Раніше я думав, що на чомусь знаюся. Ну, наприклад, на журналістиці, або на створенні іміджу, або на проведенні медійних кампаній. Все ж таки час від часу займаюся одним, другим і третім. Але останнім часом почав сумніватися. Так би мовити, мій імідж у моїх власних очах похитнувся і не знаю, чи якась медійна кампанія може його виправити. Черговий раз засумніватися в адекватності своїх оцінок мене змусив Петро Порошенко, котрий виступав у останній передачі Савіка Шустера «Свобода слова» (ICTV). Не думайте, що у мене раптом розплющилися очі і я побачив щось зовсім нове. Все ж таки Петро Олексійович і раніше виступав як у цій передачі, так і в інших. Просто, у чашу мого нерозуміння ситуації навколо цього політика впала остання крапля і переповнила її. Я не можу второпати, чому у Порошенка залишається такий низький рейтинг, чому, всупереч усілякій логіці, він не користується симпатіями електорату, навіть «помаранчевого» – я не кажу про «біло-голубий».

Зверніть увагу: хоча після «помаранчевої» революції на всеукраїнську політичну арену вискочив ще один «цукерковий і шоколадний» діяч, але шоколадним королем все ж таким продовжують називати саме Петра Порошенка. Бо той діяч зумів нам продемонструвати «котли» за… я призабув, чи то за п`ятдесят тисяч, чи то, може, за п`ятсот тисяч баксів, пообіцяти посадити свого кривдника за ґрати і раптово стати захисником російської мови, на яку, нібито, нападають люті націоналісти з уряду. Оце і все. А цього все ж таки малувато, аби називатися королем – хіба що мова ішла би про якогось кримінального авторитета. Хоча у визначенні «король» і звучить певна іронія, але відчувається і повага. Людина, яку називають так, повинна демонструвати не лише хапальні інстинкти, але й певний рівень інтелекту. А цього у Порошенка аж ніяк не відбереш.

У минулій «Свободі слова» любий друг Петро, поміж іншого, говорив на тему, яку для політиків можна порівняти із розбитою дорогою – оком не змигнеш, як ногу зламаєш, бо ж народ наш іще з радянських часів аж до сьогоднішнього дня не любить НАТО – хоч ти стрель. І в цьому подібні всі регіони безвідносно до свого кольору. А Порошенко раз по раз зривав оплески запрошеного в студію народу. Бо позиція його не могла не підкуповувати своєю демократичністю. Він заявляв, що народ має приймати рішення про вступ чи не вступ до Альянсу, лише добре ознайомившись із цим питанням. Це не могло не подобатися. Бо кому ж не лестить, коли йому довіряють, пропонують вивчити матеріал і самому прийняти рішення?

В усіх своїх поглядах, принаймні, демонстрованих на людях, Порошенко послідовно демократичний – аж до того, що, наприклад, Михайло Бродський свого часу скандально взув його на його, Порошенка, власному 5-му каналі. У своїх виступах Петро Олексійович завжди демонструє рішучість і послідовність, що, за логікою, мало би подобатися.

Дуже багатьох із наших відомих підприємців-політиків ми за руку не ловили, але твердо знаємо, що вони добряче понишпорили у наших кишенях. А про декого знаємо, що вони замішані у брудному «мочилові». А бізнес Порошенка не може викликати негативних асоціацій у принципі. Бо рідко який з наших співвітчизників не куштував шоколадку Roshen, куди іміджмейкери вплели середню частину прізвища власника підприємця. Так що коли ми жуємо цей шоколад, то ми з`їдаємо частинку його виробника. Трошечки туману навколо пана Петра – у невиразній історії  з інтригами навколо будівництва елітного житла. Але вона настільки непереконлива, що сьогодні про неї мало хто пам`ятає.

Єдиний більш-менш серйозний негатив – це його прагнення сісти бодай у якесь крісло. Якщо його помаранчева опонентка Юлія Тимошенко поводиться значно гнучкіше і довірливо розповідає електорату, що посада для неї не самоціль, а лише інструмент для того, аби захистити наші з вами інтереси, то про Порошенка такого не скажеш. Він не уміє приховати свого прагнення прилаштуватися позручніше. Коли його, всупереч низькому рейтингу, Ющенко проштовхував на посаду Голови Верховної Ради, то не лише в кулуарах ходили балачки, мовляв, і куди оце він пхається! Та мінуси, либонь, можна відшукати і в будь-якого найпопулярнішого політика. Питання полягає в тому, чому, здавалося б, незначні ПУБЛІЧНО ЗАСВІЧЕНІ мінуси Порошенка переважають очевидну цілісність його образу? Невже й тут Юлія Володимирівна винувата? Хоча ні – Петра Олексійовича ж і до пам’ятних подій вересня-2005 не дуже шанували в суспільстві…

Мабуть, важко пояснити причини любові-нелюбові народу до тих чи інших політиків стовідсотково логічними аргументами. Можна припустити лише, що конкретно Порошенку варто спробувати поекспериментувати зі своїм піаром, пошукати в політиці фішку, яка була би визначальною для нього, яка б однозначно визначала його позитивний імідж. І це, мабуть, стосується не тільки «любого друга» Петра, а й багатьох інших, не таких яскравих політиків.

P.S. від «Детектор медіа». «Детектор медіа» не здивувалася, що наш автор, журналіст Юрій Луканов написав статтю на тему іміджетворення, адже він іноді практикує в галузі PR. Зокрема, з 2002 року він є медійним консультантом видавничого і поліграфічного центру «Такі справи» у його боротьбі з «наїздом» державних органів. Він був консультантом прес-служби католицьких церков, яка готувала 2001 року візит до України Папи Івана Павла ІІ. Свого часу заснував та упродовж двох років керував прес-службою  Народного Руху України часів його потужності. Відповідав за висвітлення Першого фестивалю сучасної пісні і популярної музики «Червона рута».