Трагедію в невеличкій Врадіївці більшість телевізійних каналів висвітлювала й далі висвітлює старанно, за чим стежать оглядачі «Детектор медіа». Проте не лише колеги, а й передусім журналісти, котрі працюють у польових умовах, не помічають одного. А саме: навіть якщо називати речі своїми іменами й це чує багатомільйонна аудиторія, впливу на громадян телевізійні репортажі вже не мають.

Навпаки, найвпливовішим у даній ситуації виявилося так зване державне телебачення - воно ж Перший національний. Його керівництву вистачило впливу, аби змусити редакторів своїх новин ігнорувати резонансну подію, по суті - одну з репетицій народного повстання. В ефірі Першого національного про Врадіївку згадали 2 липня, побіжно, й то - у передпраймовий час, о 18.20. Зате свої ранкові новини наступного дня, коли ефіри розривали антиміліцейські сюжети, замішані на врадіївських складниках, Перший національний відкрив головою уряду Миколою Яновичем Азаровим. Він пообіцяв людям дешевого хлібчика.

З чого пропонується зробити висновок: поки недержавне телебачення ганяється за видовищами, держава в особі свого речника, Першого національного, дбає про хліб, що важливіше.

Поки не ясно, чиєму генієві завдячувати за те, що міліціонери-ґвалтівники, їхня жертва та сотні обурених громадян у прайм-таймі більшості каналів сприймаються не як шок та керівництво до рішучих дій, а як чергова «страшилка для барбоса». Бо, розпочинаючи випуски новин хронікою врадіївського протесту, далі нам пропонувалися віночки сюжетів про інших убитих, зґвалтованих, збитих машинами. Навіть згадували про бійку на Кіровоградщині між людьми та п'яними міліціонерами в цивільному. Нинішні менеджери телеканалів уже не перший рік перетворюють трагедії на видовище. А невеселі, взагалі-то, телевізійні картинки на виході веселять згаданих менеджерів високими рейтинговими показниками. Таким чином, ми з вами звикли до щоденних трагедій. Що означає - больовий поріг подолано, відбулася суспільна адаптація до щоденної інформації про страшні злочини.

Напевне, так само живуть у концтаборі. Цілодобове насильство наглядачів, регулярні страти й побої, поставлені на потік та подані як дбання про порядок й дисципліну, стають звичним явищем. До цього звикаєш, як і до думки: рипнуся - вб'ють і мене.

Хоча вбити, скалічити й зґвалтувати можуть і просто так, як Ірину Крашкову з Врадіївки. Або Михайла Белікова, мешканця Донецька, якого рік тому з нагоди проведення «Євро-2012» зґвалтували в міліції кийком, а потім ще й вимагали за це гроші.

Ще одна паралель із місцем позбавлення волі - усвідомлення повної безкарності тих, хто скоює злочин. Бо цей гад або сам наділений владою, або має впливових заступників. Як наслідок, жертви насильства з цим змиряються.

По телевізору показують злочини - але глядачам найчастіше не повідомляють інформації про покарання. Гаразд, нехай винних формально називає такими суд після проведення слідства. Що в наших реаліях може тривати роками, якщо обвинувачений - не Юлія Тимошенко, Юрій Луценко і не хлопці, котрі руйнують пам'ятники Сталіну та Леніну. Проте всякий подібний сюжет цілком може супроводжуватися коментарем незалежного юриста, а в Україні такі є.

Правова освіта в кожному окремому випадку важлива. Юрист у кадрі перетворює врадіївську чи іншу «картинку», телевізійне видовище на притомну історію з фіналом. Котрий пояснює, як ще можна й треба протистояти «бєспрєдєлу», окрім брати праведним штурмом міліцейський форпост.

Натомість що маємо на основних каналах? Початок - розгнівані громадяни, що атакують міліцію. Фінал - голова МВС Віталій Захарченко на трибуні Верховної Ради та його відтворена раз по раз заява: «Штурмувати міліцію неприпустимо, це незаконно, це режимний об'єкт, там зброя».

Тобто в результаті на виході в ефірі маємо, як не крути, зовсім іншу картину: люди намагалися захопити в міліції зброю, постраждали правоохоронці, правопорушників затримано.

Далеко не всі телеканали, за винятком 5-го, «Інтера», каналу «24», ТВi, якоюсь мірою «1+1», намагалися акцентувати увагу на тому, що незаконними, неприпустимими, злочинними є насамперед дії міліції, й не лише у Врадіївці. Ось чому люди пішли в наступ на дільницю. Це не напад, не злочинні дії, це самозахист. А міліціонери, яких десь притиснули, нехай підуть у лікарню до Ірини Крашкової й вибачаться, хоча толку від цього постраждалій буде небагато.

Проте 5 канал, навіть давши максимально розгорнуту інформаційно-аналітичну картину всього, що відбувається, все одно лишився безсилим - через імідж опозиційного йому завжди можуть закинути: «Вам би ото тільки власть критикувать!». До того ж, наскільки я зміг помітити, представники нинішньої влади в студії «Часу. Підсумків» були відсутні. Що є черговим прикрим свідченням: ми з вами, колеги-журналісти, зависокої думки про свій вплив на владні інституції, принаймні в нашій країні.

Так, глядачі «Інтера», «24 каналу», «1+1», «України», ТВі та 5-го каналу дізналися голі факти про міліцейське свавілля в окремо взятій Врадіївці та народне повстання проти цього. Проте ані президенту Віктору Януковичу, ані прем'єру Миколі Азарову, ані згаданому головному міліціонеру та й узагалі - жодному представникові Партії регіонів, не кажучи про комуністів, цей та інші подібні факти зовсім не болить.

Отже, «гласність», із якої почався розвал СРСР, яка так болісно чіпала радянську владу в центрі та на місцях і яка тепер називається «свободою слова», нинішній українській владі насправді не болить. Навіть висвітлюючи факти по можливості об'єктивно й називаючи речі своїми іменами, телевізійники лишаються безсилими щось поміняти. Адже, повторюся, всякий оприлюднений випадок владного чи міліцейського свавілля ті, кого це стосується напряму, й ті, хто повинен вжити заходів стосовно винних, легко й зі знанням справи назвуть «гонитвою за смаженими фактами», «погонями за сенсацією», «наклепом», «перекрученою інформацією» тощо.

Перші контрудари не забарилися. Так, уже кілька днів гуляє повідомлення про те, як голова фракції ПР Олександр Єфремов, почувши новини з Врадіївки та причину заворушень, спокійно відповів: «Подумаєш. Таке щодня трапляється». Звісно, це все - зі слів опозиціонера Арсенія Яценюка, котрому, як усьому опозиційному, віри, яка нас переконують, нема, бо все воно політика. Та далі - наступний контрзахід, який можна довести.

Безкоштовна газета «Вести», власником якої є Ігор Гужва, а контроль над цим виданням приписують головному «євроскептику» Віктору Медведчуку, дала довгоочікувану, як на мене, новину - події у Врадіївці спровокували безвідповідальні журналісти заради отримання красивої картинки.

Також мало хто з колег, котрі кинулися в бій із ґвалтівниками в погонах, звернув увагу на глибший зміст ними ж самими тиражованої фрази Віталія Захарченка про неприпустимість штурму міліції. Між тим ця історія має багатоходове продовження. Вже заборонено мітинги під Адміністрацією президента в Києві терміном на сім місяців, і є всі підстави вважати: після прийняття закону «Про Прокуратуру» заборонять акції протесту під приміщеннями прокуратур. Тобто будь-які спроби протестувати, навіть у мирний спосіб, автоматично роблять людей злочинцями. А заодно - журналістів, особливо телевізійних.

Бо раз є акція, і її знімає телебачення, то це означає не що інше, як провокацію заради отримання актуальної телевізійної картинки для новин!

В чому ж тоді сила, браття? Де ця впливовість ЗМІ взагалі й телебачення зокрема, якщо кожен Вадим Титушко та його захисники назвуть роботу телевізійників, а заодно фотокорів провокацією? Той же Титушко скаже - власне, він це й каже! - що треба вірити не тому, що в кадрі, а тому, що в кадр не потрапило. Двома роками раніше це ж саме заявляв регіонал Роман Ландік. Котрий бив дівчину й це зафіксувала камера спостереження, але він довів - Марія Коршунова його сама спровокувала, просто цього ніхто не бачив.

Ваш автор готовий визнати згадану передовицю газети «Вести» чимось схожим на офіційну позицію тих, хто мав би реагувати й робити заяви для преси й телебачення вже за годину після подій у Врадіївці. Ризикну прогнозувати наступні кроки й зміст подальших телесюжетів.

Цілком імовірно, що так зване відео, на яке посилається підозрюваний у скоєнні тяжкого злочину Євген Дрижак, експертиза визнає справжнім і Дрижака випустять на підписку. Далі він заявить - Ірина Крашкова сама до нього чіплялася, має особисту неприязнь і вирішила підставити. Ґрунт для проростання таких заяв угноєний - адже раніше в ефірі каналів ніби ненароком прозвучало, що міліцію атакували не просто врадіївці, а п'яні врадіївці.

Подібна безкарність та безвідповідальність тиражуватиметься безсилими телевізійниками доти, допоки грім не гряне десь в іншому місці. А він гряне, це вже визнається навіть обережними соціологами. Що, своєю чергою, повинно в дальшій перспективі повністю деморалізувати українців й зароджувати в наших головах стабільне переконання в марності протестів та, що важливіше, повній безглуздості широкого їх висвітлення. Легше, як Перший національний, робити вигляд, що людей нічого, крім дешевого несмачного соціального хліба, не хвилює.

Фото - tsn.ua