Ось, наприклад, люблю я горілку з перцем, а мені кажуть: «Пий лише віскі». Або пропонують тільки шампанське.  Це дискримінація, правильно? Дискримінація на алкогольному ґрунті! Але це я так, для прикладу, для аналогії, щоб зрозуміліше було, про що ідеться.  Бо в нашій журналістиці існує ну не те, щоб дискримінація, а – як би це сказати? – манічка чи що. Все їм про політику неодмінно треба. А якщо не про політику – то це ніби як неповноцінним чимось вважається. При цьому навіть якщо про політику щось неповноцінне кажуть (а таке на кожному кроці трапляється), то все одно це якось престижніше, ніж, наприклад, про культуру чи соціальну сферу.

І тут мені дуже імпонує ведуча Оксана Соколова з ICTV, яка вже рік просто-таки соколицею літає над соціальною проблематикою. Саме на цьому ставиться головний акцент в програмі «Факти тижня», яку вона веде. Правда, доскіпливі експерти кажуть, що це, мовляв, віяння такі нові в нашому телебаченні, що глядач соціалки вимагає і, задовольняючи ці вимоги, телевізійники рейтинги підвищують. Не знаю, правда це чи ні, але все одно мені приємно, що хоч хтось перестав удавати із себе глибокодумного політолога.

Так хоч би як це не було приємно, але ж ви самі знаєте, що мене хлібом не годуй – дай до чогось причепитися.           

Минулої неділі, 4 березня, програма Оксани Соколової шокувала новою жахалкою: вона відкрилася сюжетом Віталія Єрмака про те, що в Одесі на одній з міських сміттярок існує рабство – якісь бандюки змушують бомжів працювати, а якщо вони не хочуть, то їх убивають. У мене асоціація зразу виникла з розкішним романом Юрія Винничука «Мальва Ланда», де дія відбувається саме на сміттярці. Там теж пристрасті киплять – не на життя, а на смерть. Правда, у Винничука то чорний гумор або чорне фентезі, а в Оксани Соколової – чорна наша дійсність.   

Я вірю, що весь той страх, який нам описав репортер Віталій Єрмак, відповідає дійсності. Але все ж таки сюжет був  зроблений так, що, попри всі його переваги, виникали сумніви у його достовірності. З одного боку, герої його розповідають про звичай убивати неслухняних, а з іншого боку – вони говорять про це з відкритими обличчями. Мої прискіпливі мізки зразу починають продукувати сумніви: або той ризик насправді сильно перебільшений і нагнітається, аби викликати трем у обивателя перед екраном і затримати його увагу саме на «Фактах тижня» й не перемикатися на інші канали. Або, якщо ризик все ж таки реальний, то завтра героїв сюжету можуть банально «замочити».

Моя скептична інтуїція підказує, що цей сюжет пролунає в ефірі та й загубиться в надрах нашої пам`яті і телеефірів. Мовляв, рейтинг отримано – що ще треба?...  Влада і правоохоронні органи,  звісно, можуть  відреагувати на нього, але практика показує, що, швидше за все, вони промовчать. На чорта нашій владі ще одна морока на голову? Колеги-журналісти дуже часто нарікають, що влада чхає на їхні виступи в ЗМІ.  Водночас, -  я не хотів би, аби це сприймалося як повчання, -  мій власний досвід переконав мене, що в дуже багатьох випадках кінцевий результат залежить від наполегливості журналіста. Навіть за радянської влади автору вдавалося захистити людей, яких намагалася знищити влада. І в наш час вдалося витягти із в`язниці  двох молодих людей, яких безпідставно звинуватили у вбивстві. А чому? Бо відповідальні за ситуацію люди відчували, що газети не дадуть їм спокою, і мусили реагувати на публікації. Тому що до справи були залучені вищі владні інстанції, правозахисні структури тощо.

Отже, питання: для чого Оксана Соколова з колегами  розповіли нам про рабство в Одесі? Між іншим,  й у самому сюжеті можна було б уже  спробувати отримати коментарі відповідальних осіб – а не завершувати його з безстороньою інтонацією, немов у рубриці «про це цікаво знати»… Та все ж таки, всупереч своїй скептичній інтуїції, хочеться сподіватися, що журналісти таки  прагнуть  ліквідувати це жахливе явище - рабство.  І  поява сюжету в ефірі – це лише початок роботи. І   місцеві органи влади повинні це відчути. На їхню адресу з ініціативи журналістів повинні скеровуватись запити від народних депутатів і правозахисників, журналісти – зокрема, й інших ЗМІ, - мали б зацікавитись цією темою Лише в цьому випадку ситі чиновники будуть вимушені відірвати свої зади від теплих крісел і почати щось робити.

Отож, уперед, колеги! Хочеться в якійсь наступній програмі побачити рубрику на зразок «слідами наших виступів». Я був би дуже радий дізнатися, скільки отримають рабовласники на смітнику.