У своїй останній публікації Олександр Зирін передбачив перемогу Вєрки Сердючки у національному відбірковому турі пісенного конкурсу «Євробачення-2007». Свою думку з приводу результатів відбору вже висловив Євген Мінко, головний редактор журналу «Детектор медіа». Сьогодні ми знову публікуємо текст Олександра Зиріна – його реакцію на перемогу Андрія Данилка – і запрошуємо всіх охочих до дискусії.

9 березня у великій студії Національної телекомпанії України нинішнє керівництво Першого каналу визначило пісню, яка представлятиме Україну на 52-му пісенному конкурсі «Євробачення». Все склалось, як і було заплановано. Змінити нічого не можна. До 11 березня інформація мала надійти в Європейську мовну спілку.

Україні натягнули на обличчя клоунську маску. Натягнули грубо, цілеспрямовано, радісно й цинічно. Такими ми з вами, шановне українське панство, виглядатимемо на 200 мільйонах європейських телеекранів у травні. Картинка буде цифрова й доволі якісна – фінал «Євробачення-2007» у Гельсінкі. Навряд чи глядачі запам’ятають псевдонім того артиста, що буде на екрані; запам’ятають інше – протягом його виступу на мільйонах екранів буде титр: Ukraine.  

Перші радісні слова Президента НТКУ перед притихлою журналістською аудиторією були заготовлені заздалегідь: «Глядачі зробити свій вибір». Перед тим було організовано й забезпечено «волевиявлення» українських журналістів, і вони теж «зробили свій вибір». Потім «волевиявився» весь склад керівництва НТКУ (на сайті маємо відповідний протокольчик). Але не зовсім склалося: українці, наші люди, за свої кровні три гривні з ПДВ рішуче і з великою перевагою голосували… проти. Проти перетворення себе на бидлоту. Телеглядачі вкотре довели, що, незважаючи на всі зусилля, вони значно інтелігентніші, ніж про них пишуть і думають деякі навколотусовочні персонажі. Понад 11 тисяч голосів було подано «проти» перетворення країни й людей, що в ній живуть, на сміховинне стадо.

Одразу скажу, що найголовніший і найвагоміший внесок у всеукраїнську ганьбу зробило так зване «всеукраїнське кваліфіковане та представницьке журі» (5 осіб) – гармоніст, танцюрист, стиліст, президент та директор. Вони варті того, щоб їхні прізвища знали люди: Ян Табачник, Святослав Вовк, Оксана Новицька, Віталій Докаленко й Олена Мозгова. Після вечора 9 березня список їхніх звань та регалій особисто для мене вже значення не має, тому й не перераховую. До слова, очолити цей список, – очевидно, для забезпечення стовідсоткового алібі (у разі чого!), – мав радник Президента з культури, але він учасно виїхав до Європи. Поки що тимчасово…

У який спосіб ці «хвахівці» забезпечили Україні ту радість, можна дуже легко пересвідчитись, знаючи систему підрахунку голосів у національному фіналі. За найбільшу суму глядацьких телефонних дзвінків та смс-повідомлень нараховувалось 7 балів, за меншу – 6, 5, 4. До цих балів додавалась оцінка журі. Саме його члени й виставили найвищий бал (7) пісні у виконанні бидлотного персонажу. Мені можуть закинути: мовляв, те створіння виглядало на сцені й в ефірі найкраще – «шоу», забезпечення перемоги текстами ведучої («хвилі позитиву неймовірні!»), легенька мелодія, текстики. Це цинічна неправда. І це бачили всі, адже телевізія – проста і зрозуміла всім штука. Або відбулося в «живому ефірі», або ні. Навіть у клоунів іноді буває… Але ж – не відбулося! До того ж, у колег із Першого вистачило розуму «розбити» виступи Олени Гребенюк, Годо, Євгенії Власової і «того, що було потім», рекламним блоком – настільки разючою була різниця між продемонстрованим жалюгідним видовищем і вітчизняними піснями, перш за все, в інтелектуальному рівні та якості виконання, власне, співу – адже конкурс ПІСЕННИЙ!

Під першим номером на сцену вийшов цікавий тенор Юрій Лук’яненко. Не коментуватиму кумедне псевдо «Годо», але цей чоловік може і вміє співати, і робить це спокійно й професійно. Були, щоправда, певні негаразди зі сценічним костюмом: особливо бурхливі емоції в дівчаток із «групи підтримки» викликали еротично натягнуті в певних місцях штанці. Привертала увагу й «родзинка» поведінки співака на сцені – намагання безжалісно «розчавити» одну з творчих одиниць балету. Склалося враження, що у співака відсутній досвід виступів на якісних телешоу. Але є бажання…

Далі зібрала свої оплески давно знана співачка Євгенія Власова. Просто, аскетично, вміло. Босоніж. Якісно. Професійно. Незважаючи на обов’язкову «припопсовану» демонстрацію гімнастичних вправ руками типу «щось у мене тут з моніторами», все одно віриш: вміє і може!

Після Власової на сцену вийшла чарівна й щира Олена Гребенюк. Переможниця першого всеєвропейського конкурсу відеокліпів, що відбувся в 2006 році, продемонструвала цього вечора найпотужніший музичний продукт. Нагадаю головний нюанс: усі учасники, згідно з умовами відбору, мали співати. Пані Олена співати хоче, і радісно, з задоволенням це робить. Результат – синтез декількох музичних стилів, забарвлений внутрішнім світлом інтелекту та потужного, цікавого жіночого вокалу. На сцені – нічого зайвого. І знаєте, яку оцінку виставило «національне журі» тому виступу? 2 (прописом: «два»). Розуміються члени журі (нагадаю – танцюрист, президент, стиліст, гармоніст та директор) на музиці й сучасному телешоу, аж гай шумить!

Єдине й абсолютно зрозуміле запитання до цих трьох співаків-професіоналів: шановні, ви ж зрозуміли, що вас запросили створювати відповідний фон, просто ілюзію змагання? Навіщо ж ви, з вашим рівнем, узяли участь у цьому цирку? Професіонал повинен знати собі ціну. Навіть якщо попереду зустріч із багатомільйонною аудиторією загальнонаціонального телеканалу, себе треба цінувати.

І ще: я не чекав такої рішучості від Віталія Козловського. Нагадаю, що учасників фіналу мало бути вісім, але Козловський участі в «шоу» не взяв. Я не знаю справжніх причин його відмови, але навіть пасивний протест – уже мужній вчинок.

Тим часом, на екрані – рекламний блок. Кількість реклами засвідчує те, про що я писав не раз і не два: телепродукт під назвою «Фінал національного відбіркового конкурсу «Євробачення-2007» завжди користується серйозною рекламною підтримкою. Виявляється, можна знайти розумного українського спонсора! Логічне запитання: чому не проводився повноцінний всеукраїнський відбір? Га, панове члени й не члени журі? До речі, склад рекламодавців також може дещо повідомити про «орієнтацію» на певну потенційну аудиторію: концерти російських поп-зірок, ліки для літніх людей (від серця та закрепів), Віктюк, мобільні приколи, пор… вибачте, «еротика» через слухавку, машини, напої. Досить дивна суміш, але гроші не пахнуть…

А далі, після рекламного блоку, на сцені у великій студії НТКУ виступила «концертна група підтримки бидлотних персонажів імені одного з продюсерських центрів Києва»: гурти «неАнгели» (це так треба писати) та «Авіатор», а також «Бондарчук» (звуть його Василем, але, вочевидь, ім’я не досить європейське, тому – просто прізвище). От клятий жереб: співаків – до однієї купи, групу підтримки – до іншої! Завдання цієї групи було просте і зрозуміле: відібрати й розпорошити голоси телеглядачів «проти». Відібрали і розпорошили. Після співу вони гуртом-стадом намагалися «побавити» журналістів у прес-центрі: «га-а-а-а-а-а-аласуйтє, і я вас па-а-а-ацелую-у-у-у-у в… но-о-о-осі-і-і-ік», гундосила напівгола тітка в залишках трусів, лежачи на стільці. Інша задирала ноги. Поверещали, пожерли, випили запаси НТКУ, заготовлені для журналістів. Насамкінець перекинули якийсь напій нещасній дівчинці-репортерці на всі її журналістські причандали, та й пішли перевдягатись. «Тю», – подумали журналісти. Гламур. Богєма. Жлоби, одне слово. Як і замовляло керівництво…

Загалом, після двох частин ефірної програми у прайм-таймі Першого каналу залишилось досить дивне відчуття. Якісний, абсолютно конкурентоздатний професійний телепродукт у живому ефірі з прямим включенням у новинний блок, із живим виконанням, внутрішньою напругою, зроблений із сучасним звуком, світлом і декораціями, – з одного боку. І нищівний, запрограмований тусовкою результат – з іншого. Непогане ведення Тимура Мірошниченка та Марії Орлової, стандартна європейська внутрішня побудова програми та стилістика показу виконавців, активне використання багатющих архівів НТКУ та концертних виступів гостей і… ниций результат. Гора (найпотужніша в країні телекомпанія) народила…

Бачили б ви очі гостей з Євросоюзу – переможців відборів у Румунії (Todomondo), Польщі (The Jet Set), Мальті (Olivia Lewis), яких НТКУ запросила взяти участь у концерті! Вони, напевно, вперше в житті брали участь у живому телешоу такого рівня, з потенційною аудиторією в 30 мільйонів глядачів – фотографувалися, позували, сміялися, і те, і се…

По закінченні телевізійники з НТКУ ховали від мене погляди: вони все розуміли. Вони – професіонали. Роздувалися від радості тільки загадкові, невідомі мені персонажі з раціями, які раптом заповнили апаратні і студії на Мельникова, 42. Але я знаю, що «раптом» в ефірних апаратних УТ-1 незнайомі хамовиті люди не з’являються. Не дарма ж ведучі довго рекламували «шоу, яке буде не менш захопливим, ніж сьогодні». Ця «суперпрем’єра» зватиметься «Хіт-парад «Золота шарманка», і я вже, здається, знаю і перші місця в цьому хіт-параді, і рівень тих хітів. Скоро, сподіваюся, назву й ціну.

Що ж сталося? Та, власне, нічого. Все так, як має бути, – нормально. Для них. Просто нарешті вилізло справжнє нутро керівництва НТКУ. Вже пора – з осені 2005 року таїлися. Весело, радісно і, головне, потужно вилізло: ра-а-а-азгуляями, шарманками, бидлотними персонажами від України – для Європи…

Пригадую, після оприлюднення Указу Президента України про призначення Віталія Докаленка президентом НТКУ наївні журналісти намагалися довідатись про програму дій останнього. Докаленко загадково всміхався й казав щось на кшталт: «А про що, ви думаєте, ми з Президентом розмовляли?». Тепер уже і Президент точно знає, ПРО ЩО з ним говорив Докаленко. Чи не знає? Бо він стільки працює, встигає, певно, лише новини дивитись, а все інше в ефірі Першого каналу, – як було багато років до нього, – Президента не цікавить. «Костюмчик сидить», пане Президенте! Все нормально. Євроінтегруємося. Завтра надішлю Вам за офіційною адресою, – вибачте, в лазні навряд чи скоро зустрінемось, – всі вирізки з «рапортами і фото» друкованих ЗМІ та відеокасету із записом випусків усіх теленовин про досягнення Вашого чергового «про», «те» і «же». Хоча ні: клерки з Секретаріату надішлють розібратися іншому Президенту. Докаленку…

P.S. Листок із настінного календаря, де написано «9 березня народився Т.Г. Шевченко – український поет, художник, мислитель», приєднаю до прес-реліза, що носить горду назву «Оголошення учасника від України в міжнародному пісенному конкурсі «Євробачення-2007». Прес-реліз той – від Національної телекомпанії України. Теж від 9 березня. Випадковостей на телекомпаніях такого рівня НЕ БУВАЄ.

Для особливо знервованих і, очевидно, дуже молоденьких колег, яким до вподоби моє прізвище, додаю текст повідомлення (без змін!), розсіланий відповідними службами НТКУ сотням журналістів:

«Вшанування Кобзаря на Першому Національному

9 березня сто дев’яносто три роки тому народилася Людина, яка відіграла важливу роль для становлення сучасного українства. Людина, яка стала охоронцем душі української нації, порадником у найтяжчі хвилини поневірянь та однодумцем у години тріумфів. Безсмертний класик, близький та знайомий практично кожному українцю, перший серед рівних, – Тарас Григорович Шевченко. За усталеною традицією, саме у цей день вшановується пам’ять Кобзаря. Одним із найважливіших заходів на честь українського поета є вручення найпрестижнішої державної нагороди у галузі мистецтва – Шевченківської Премії.

Прес-служба Першого національного».