Пошук нових облич для телевізійних картинок насправді тішить. Особливо на тлі постійних нарікань на загальну втому глядача від того, що вчора Андрій Доманський був лицем одного каналу, Юрій Горбунов - іншого, а ось тепер сталися кардинальні зміни: Доманський та Горбунов помінялися каналами. Актуальний тренд під робочою назвою: «Шукаємо обличчя не з телику!» або його варіація «Шукаємо в телику тих, до кого ще не звикли!» уже впроваджується, зокрема, в нових проектах ТВі та IСTV. Тепер до цього переліку долучається Новий.

Прес-служба каналу підтверджує: жоден із ведучих нового інформаційно-розважального шоу «Абзац» в ролі телеведучих ще не виступав. Загалом не треба мати розтиражовану зовнішність чи власне прізвище як певний бренд. Досить просто вміти, як казав наш шкільний воєнрук, густо балакати, і жваве заповнення пауз між сюжетами цілком відповідатиме формату Нового як умовно молодіжного каналу. Поки що буквально так сприймається дует Михайла Шаманова й Володимира Шабанова в перших випусках «Абзацу», що стартували в вечірньому ефірі Нового каналу 2 вересня (19.05) Глядачам пропонується «розважальна програма з елементами новин».

Перше враження - «Абзац» за форматом більше лягає у ранковий ефір. Проте будь-який ранковий ефір поєднує язикатість ведучих із безпроблемністю та загальною необов'язковістю контенту. Думаю, для цілісного сприйняття побаченого варто абстрагуватимся від розважальної складової, яку ведучі або вичавлюють із себе згідно до формату й пунктів трудової угоди, або справді їм весело від того, що в країні все не так. У такому разі лишається набір сюжетів здебільшого на проблемну соціальну тематику, хіба що без зґвалтованих батьками дітей і собак, спарованих із вівцями, аби ті на пасовиську самі себе стерегли. Щоравда, більшість до болю знайомих історій розказана в форматі «випробувано на собі».

Отже, журналісти для «Абзацу» намагаються влаштувати дітей у дитсадок, завести собі сімейного лікаря, керуючись чинними правилами, проїхатися в поїздах Укрзалізниці, уникнути величезних відсотків при розрахунках у банку за новими правилами - словом, приміряють на себе десятки ситуацій, у яких може опинитися й опиняється пересічний громадянин. Разом із журналістом глядач проходить усі пекельні муки вітчизняної бюрократії, відсталості, архаїки, занурюється в корупцію та констатує очевидне: «Так жити не можна, треба щось робити!».

Навряд чи слід зайвий раз наголошувати - теми сюжетів, які вже показали в «Абзаці», а також теми інших сюжетів, котрі ще будуть запропоновані, мандрують по колу так само, як популярні й знані ведучі - з каналу на канал та з корпоративу на корпоратив. Не буде відкриттям і той давно вже очевидний факт, що наступного дня після того, як сюжет про бардак із вибором так званого сімейного лікаря пройде в телевізійному ефірі, питання - в лапках - «вирішиться». І «порядок» наведуть.

Бо справді: ось не ходжу я в свою районну поліклініку. Для чого вона, коли мені не потрібен лікарняний, а черги з пенсіонерів та мам із дітьми, які беруть їм довідки для шкіл про звільнення від фізкультури, просто «плющать». Отже, лікарів нашої поліклініки я не знаю в лице та як фахівців і обирати свого сімейного з них не буду. Напевне, це достойні люди - проте ані я, ані журналістка, котра готувала відповідний сюжет для «Абзацу», не готові саме цього спеціаліста назвати своїм сімейним лікарем. Тим більше, що він -увага! - не лікує, а лише виписує направлення до іншого лікаря, профільного. Єдине, для чого ці вибори лікарів потрібні - аби вони лишалися працювати легітимно, маючи певну кількість віртуальних пацієнтів. Бо я й такі, як я, мають змогу обслуговуватися в комерційних медичних закладах. Хоч на папері й визнаємо медика N членом своїх сімей.

Коротше кажучи, все в нас як завжди. І так можна розібрати будь-який із показаних сюжетів. Відмінність формату в тому, що «Абзац» не лише інформує, а й розважає. Тобто, повинен розважати. А це, як на мене, конфліктує зі значною частиною пропонованого контенту.

Глядачі мого віку й старші повинні добре пам'ятати популярний цирковий номер клоунів Юрія Нікуліна та Михайла Шуйдіна «Колода» («Бревно»), датований 1978 роком і розтяганий громадянами на цитати. Сюжет такий: телевізійна група хоче зняти, як вантажники беруть колоду і переносять її з місця на місце. Колода здоровенна, чоловікам важко, проте завдання журналіста - показати, що процес перенесення колоди з місця на місце виглядає надзвичайно весело й святково. Тому в народ пішла, серед інших, фраза: «Весело взяли, весело подняли и весело понесли!»

Приблизно так підходять до вирішення більшості соціальних сюжетів журналісти, котрі готують відео для «Абзацу». Спершу бадьорі язикаті ведучі заряджають тему, суть якої звучить приблизно так: «А скажи, що таргани в поїздах - це прикольно? - Як це - таргани! У нас же третє тисячоліття і "хюндай"! - Ага, не віриш! Ось зараз побачиш!». Після чого починається, власне, багато разів чута, бачена й вистраждана історія про те, як, купивши дорогий квиток у купе, опиняєшся в газовій камері без кондиціонера, де все відвалюється, таргани і смердить сортир. Справді, до цього можна й, мабуть, треба ставитися з гумором - якщо опинився в такому вагоні. Ну нема в нас інших! «Хюндай» чистий, але ламається. «Столипін» давно поламаний, але при цьому ще й засратий.

Або в мене проблеми з почуттям гумору, відсутня іронія і навіть самоіронія (на що було рік тому вашому автору жорстко вказали творці «Вечірнього кварталу»), або проблема в тих, хто вирішив подавати проблеми Укрзалізниці або неможливості влаштуватися в дитячий садок без хабара в не просто в інформаційній, а й розважальній формі.

Звісно, в контексті формату програми «Абзац» нам можуть нагадати про існування такого забутого жанру, як сатира. Якщо розглядати програму як інформаційно-сатиричну, тоді доречно порівняти її з відомим та популярним у СРСР кіножурналом «Фитиль» (якщо перед початком фільму в кінотеатрі крутили «Фитиль», це викликало бурю захвату) та призабутим, але колись теж реальним українським радянським аналогом «Фитиля» -кіножурналом «Жорна». І саме сатиричні нотки, телевізійна сатира могли би справді запропонувати глядачам якщо не щось дієве й впливове, то бодай нове.

Та, на жаль, поки що «Абзац» на сатиру не зазіхає. Замість цього його творці намагаються, за висловом екс-спікера ВР Івана Плюща, в один формат «впихнуть невпихуєме»: легкий, із прицілом на молодіжну аудиторію, стиль викладу - і проблеми, про які легко й стьобно не скажеш, не розкажеш, тим більше - не покажеш.

Фото - із сайту Нового каналу