З року в рік телевізійний супровід Дня незалежності залишає одне й те саме запитання: чи є на українських телеканалах бодай яка-небудь концепція відзначання головного офіційного свята України? Тим паче такого відзначання, щоб це не було таке собі новітнє 7 листопада - ані суцільний офіціоз, ані суцільний гопак із шароварами?

Сьогодні дати однозначну відповідь на це запитання не вийде. Ефір минулої суботи показав: 5 канал та «Культура» таку концепцію мають. Утім, їм легше: ці канали, по суті, є нішевими. Тож на обох можна обійтися без надмірної фантазії: політико-інформаційний марафон на 5-му, трохи просвітництва, трохи фольклору, трохи історії на «Культурі» - саме на це глядачі обох каналів і очікували, саме це й прагнули побачити.

Більшість провідних «загальних» каналів теж обійшлися без фантазії й креативу. Першому національному, як то кажуть, за штатом належить. Тож і обіцяли анонси програм цього каналу репортажі про підняття державного прапора в містах України, «Мітинг-концерт до Дня незалежності України», «Фольк-м'юзик, спецвипуск до Дня незалежності», спецвипуск «Підсумків дня» та увечері ще концерт до Дня незалежності. Поза анонсами пройшов концерт Таїсії Повалій. Все було, як і завжди: трішечки офіціозу, трішечки фольклору й на десерт Таїсія Повалій як неперевершений символ нашої незалежності - втім, зважаючи на нинішнє місце працевлаштування пані Повалій, її концерт теж можна віднести до графи «офіціоз».

Натомість анонси програм «1+1», СТБ, ICTV та каналу з гордовитою назвою «Україна» ніяких спеціальних програм до Дня незалежності взагалі не обіцяли. Звичайна програма звичайного вихідного дня, й не більше. Фільми, серіали...

Турбота про рейтинги? Острах розлякати аудиторію - адже чимало українців не ставляться до Дня незалежності як до свята? Залишається великим питанням, чи не є серед причин такого ставлення й звичний, з року в рік, телевізійний супровід 24 серпня.

Інше запитання є от яким: чому тоді «Інтер» не побоявся втратити рейтинг і взяв на себе чи не основний тягар телевізійного відзначання Дня незалежності? Із цим пов'язане й ще одне запитання. Під час нещодавнього святкування 1025-річчя хрещення Київської Русі головним висвітлювачем був той самий «Інтер», який вочевидь обставив Перший національний канал - канал державний, який, за ідеєю, й мусив би брати на себе провідну роль у телевізійному супроводі державних свят.

Але гаразд: ювілей хрещення - то було свято вельми специфічне. Але точнісінько те саме сталося й на День незалежності: Перший національний виглядав тихим відлунням «Інтера». То що це - випадковий збіг обставин? Чи різне усвідомлення різними «групами впливу» в оточенні президента країни, які контролюють ці два канали, власної ролі? Або ж їхнє різне ставлення до державних свят? 

«Інтер» підійшов до Дня незалежності вельми нестандартно. Принаймні, навіщо було випускати в ефір, м'яко кажучи, вельми неоднозначний фільм Андрія Кончаловського «Битва за Україну», і робити це напередодні Дня незалежності - зрозуміти це досить важко. Якщо, звісно, не вважати, що канал навмисне вирішив зіпсувати глядачам свято.

Святковий день «Інтер» розпочав із марафону. І зробив це теж вельми нестандартно: розпочався марафон о сьомій годині ранку й тривав до першої години дня. Вели марафон Ганна Гомонай та Сергій Дорофєєв.

Про що був марафон? Та про різне. Були в ньому розповіді про регіони. Про Рівненщину, Івано-Франківщину, Донеччину, Крим. Матеріал про Рівненщину приголомшив тим, що в ньому розповідали й розповідали про численні принади краю, а місць їхнього розташування так жодного разу й не назвали. «Мой адрес - не дом и не улица, мой адрес - Ривненская область». От розповідали про найдовшу в Україні вузькоколійну залізницю. Цікаво розповідали, аж негайно відвідати її закортіло - от тільки де ж вона проходить, які в неї кінцеві чи бодай проміжні пункти, хоча б один? Не сказали: на Рівненщині проходить - ото й усе. І, до речі, насправді вузькоколійка Антонівка - Зарічне (а саме про неї йшлося - для тих, хто й без того знає) найдовшою в Україні не є, вона поступається вузькоколійці Рудниця - Гайворон - Голованівськ.

«Для одних ця дорога є дорогою життя», - зваблював репортаж. Отака вона, як виявилося, Рівненщина - мало не відрізана від зовнішнього світу. Глуха й непролазна - просто тобі українська Амазонія. Насправді ж до будь-якого пункту залізниці можна дістатися й автобусом - хіба що не так зручно.

Ще з нарису про Рівненщину: «Усе, що не зруйнував Карл ХІІ на шляху до Полтави». От хто, як виявляється, був головним руйнатором усього в Україні сущого!

У Донецьку, як виявилося, святкування Дня незалежності - чи не найактивніше по всій Україні. То донечани найбільше цінують незалежність? Тут само розповіли: Донецьк святкує водночас три свята - День незалежності, День шахтаря та День міста. Розумному достатньо.

У матеріалі про Крим розповідали про святкування в Євпаторії. А в кадрі були якісь люди у військовій формі... Виявилося: це - щойно відкритий музей військової техніки. Для дітей нічого кращого й не треба: «Пушки - это уж лучше, чем компьютер» (з синхрону). А наприкінці репортажу зі святом привітали «всех жителей Украины». Не українців, не громадян - жителів: Украина - це така дєрєвня.

Ще глядачів вітали зірки, серед них Олександр Пономарьов, Злата Огнєвич, Таїсія Повалій, Потап, Анфіса Чехова, Євгеній Кисельов.

Були нариси про Володимира Івасюка - у студії була Марія Яремчук, про Миколу Амосова - у студії була його дочка.

Розповідали про проект «Сім чудес Києва», про архітектора Городецького. Тут пролунала чудова фраза: «Війни, радянська влада та сучасна забудова змінили Київ».

Показували хроніку подій по роках. Чомусь виходило, що в Україні за роки незалежності тільки й відбувалися, що катастрофи та спортивні перемоги. Хроніку цю поділили на декілька блоків. І от мусив бути передостанній, Дорофєєв оголосив: «2008 - 2011 роки». На екрані ж розповідали про 2012 рік; судячи з розповіді, в Україні того року не трапилося геть нічого, окрім футбольного чемпіонату. 2008 - 2011 роки просто випали, ніби й не було їх.

На кухні під керуванням Анатолія Бондаренка готували святковий коровай, час від часу показували включення. Насамкінець коровай спекли, винесли, й хвилин п'ять глядачі насолоджувалися тим, як учасники марафону насолоджувалися виглядом і запахом короваєю.

Але цим кулінарна програма не вичерпувалася: просто посеред марафону пройшов специвпуск «Літньої кухні» з Ніною та Антоніною Матвієнко. Чесно кажучи, після того, як ведучий Дмитро Шепелєв в одному з випусків, коли гості його кухні збиралися готувати крученики, заявив, що для нього слово «крученики» асоціюється зі словами «кручина» та «кручиниться», - після цього особисто для мене його поява у святковій програмі до Дня незалежності видалася моветоном.

Але тут і постало питання: а що воно таке - марафон? В інтерівському марафоні було чимало цікавого - але чи все було цікавим для всіх? Напевне, що ні, й якби глядачі бачили в анонсах не розпливчасте «марафон», а інформацію про конкретні матеріали, їм було б набагато легше орієнтуватися. Ті самі прихильники «Літньої кухні» й гадки не мали, що вона тієї суботи вийшла в ефір, тільки під прикриттям марафону. Не побачивши її у програмі, вони, найімовірніше, просто вирішили: через свято поточний випуск пропущено.

Телемарафони давно вже перетворилися в нас на таку собі рятівну паличку: не знаєш, що пустити в ефір до свята? Зроби марафон. Імітація креативності - от на що часто-густо вони перетворюються. Зрештою, все те саме можна було б тематично зблокувати й випустити в ефір як добірку святкових програм. Окремих, тематичних, цікавих.

Отже, чимало чого було в телемарафоні. Не було єдиного - згадок про боротьбу за незалежність, про борців за незалежність. Про історичні події й історичні постаті, які були саме українськими, й які асоціюються з боротьбою українців за свободу.

А ще під час марафону неодноразово анонсували парад вишиванок - але саме його й не показали; від першої години дня й до вечора святкова програма на «Інтері» взяла перерву й перетворилася на звичайну програму звичайної суботи.

Що ж було стрижнем програми в марафоні - то це репортаж із офіційних урочистостей. Цього разу їх перенесли на Володимирську гірку. Це був додатковий знак: нинішню Україну можна виводити з Київської Русі, але не з Гетьманщини, не з УНР, не з чого іншого, яке не можна, за бажання, потрактувати як спільне з Росією.

Отже, над Володимирською гіркою пролунало: «Пані та панове, президент України Віктор Янукович!» Заграв державний Гімн України, й одразу по його завершенні президент розпочав свій виступ. Це вже перетворилося на «добру» традицію, але цього разу це було особливо помітно: Гімн України й особу президента ніби навмисне намагаються поєднати у свідомості громадян, зробити з них щось нерозривне. Інакше навіщо оголошувати виступ (прибуття?) президента не безпосередньо перед його промовою, а перед виконанням Гімну?

У записаному там само, на Володимирській гірці, привітанні Януковича спочатку довго показували, як він іде доріжкою, й аж потім він почав власне вітати. А це було навіщо? Той самий вихід кінозірки, що перетворився на новітню традицію?

Що ж до виступу президента, то він, як і зазвичай, вражав розпливчастістю й еклектичністю. Було в ньому про все, й у не надто структурованому вигляді. І про «непростий шлях від тоталітарної системи радянського зразка через дикий капіталізм, соціальну розгубленість, економічну кризу - до свободи та демократії, поваги та визнання у сучасному глобалізованому світі... з ознаками зрілого, внутрішньо консолідованого, духовно багатого суспільства». Чи впізнаєте ви в намальованій картині сьогоднішню Україну? Й чи варто було це сприймати так, ніби всі перелічені чесноти з'явилися в нас протягом найостанніших років? І про те, що «кому б не хотілося зупинити, в нього нічого не вийде» - от цікаво, кого президент мав на увазі? Узагалі, промови Януковича відрізняє одна просто-таки дивовижна риса: на загал правильні слова, під якими підписалися б геть усі українці, можна потрактовувати як завгодно й, залежно від ситуації, сьогодні так, а завтра цілковито протилежним чином. Слова, за якими стоїть дуже вже невизначений зміст.

«Пострадянський характер суспільних інститутів (зверніть увагу: не державних, а суспільних; в усіх наших бідах саме суспільство й винне. - Б.Б.) стримує розвиток країни», - вів президент . То все ж таки: зріле й духовно багате суспільство - а чи пострадянський його характер? Мало б бути або - або?

Була в президента й теза про «нові кризи («у глобалізованому світі». - Б.Б.), які здавалися неможливими після завершення гарячих та холодних війн». «Сьогодні, у непрості для всього світу часи», - це вже з президентського привітання. От цікаво, чи справді двадцять років тому хтось гадав, що от він настав - рай земний, без криз та викликів? Якщо так, то це й справді нове слово у світовій політології. Головне ж: світ потерпає від криз, і тільки в Україні - суцільна модернізація: це слово вигулькувало декілька разів у найнеочікуваніших контекстах.

«Завершується велика приватизація, - повідомив Янукович, - тепер не держава, а приватна ініціатива... конкурентна боротьба...». А що ж тоді тривало в нас усі двадцять два роки незалежності, якщо нині - велика приватизація? І хто з ким конкурує, якщо цілі не те що галузі, а сектори економіки належать украй обмеженому переліку одних і тих самих осіб, стосунки між якими найбільше нагадують картельну угоду?

Ще однією вже звичною рисою було те, що промову було витримано виключно в майбутньому часі: «Ми прагнемо, ми поставили амбітні цілі...». Як доконані факти фігурували лише ювілей хрещення та Євро - 2012. Так і здавалося, що от зараз президент пообіцяє: у 2080 році ми житимемо при комунізмі... даруйте, при модернізації, високих технологіях та у суспільстві знань. Бо все це ніщо інше, як новітнє будівництво комунізму: Віктор Янукович щоразу ставить і ставить одні й ті самі цілі та завдання, а вони все відсуваються й відсуваються, мов той світлий обрій.

От ви можете собі уявити, щоб президент США, провівши у президентському кріслі три з половиною роки, тільки й робив би, що роздавав обіцянки світлого майбутнього? Та в нього вибори були б уже на самому носі, звітувати він би мусив. У нас же президент виступає так, ніби вибори йому не загрожують, і попереду в нього - стільки, скільки він забажає. Дуже цікава й дуже промовиста виходить ілюстрація до геополітичного вибору між демократичним Заходом та неототалітарним Сходом...

Багато про що було у президентській промові й в його привітанні. Не було єдиного - жодної згадки про боротьбу за незалежність та про борців за незалежність, про козацьку державу, про УНР... Промову й привітання Януковича було витримано в точнісінько тому самому дискурсі, що й марафон на «Інтері» в цілому. До того, що приватний «головний канал» країни стає ще й «головним офіційним каналом», ми вже потроху звикаємо. Але чи влаштовують нас ті офіційні, державні (з вуст вищих державних чинів!) позиція та риторика, які ми бачимо в телеефірі останнім часом?

Фото надане прес-службою каналу «Інтер»