А чи буває битва за Україну?

А чи буває битва за Україну?

27 Серпня 2013
13334
27 Серпня 2013
12:30

А чи буває битва за Україну?

13334
Здається, сам Кончаловський до кінця не розібрався в тому, чи ведеться між Сходом та Заходом винесена в назву фільму битва за Україну, чи її вигадали його співвітчизники. Головний співбесідник режисера Леонід Кучма може собі дозволити більш різкі висновки: Україні в Європу не треба. Куди треба – скромно мовчить
А чи буває битва за Україну?
А чи буває битва за Україну?

«Детектор медіа» публікує дві думки про фільм Андрія Кончаловського «Битва за Украину» - наших постійних авторів Андрія Кокотюхи та Бориса Бахтєєва.

 

Нагадаємо, уривки з фільму «Битва за Україну» про касетний скандал 2011 року демонстрували телеканали ICTV іСТБ, що належать зятю Леоніда Кучми Віктору Пінчуку. 11 травня 2011 року адвокати Леоніда Кучми попросили Генеральну прокуратуру долучити фільм Андрія Кончаловського до матеріалів справи Кучми. Водночас вдова Гонгадзе Мирослава заявила тоді, що російський кінорежисер не звертався до неї під час зйомок фільму.

 

23 серпня 2013 року повну версію фільму показав телеканал «Інтер».

 

 

Датою створення документального фільму Андрія Кончаловського «Битва за Україну» («Інтер», 23 серпня, 22.00) у титрах позначено нинішній, 2013-ий рік. Але може скластися враження, що це кіно нове лише для нас, просто в Україні його показали, аби показати щось напередодні Дня Незалежності. До таких висновків спонукає поява в кадрі в якості експерта-спікера не лише Бориса Березовського, котрий помер у березні цього року, а й російського екс-прем'єра Віктора Черномирдіна, який пішов з життя ще 2010 року. То що, нам знову, за сталою традицією, пропонують «вторяки»?

 

Пояснення отримає той, хто додивиться до кінця. В епілозі режисер зустрічається зі своїм головним героєм - екс-президентом України Леонідом Кучмою - та говорить: «Ми з вами два з половиною роки не бачилися». Відштовхуючись від дати смерті пана Черномирдіна, а це листопад 2010 року, й зважаючи на те, що в кадрі Віктор Степанович виглядає досить бадьоро, робимо висновок: проблема України почала хвилювати Андрія Сергійовича Кончаловського дуже давно. Ймовірно, замисел фільму виник ще за президентства Ющенка й почав утілюватися в життя зі зйомок Черномирдіна як, крім усього іншого, екс-посла РФ в Україні.

 

А далі зйомки розтягнулися, що, між іншим, для такого режисера, як Кончаловський, і для процесу виробництва повнометражного документального фільму взагалі є цілком нормальним. Отже, нині покійні Черномирдін і Березовський у кадрі - своєрідний привіт із минулого, зафіксована на плівку історія, що, власне, і визначає цінність документальної стрічки саме по собі. Тут варто нагадати: молодший брат Кончаловського, монархіст, вірний путінець і віднедавна прихильник реставрації кріпацтва Нікіта Михалков створював свій документальний фільм «Анна від 6 до 18» взагалі дванадцять років. Правда, здається, забув, що в ньому виступав у ролі такого собі дисидента, але то вже інша розмова.

 

Повернемося до «Битви за Україну». Не так страшно, що в новому, як усе ж таки доводиться вище, фільмі померлі персонажі говорять, як живі. Зрештою, в мене є серйозна підозра: більшість цільової аудиторії «Інтера» поняття не має, що Черномирдін і Березовський вже померли, а частина цієї аудиторії взагалі досить приблизно уявляє, хто такі покійний Черномирдін та живий Сергій Марков, російський політолог, котрий помре, так і вважаючи Україну штучним державним утворенням. Про це й не тільки він говорить у фільмі Кончаловського. Проте, повторюся, навіть Марков, не кажучи вже про Жириновського, відсутнього в фільмі, й Путіна, присутнього непрямо, не несуть загрози мільйонам українців.

 

Набагато серйозніше слід сприймати присутність у «Битві за Україну» в якості поважного експерта, з думкою якого варто рахуватися, Дмитра Табачника, котрий якщо не очолює п'ятірку наших одіозних співгромадян, то вже точно до неї входить. Те, що в рамках одного фільму поруч із Табачником - серйозним експертом, особливо у питаннях боротьби з режимом, показують Владислава Каськіва, режисерові можна пробачити. По-перше, фільм, як відомо, знімався кілька років, і коли Каськів давав там інтерв'ю, він ще не був головним фігурантом трагікомедії, назву якої видає запит в пошукових системах (варто набрати: «Каськів і лижний інструктор»). По-друге, Андрій Кончаловський, запрошуючи Каськіва, демонструє не зовсім повне розуміння того, що його стрічку покажуть в Україні, де з Каськіва сміються.

 

До честі іменитого режисера, він цього нерозуміння не приховує. Оповідь періодично переміщається в робочий кабінет знімальної групи, де за круглим столом Кончаловський ще раз, від початку до кінця, переповідає щойно побачене та почуте. Роблячи певні висновки та буквально розжовуючи для глядача російського - все ж таки знімалося для них! - те, що українському глядачеві зрозуміло давно. Втім, не зайве послухати й переосмислити подібні висновки й нам. Аби зрозуміти, як Україну сприймає Андрій Кончаловський. Адже думка його молодшого брата про те, до якої великої культури ми належимо і від якої великої культури відмовляємося, загальновідома.

 

Слід зазначити: в своїх висновках Кончаловський доволі обережний. Здається, він сам до кінця не розібрався в тому, чи ведеться між Сходом та Заходом винесена в назву фільму битва за Україну, чи її вигадали його співвітчизники. Головний співбесідник режисера Леонід Кучма може собі дозволити більш різкі висновки: Україні в Європу не треба. Куди треба - скромно мовчить. Або натякає на так званий «третій шлях», у чому на диво солідарний з активістами політичної партії «Свобода».

 

У тому, що битва за Україну ведеться більше в уявленні сусідів-росіян, ніж у реальному геополітичному житті, дозволяють переконатися присутні в фільмі західні політики й громадські діячі. У тій чи іншій формі від них чути короткий невтішний висновок: «Україна розчаровує». Тоді як персонажі на зразок Маркова або Табачника чітко артикулюють: «Америка хоче купити Україну, тому українці повинні не продаватися, бо мусять мати національну гордість, здатися без бою та безкоштовно Російській Федерації». Самі ж українці, тобто ми з вами, в більшості випадків не кажуть нікому й нічого.

 

Причину пояснив відомий український економіст Олександр Пасхавер - голод. Якщо до 1933 року українці, особливо по селах, брали в руки обрізи та вила й опиралися грабіжникам-комуністам, делегованим владою справді штучно утвореної держави - радянської, то, переживши страшний голодний рік, ми стали найпокірнішими зі всієї родини радянських народів. До речі, цю покору Табачник непрямо називає позитивною якістю українців, а наші освітяни демонструють на практиці страх лишитися зовсім без хліба, хоча й так сидять на голодному пайку.

 

З огляду на це, не дивно, що Майдан у фільм через призму сприйняття Кончаловського постає насамперед маніпулятивною і, звісно ж, американською технологією. Тоді як покійний Березовський, спершу погоджуючись із цим, розвиває думку в єдино вірному напрямку: якщо технологія не сподобається звичайним людям, вони її не підтримають.

 

Отже, українці хочуть змін. Яких - Андрій Кончаловський або не помічає, або не хоче помічати, а швидше за все так і не розібрався. Леонід Кучма погоджується: криваві революції погані, безкровні - теж трошки не те, але Майдан все ж таки позитивно вплинув на українців. Додам від себе: чи не вперше після мору голодом. По факту - через три покоління після трагедії. Хочеться вірити, що українці нарешті наїлися бутербродів із маслом і ковбасою.

 

Так, ми розчаровуємо Захід. Не Кучма, не, прости, Господи, Ющенко, навіть не побіжно згаданий у фільмі Янукович і зовсім не згаданий Кравчук, що саме по собі дивно. Саме ми, громадяни України, котрі не вимагаємо від влади більшого, ніж тисяча гривень як борг неіснуючої вже 22 роки країни. Проте саме це розчарування й диктує вимоги, після виконання яких наша країна інтегрується з Заходом, до якого ментально тяжіють навіть вдячні глядачі «Інтеру». Жодної битви, жодних військових десантів та фінансових вливань: звичайне побажання мінятися, розвиватися, виконувати певні умови, продиктовані сучасною цивілізацією.

 

Натомість для російської аудиторії, якій, нагадаю, фільм Кончаловського адресований насамперед, Україна поки що асоціюється з Дмитром Табачником: зовні блискучим, стриманим та здатним гладенько говорити, всередині - цинічним, підступним. Але й тут парадокс: якщо Україна така, для чого за неї битися? Кому це потрібно?

 

Таким чином, я готовий повірити Кучмі, котрий у стрічці нагадав жарт покійного екс-президента Росії Бориса Єльцина, що треба прокидатися з думкою: «А що ти сьогодні зробив для України?» Справді, ніхто й не приховує, що це жарт. Бо для своєї країни щось повинні робити ми з вами. Натомість більшості українців близький міф про те, що довкола нас за право володіння нами на великих геополітичних аренах точаться гладіаторські бої.

 

Вірити в таке простіше, ніж рухатися вперед самим і мінятися. Фільм «Битва за Україну» вкотре доводить це, навіть якщо його творці подібного не прагнули.

 

Фото - inter.ua

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
13334
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Владимир Чирко
4136 дн. тому
Светлое будущее мы уже получали от России несколько раз и мне не хотелось бы получить такое в очередной раз.При всём понимании сложности вопроса,настоятельно прошу украинское государство стать на путь евроинтеграции.Сотрудничество возможно и без таможенного союза
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду