув: треба платити за новими тарифами, які в інших теленовинах називають незаконними та грабіжницькими, чи ні. І якщо не треба, то які для цього є юридичні підстави. Так само констатується факт: комунальні служби Києва працюють погано. Однак не чутно порад, як вижити в таких умовах і змусити слюсарів, двірників та перевізників сміття працювати на благо киян.
Зате нам докладно розкажуть, де є перукарні для собачок, де чоловікам зробити манікюр, де купити персидський килим і чому краще купувати дорогий, ручної роботи, аніж дешевий фабричний, чи порадять, які штучні квіти краще вибрати для прикрашання квартир та офісів. Корисні поради змінюються інформацією про нові фільми у столичному прокаті («Кіно-сіті») та гламурними репортажами з нічних клубів міста («Night-сіті»). Причому репортажі часто йдуть у режимі нон-фікшн, тобто – майже без коментарів. Дивіться, заздріть і тусуйтеся – як по телевізору. Корисна інформація про буденне життя та розваги супроводжується прейскурантом, що скільки коштує. Це, до речі, не новий підхід, проте на каналі «Сіті» його послідовно дотримуються і втілюють. Звісно, повний перелік цін на їжу, послуги та розваги не дасть жоден телеканал і навіть жодне друковане видання. Однак той мінімум інформації, який ми отримуємо від каналу «Сіті», цілком може бути базовим, і на його основі ми можемо планувати ті чи інші свої витрати. Отже, з точки зору споживача – а саме ним є типовий мешканець мегаполісу! – муніципальне телебачення корисне хоча б тим, що зорієнтує в потрібному напрямку.
Ще одна відмінність міського каналу «Сіті» від інших – тут принципово немає кінопоказів. Мотивація: на інших каналах є. Тут я би посперечався. Від кіно та серіалів давно відмовився 5 канал (це його не врятувало), а також майже відмовився «Тоніс». «Майже» означає, що на ньому йде два серіали по буднях, і два художніх фільми – по вихідних. «Сіті» теж пропонує три серіали по буднях, проте очевидно, що погоди вони не роблять. Незрозуміло інше: за якими домовленостями від початку свого мовлення новий київський міський канал віддає ефірний час, хоч і не кращий, на показ кожного дня з життя російського модельєра Сергія Звєрєва? І кому цікаво щодня на це дивитися? Ще одне риторичне запитання: чому кримінальна програма «Документальний детектив», котра йде у зручний час, – російського виробництва, нехай і переозвучена українською? До того ж історії в ній показують не найцікавіші. Між тим кримінальна хроніка власного виробництва на муніципальний канал із такими заявками, як «Сіті», так і проситься. Знати криміногенну обстановку столиці щодня не менш важливо, ніж бути в курсі цін на м'ясо та бензин.
Втім, на «Сіті» роблять те єдине, чого справді реально немає на жодному (!) з українських каналів. Йдеться про програму «Book-сіті», яка показує в ефірі сучасних українських письменників і взагалі зачіпає книжкову тему. Саме тему – не проблематику. Бо робити проблемні матеріали про українських письменників і книговидання – не формат каналу «Сіті» і взагалі справа невдячна. Адже варто почати шукати тут проблему – і почнуться скарги на те, що не визнають, не видають, не купують, не доросли, витісняють з ринку тощо. Формат суто книжкової програми поки що в помітній стадії розробки. Зокрема, показуючи письменника і говорячи з ним, ведучий не поспішає демонструвати свою бодай побіжну обізнаність з його творчістю. Так само губиться рухомий рядок з бібліографією чергового героя програми. Тут краще сприйметься стандартне досьє. Зате всі ці огріхи повною мірою компенсуються ходінням «в народ», під час якого кореспондент запитує пекарів, м’ясників, моржів та інших не-філологів про їхні літературні вподобання. Українських авторів ті ж самі працівники ножа й сокири, тобто – м’ясники, поки що не називають. Але якщо «Book-сіті» протримається в ефірі хоча б рік навіть у такому форматі, принаймні кияни будуть уже знати когось, крім Пєлєвіна та Акуніна.
До цього реально йде. Так сталося, що протягом кількох тижнів я мав змогу переконатися, що книжкову програму дивляться працівники державних та комерційних офісів, пенсійного фонду, реалізатори з київських базарів, будівельники та працівники житлово-комунальної сфери. Це до того, що інформаційна програма про книжки та тих, хто їх пише в Україні, давно вже просилася у телепростір і, головне, затребувана навіть у дещо сирому вигляді.
Поки що на каналі «Сіті», на мою думку, немає однієї або кількох, так би мовити, головних, іміджевих програм, які б тримали довкола себе інші проекти. І знаю точно: такою програмою явно не може стати шоу «Таксі». Грати з таксистом і вигравати або програвати гроші цікаво кілька перших днів. Потім або машину почнуть впізнавати на вулиці і до неї вишикується черга розумників і розумниць, або самим авторам проекту набридне, коли таксист постійно програватиме. Якщо ж він почне вигравати раз за разом – таксі оминатимуть десятою дорогою. Це я до того, що будь-які ігрові шоу із грошовими винагородами протримаються у масштабах всієї України довше, аніж у межах кількамільйонного Києва, де кожен уявляє себе мудрагелем.
Словом, як альтернатива офіційному речнику будь-якої, в даному випадку – київської мерії, канал «Сіті» досить успішно стартував і відбувся. Проте поки що більшість його проектів нагадують чернетку або конспект із великою кількістю ідей, які нема часу та, напевно, грошей втілювати. Зрозуміло, поки що канал не має можливостей заповнювати ефір виключно продуктом власного виробництва, але йому принаймні варто чіткіше позиціонувати та просувати саме власні проекти, аби вони не губилися, розпорошені в ефірі серед купованого іноземного продукту.
