Формат «Ч»: ще одна спроба
За три з половиною роки існування в ефірі 5 каналу програма «Час» не раз оновлювалась і міняла обличчя. У 2003-2004 молоді ентузіасти, окрилені прагненням до західних стандартів журналістики запропонували глядачам дещо кустарний, але живий інформаційно-розмовний продукт, який на тлі вихолощених «темниками» новин інших каналів видавався справжнім одкровенням. Протягом декількох місяців кінця 2004 – початку 2005 року студія 5-го стала важливою трибуною – своєрідним «телевізійним Майданом» для політичних дискусій. Потім програма з претензійною назвою (явна алюзія на головні і єдині новини радянського ТБ – програму «Время») почала поступатись позиціями, аж поки не перетворилась на один із клубів нецікавих вечірніх посиденьок із одноманітними гостьовими студіями, третьорядними політиками в ролі гостей і новинами, більше схожими на радіо-, ніж теле-…
Про сукупність факторів, що зумовили маргіналізацію 5-го загалом і його інформаційного вечора зокрема, «ТК» вже не раз писала. Найменше в цьому, либонь, вини відважних і здібних дівчат, що перейняли кермо програми «Час» після останнього переформатування вечірнього ефіру, - Наталки Якимович (відтепер – ведуча новин каналу «Сіті») і Лідії Таран. Вони робили все, що могли, і дуже виросли за ці кілька місяців... та пацієнт був безнадійний.
І ось 15 січня 2007 року керівництво 5 каналу зробило ще одну спробу врятувати «Час». Можливо – останню, адже канал подає дедалі менше надій і як медіабізнес, і як медіаресурс, і невпинно втрачає й без того нечисленні яскраві обличчя (крім Наталки Якимович, нещодавно з каналу пішла Ганна Гороженко – зірка міжнародного відділу 5-го). Тепер 50 хвилин вечірнього прайму (21.00 – 21.50) ввірені Єгору Соболєву та Святославу Цеголку.
Нагадаю, в сезоні 2006/2007 Єгор Соболєв спробував оновити свій соціально-публіцистичний проект «Чи на п’ять?», але, не отримавши бажаних результатів, остаточно закинув цю ідею. «Останні місяці я замислювався над тим, що роблю... вийшло так, що програма стала оптимістичнішою за реальне життя. Вона передбачає аналіз дій уряду – але уряд нічого не робить. Я навіть жартував, що програму слід назвати «Знов на 2» - без знаку запитання», - так Єгор прокоментував своє рішення закрити програму.
Досвідчений репортер Святослав Цеголко останнім часом, окрім виконання обов’язків шеф-редактора спецпроектів, з’являвся в ефірі 5 каналу в ролі автора документальних спецпроектів («Українська революція», «П’яте скликання», «Українська незалежність») та VIP-інтерв’юера. Ще в листопаді минулого року в інтерв’ю «ТК» Святослав розповів, що вони з Єгором Соболєвим подали керівництву концепцію щоденної програми, яка допоможе посилити щоденний прайм. Ідея полягала в тому, щоб розглядати найбільш значущу подію дня у дискусії з головними героями цієї події, ілюструючи її якісними інформаційними сюжетами й залучаючи до розмови «людей, на чиє життя ця подія матиме вплив» (останнє можна вважати продовженням концепції «Чи на п’ять?» - зведення «маленького українця» з можновладцем, від якого залежить його життя). «Ми хочемо стати перекладачем, «мікроскопом» для глядача, завдяки якому він зможе зрозуміти не лише зміст події, але й причини того, що вона відбулась, яку тенденцію вона відображає, до чого вона призведе, яка її внутрішня драматургія», - пояснив Єгор Соболєв перед першим виходом оновленого «Часу» в ефір.
Деякі елементи концепції були скориговані, коли програма вже почала виходити: наприклад, ідея з залученням «людини з вулиці» трансформувалась у прямі включення експертів та значущих осіб, причетних до теми програми. Коли ж до коментування поставленої у програмі проблеми таки залучають «маленьких українців», то вони, як правило, виявляються не такими вже й маленькими та пересічними (то магістр політології, то колишній комендант одного з наметових містечок Майдану...). До того ж, часто «люди з вулиці» не мають що сказати, бо не дуже розуміються на темі, або висловлюють занадто поверхові, передбачувані судження. Зрештою, всі «вокс-попи», «вуличні телебачення», «відкриті мікрофони» та інші форми телевідображення громадської думки передбачають висловлення спектру різних думок, тоді як «маленький українець» у програмі Цеголка-Соболєва висловлює одну думку – свою власну. Нікого, отже, не репрезентуючи, крім самого себе. «Це ідея, яку не вдалося втілити у задуманому масштабі, через що я дуже шкодую. Для того, щоб її реалізувати, потрібна інша за розмірами студія, інша режисура, нові можливості ефірної апаратної і щось ще :)», - каже Єгор. Словом, ця ідея має сумнівні перспективи за теперішньої ситуації з фінансами каналу. Концепція програми мінятиметься й надалі – «якщо ми її не вдосконалюватимемо, залишатимемось на місці», - каже Святослав Цеголко, не уточнюючи, які саме плануються зміни.
Що можна сказати про щоденну підсумкову програму «Час» з точки зору «професійного глядача»? Вона нудна. Насамперед - у хорошому сенсі слова, хоча й у поганому також. Формат «тема дня» залишається запитаним на телебаченні (про це, зокрема, говорив Савік Шустер), але у західній традиції головній темі приділяють 10-15 хвилин концентрованого ефіру – адже й гостям, і глядачам завжди хронічно бракує часу. У «дівочому» форматі програми «Час» - власне, розширеному випуску новин за участю більш-менш актуальних ньюзмейкерів, - за 50 хвилин мінялося півдесятка різних тем. Далеко не кожен глядач усидить перед телевізором, споглядаючи на 50-хвилинне копирсання в одній темі, яке відбувається в програмі тепер. Навіть у головній темі. І навіть якщо програма допоможе нарешті все зрозуміти. Як на прайм-тайм, оновленому «Часу» відчутно бракує драйву – часом ведучий та його співрозмовники просто тупцяються на місці. З іншого боку, саме в цій «нудності» й полягає соціальна значущість програми. Таке прискіпливе, ґрунтовне розкриття важливої теми в різних аспектах є одним із завдань, які мало б виконувати так досі й не створене в Україні суспільне мовлення. Звісно, масовий глядач, звиклий до інфотейнменту й навмисно полегшених для сприйняття так-званих-новин, цього не перетравить, проте ядро постійної аудиторії 5 каналу – це, видається, саме ті люди, які прагнуть не лише знати, але й розуміти.
Але програма нудна не тільки тому, що ґрунтовна. І Єгор, і (меншою мірою) Святослав почуваються в прямому ефірі явно не зовсім комфортно. В жодному разі не ставлячи під сумнів рівень професіоналізму обох ведучих, - звісно, вони професіональні, - важко не помітити, що з темпераментом, темпом і ритмом мовлення, мімікою, артикуляцією, жестикуляцією та вмінням поводитись у складних ефірних ситуаціях у них не все гаразд. А ще ведучі дуже різні. Святославові краще, ніж Єгору, вдається підтримувати розмову на теми, пов’язані з великою політикою, він тримається впевненіше, ставить точніші запитання, «дотискає» співрозмовника. Подекуди виходить просто блискуче, - наприклад, у програмі з Миколою Рудьковським 22 січня, присвяченій «туркменському скандалу», - і це істотно підвищує вагомість програми «Час» саме як політичної. Натомість, Єгорів імідж «соціального» журналіста стає у пригоді в програмах на відповідні теми – наприклад, наслідки буревію в Україні, житлово-комунальні тарифи, ефективність діяльності місцевої влади тощо. То й поділилися б по-братськи, взявши собі, відповідно до власної специфіки, певний блок тем. Адже насправді «Час-Ц» і «Час-С» різняться настільки, що їх уже зараз можна вважати двома різними програмами.
«Я великий противник розділення журналістики на «політичну», «економічну» та «соціальну». Я вважаю, це наша хвороба. Я впевнений, будь який хороший журналістський матеріал показує і відповідальність політиків, і економічні причини або наслідки, і вплив події на людей. Якщо чогось із цього нема, значить, журналістика обкрадає людей. Це не завжди вдається, але це мусить бути метою», - відповідає на це Єгор. Це, звісно, слушні міркування, але глядачі теж мають мету – побачити якісну програму. Коли ж розмова з міністром, віце-прем’єром або лідером фракції відбувається у млявому, медитативному темпі, ведучий шукає слова, на кілька секунд у студії западає мовчанка, - глядач намацує на пульті кнопку перемикання каналів, і йому байдуже, чи працює ведучий над власним професійним удосконаленням...
Цікаво було дізнатись, що думають самі ведучі про відмінності між їхніми манерами ведення програми. «Свят приділяє більше уваги формі, я — змісту. Він орієнтується на динаміку, я — на глибину розмови. Підозрюю, обом варто зближатися», - Єгор. «Я хочу, щоб програму «Час» дивилися на одному диханні. Мені подобається лаконічність і ритм... Мені здається, що Цеголко і Соболєв ніколи не будуть схожими. Але програма «Час» від цього не стане менш цікавою», - Святослав.
Програма - інтерактивна. На сторінці http://chas.5.ua можна залишити коментар, який, пройшовши виправдану процедуру попередньої модерації, з’явиться на екрані під час програми. Сам перевіряв – за кільканадцять хвилин з’являються, незалежно від міри «помаранчевості» змісту. Також глядачі можуть поставити свої запитання до гостей програми, які, - звісно, в міру ефірних можливостей, - будуть відтворені у студії. Така технологія часто використовується у розважальних програмах, але й для інформаційно-аналітичного формату має свої переваги. На відміну від знеособлених «голосувалок», які свого часу прибрали з інформаційного ефіру 5 каналу, коментарі не викликають надмірних підозр у фальсифікації, а також є нагодою для глядачів «побачити себе в телевізорі»; на відміну від телефонних дзвінків глядачів, на них не витрачається додатковий час. Ще одна знахідка команди «Часу» - розсилка новин, продукованих гостями в ході програми, електронною поштою. Сама наявність новин, здобутих під час ефіру, свідчить про те, що розмова у студії – не переливання з пустого в порожнє. Щоправда, новини часом висмоктані з пальця: наприклад, 14 лютого, учергове включивши телемостом туркменського вигнанця Худайберди Оразова, «Час» розіслав новину про те, що той... критикує Віктора Ющенка за прихильність до режиму Туркменбаши. Я б іще зрозумів, якби таку «новину» породила прес-служба самого Оразова; але ж навіть присутній у студії експерт наголошував, що вплив опозиції в Туркменистані насправді мізерний! То хто такий Оразов, щоб його критичні висловлювання на адресу Президента України ставали інформаційним приводом?
І все ж, саме інтерактивність є «фішкою», що вигідно відрізняє програму «Час» від інших вечірніх інформаційних програм із гостьовими студіями («24 години» на «ТОНІСі», «Вчасно. Про головне» на НТН тощо). І саме на цьому фронті, видається, можливий подальший наступ на рейтинги.
Насправді це не зовсім «тема дня». «Час» - це «тема дня», коли «тема дня» справді заслуговує на годину уваги. Якщо такої теми нема, ми обираємо найважливіші події або тенденції тижня і намагаємося їх день за днем розкривати. Якщо таких мало (чорт, мені ще жодного разу не випадав сесійний тиждень в Раді :) ми можемо взяти «вічнозелену» тему, але тоді - ну дуже важливу. Наприклад, доступність житла», - коментує Єгор Соболєв. Але ж ми з вами, шановні читачі, все розуміємо. Журналістам, які знімають сюжети, треба дати завдання – бажано ще напередодні; необхідно зв’язатися й домовитися з гостями, організувати телеміст; скласти запитання до гостей, розібратися в темі... Для повноцінної «теми дня» потрібні солідні кадрові, технічні і грошові ресурси, яких, як можна здогадатись, у команди «Часу» нема.
«Форс-мажор завжди тримаємо у голові, - розповідає Єгор. - Одного разу він вже стався в мене, коли відставка Тарасюка о п’ятій вечора перекреслила на 60% підготовлену тему про розслідування отруєння Ющенка. Здається, тоді все вийшло – і Тарасюк, і відчуття теми дня були в ефірі.
За словами Єгора Соболєва, теми програм не плануються наперед: «Ми плануємо, як правило, максимум на один день. І то, це якщо ми впевнені, що подія буде головною. Виключення – коли топ-політик хоче прийти, наприклад, у вівторок і в інший день він не може. Тоді ми резервуємо вівторок під нього, розуміючи, що його думка буде важливою щодо будь-якої події цього дня.
До мене було багато запитань у день смерті Кушнарьова, коли я взяв темою візит Ющенка до Донецька. Але я і зараз вчинив би так само. По-перше, я не пригадую жодної розвинутої країни, де випадкова смерть п’ятого за впливом члена правлячої партії викликала таке масштабне висвітлення у медіа. По-друге, якби ми вирішили взяти смерть Кушнарьова темою дня як смерть публічної людини, тоді треба було б дотримуватися журналістської, а не загальнолюдської етики. Тобто говорити в ефірі про те, як він загинув, чи вживав перед цим алкоголь, чи був вбитий з забороненої рушниці забороненою кулею, чи був у Партії регіонів «яструбом», тощо. Я не впевнений, що ми і глядачі у той день були готові до такої розмови».
Така гнучкість формату, звісно, дуже зручна для авторів програми, які можуть у будь-який момент, не подужавши зробити «тему дня», запросити у студію завсідників розмовних програм – експертів або відставних політиків на кшталт Гавриша-Литвина-Кравчука – поговорити «за життя». Але глядач, як відомо, прагне постійності, впевненості в тому, що в певний час, увімкнувши потрібний канал, побачить саме те, що йому треба. Як він ставиться до «лотереї», де у довільному порядку випадають то насущні, то «вічнозелені», за Єгором Соболєвим, теми – видно з рейтингів.
Загалом, рейтинги зростають. Як бачимо з наведеної нижче таблиці – досить відчутно, якщо порівнювати з грудневими (інша справа – що ж то взагалі за показники праймової програми каналу, які мають зростати, починаючи з нижче 1%). Що ж до зростання – то це не дивно, адже у прайм 5-го повернулись головні ньюзмейкери країни. Саме в програмі «Час» у день відставки можна було побачити Бориса Тарасюка, у розпал «туркменського» скандалу – Миколу Рудьковського, а після підписання угоди між «Нашою Україною» та БЮТ – щоправда, з деяким запізненням – саму Юлію Тимошенко. Власне, показники програми за участю Тимошенко досягли історичного максимуму за місяць виходу програми (рейтинг 1,86%, частка 4,19%). Зв’язок між політичним «калібром» запрошеного гостя і рейтингами очевидний, хоча є й винятки. Історичний мінімум – рейтинг 0,62% та частка 1,36% суботньої програми від 3 лютого про україномовне дублювання фільмів за участю Ольги Сумської, Богдана Батруха та інших – також дуже промовистий, як і дуже скромний результат програми про буревій від 19 січня. Глядач інформаційних програм 5 каналу (між іншим, за даними GFK, його середній вік – 55 років, що є найвищим показником серед українських каналів) хоче бачити в ефірі яскравих і впливових політиків – значно більше, ніж експертів, культурних і громадських діячів.
Рейтинг і частка програми «Час» на 5 каналі (21.00 – 21.50). Аудиторія 18+. Дані компанії GFK Ukraine. Оновлений «Час» із Єгором Соболєвим і Святославом Цеголком стартував 15 січня.
|
дата |
день |
Рейтинг, % |
Частка, % |
Гість (гості) |
|
16.12.2006 |
сб |
0,91 |
2,03 |
|
|
18.12.2006 |
Пн |
0,82 |
1,90 | |
|
19.12.2006 |
Вт |
0,71 |
1,69 | |
|
20.12.2006 |
Ср |
1,06 |
2,52 | |
|
21.12.2006 |
Чт |
1,41 |
3,21 | |
|
22.12.2006 |
Пт |
1,09 |
2,53 | |
|
25.12.2006 |
Пн |
0,95 |
2,17 | |
|
26.12.2006 |
Вт |
0,84 |
1,95 | |
|
27.12.2006 |
Ср |
1,05 |
2,54 | |
|
28.12.2006 |
Чт |
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа. Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні. У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена  «Детектор медіа» * Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.  Читайте також Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»! Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші! Спільнота ДМ Інтернет-видання «Детектор медіа» — watchdog українських ЗМІ Шеф-редакторка — Наталія Лигачова У разі передруку і цитування обов'язково в першому абзаці давати посилання й гіперпосилання на «Детектор медіа». Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Редакція може не поділяти думок авторів, а також відмовляти в публікації без пояснення причини. Редакція залишає за собою право редагувати матеріали без погодження з авторами. Винагорода виплачується лише за замовлені редакцією публікації. Матеріали з позначками "Реклама", "Партнерський проект" публікуються на правах реклами. Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої. Даю згоду |
