Поки українські політики з перемінним успіхом билися в парламенті та в ток-шоу, лідери «Великої вісімки» в Північній Ірландії ухвалили революційне рішення про прозорість оподаткування на обох узбережжях Атлантичного океану. А це означає, що за 10 років вони хочуть знищити офшорні зони, де так люблять ховатися від податків у числі інших також українські олігархи. Проте ця тема чомусь не потрапила в зону уваги більшості загальнонаціональних каналів. Виняток становив хіба що «Інтер», де Євгеній Кисельов у своїй авторській програмі «Подробности недели» побіжно, але все-таки згадав про безпрецедентну ухвалу саміту «G-8».

Ну, а всі інші телемовники звично зосередилися на висвітленні внутрішніх скандально-політичних або ж кримінальних тем із присмаком крові.

У понеділок, 17 червня, «Свобода слова» на ICTV продемонструвала: Олександра Кужель та Інна Богословська настільки загартувалися в боях із опонентами, незалежно від їхнього кольору, що з легкістю боксерів-важковаговиків або ж майстерно уникали ударів (тобто відходили від прямих відповідей на прямі запитання), або ж не менш майстерно переходили на особистості авторів незручних запитань у випадках, коли сказати по суті означало підставити свою політсилу. Якщо чесно, то В'ячеслава Піховшека, «політичного аналітика і журналіста», як відрекомендував його Андрій Куликов, було навіть трохи шкода. Ну, не треба було йому нагадувати пані Кужель її слова про Арсенія Яценюка, сказані в березні позаминулого року! Бо ж наразився апологет біло-блакитних на нищівну характеристику - мовляв, колись він вів блискучу програму «5-й кут», куди боялися ходити всі депутати, а тепер, підкреслила пані Кужель, їй цю «людину минулого» дуже шкода, бо він надто погано виглядає для своїх років. На цьому полеміка довкола того, чи правда, що 3 травня фракція «Батьківщина» вирішила не голосувати за євроінтеграційні закони, поки не буде домовленості про звільнення Тимошенко, як написав про це Анатолій Гриценко, завершилася. Щоправда, Олександра Кужель, яка демонструє справжні чудеса політичного виживання за всіх режимів, наябедничала аудиторії, як пан Гриценко назвав свою нинішню фракцію «мишами» й не прийняв пропозицію ходити на погоджувальні ради.

Такий самий хист довгожителя в українському політикумі продемонструвала й опонентка пані Кужель Інна Богословська. Спершу вона буквально стулила рота Олегу Медвєдєву, який пригадав її нещодавні сльози в ефірі «Шустер live», назвавши поведінку політтехнолога БЮТ і Юлії Тимошенко зокрема хамською, убезпечивши себе тим самим від будь-яких запитань від «хама». Далі ж, відповідаючи на запитання Сергія Тарана про те, чи готова її партія нести відповідальність за економічні провали трьох років при владі, довго розводилася про причини економічного падіння. Цього разу - вже без посилання на попередників і навіть (о диво!) - не звалюючи все на світову фінансово-економічну кризу.

За версією телеспікера ПР, причини падіння в економіці країни треба шукати в... Євро-2012. Тобто, якщо йти за новітніми установками штабу партії влади, гасла, з якими вона йшла на парламентські вибори (чемпіонат мине, а стадіони залишаться чи дороги для всіх), треба викинути в помийницю. Адже, виявляється, падіння відбулося лише тому, що торік ми мали небувале зростання завдяки інвестиціям у Євро. Те, що, приміром, «Львів-Арену» збираються демонтувати, бо місто не має коштів на утримання стадіону, а міжнародні аеропорти-велетні стоять пусткою, чомусь ані ПР, ані її спікерів на ток-шоу не цікавлять. Але в пані Богословської є рецепт - увімкнути верстат для друкування національної валюти, а також ухвалити нарешті законопроект про векселі, який після четвертої переробки влаштовує ПР. Про відповідальність нардеп усе-таки сказала, але цілком у дусі «полемістів» із ПР, мовляв, побачимо, кого з уряду попросять наприкінці року, той і буде відповідальним за всі гріхи.

18 червня всі загальнонаціональні канали облетіли кадри з ланів біля села Чаусове-2 Первомайського району Миколаївської області. Відео з мобільного, на якому в кривавій бійці практично не на життя, а на смерть зійшлися селяни й до болю впізнавані бритоголові молодики з пістолетами, різні канали коментували по-різному. Приміром, у «Фактах» цей випадок назвали рейдерським захопленням урожаю й підверстали його до сюжету про те, як бізнесмени Херсонщини влаштовують у регіоні штучну посуху, розстрілюючи дощові хмари спеціальними гарматами. Вони, ці бізнесмени, виправдовують свої дії вболіванням за врожай винограду, який не любить дощів. Місцеві агрономи в своїх коментарях версію херсонських селян про штучну посуху відкинули, мовляв, Херсонщина - це район ризикованого землеробства, й посушливі місяці - цілком природна річ.

Тим часом до моменту виходу в ефір вечірніх «Фактів» уже було відомо: агрофірма, на працівників якої напали озброєні невідомі, належить Аркадію Корнацькому, опозиційному кандидатові в депутати, який фактично переміг у 132-му скандальному округу, проте після атаки «Беркуту» й вивезення протоколів у невідомому напрямку перемогу в нього відібрали. Але про це кореспонденти каналу не згадали, обмежившись констатацією факту суто рейдерського захоплення економічно привабливого об'єкта. Тобто перевівши агровійни в площину «спорів господарюючих суб'єктів», як люблять нині вуалювати будь-яке рейдерство.

Не захотів спочатку розглядати цей кричущий випадок у площині політичній і Савік Шустер у своєму ток-шоу на «Інтері» в п'ятницю, 21 червня. Кореспондент Катерина Некреча зв'язалася зі студією з села Чаусове-2, запросивши на майданчик із ПТС працівників агрофірми, які захищали свої поля. Але все це було змонтовано в такий спосіб, щоб жоден глядач, який останні кілька місяців жив у погребі, не здогадався -  йдеться саме про агрофірму екс-кандидата в депутати від опозиції. Адже про те, що нападникам допомагала (принаймні не втручалася, як це було й під час акцій 18 квітня) міліція, а також про те, що швидка їхала надто довго до людей із вогнепальними (!) пораненнями, як і про інші деталі нападу, відомі з мережі, так нічого й не було сказано.

Бо Савік, бачте, вирішив не замішувати сюди політику, висловивши прохання до генпрокурора в усьому об'єктивно розібратися. При цьому ведучий згадав: одного з тих бритоголових, хто на відео з побоїща в Чаусове-2 розмахував пістолетом, журналісти «Української правди» ідентифікували як учасника аналогічних побоїщ у Києві під час жовтневих виборів. Щоправда, сказав про це ведучий так обережно-заувальовано, що розібратися, що ж саме він хотів сказати, було складно: «...Более того, "Украинская правда" (информационный сайт) сопоставила две фотографии одного из участников вот тех событий, о которых мы только что говорили, и того, что происходило в Киеве после октябрьских выборов. И, в принципе, как утверждает "Украинская правда"... Ну, утверждает... Не утверждает, а подчеркивает, что люди очень похожие. Может, это так. Может, это не так. Но с этим надо разобраться. Если нанимают людей налево-направо на демонстрации или вот на такие разборки, неважно, какие политические силы, здесь никаких обвинений не должно звучать, это очень опасно». Тобто спершу ведучий казав, що політику до цього «пришивати» не треба, а тут уже йдеться про винайм робочої сили політичними силами.

Проте, незважаючи на всі зусилля ведучого уникнути політики під час обговорення побоїща в Чаусовому-2, йому не дали цього зробити запрошені задля обговорення зустрічі президента з Арсенієм Яценюком Володимир Яворівський та Сергій Соболєв. Обоє, зачепившись за кинуту Юрієм Мірошниченком, представником президента в парламенті, репліку про те, що події на Миколаївщині - це класичне рейдерство, яке почалося в країні 2005 (?) року, й його треба викорінювати, пояснили присутнім, що напад на сільськогосподарські угіддя в Первомайському районі не що інше, як боротьба влади проти Аркадія Корнацького, опозиційного кандидата в депутати. Ведучий при цьому все-таки намагався направити виступи обох опозиціонерів у «конструктивне річище», наполягаючи на тому, що «хай у цьому прокуратура розбирається». Чим дав Юрієві Мірошниченку змогу захистити свого патрона і владу зокрема - цим не прокуратура займається, а міліція, і, за його запевненнями, цілком успішно, бо всіх, хто стріляв, уже затримано.

Тим часом цей «конфлікт господарюючих сторін» суто в політичній площині розглянули в програмі «Сьогодні про головне» на ТВі. 18 червня, по гарячих слідах, ситуацію в Чаусовому-2 обговорювали народний депутат від ПР Владислав Лук'янов, журналіст Володимир Бойко, головний редактор видання «Известия в Украине» Яніна Соколовська та народний депутат від ОО «Батьківщина» Андрій Павловський. Сам Аркадій Корнацький брав участь у розмові в режимі відеомосту. Екс-кандидат звинуватив у нападі місцеві органи влади включно з міліцією й уточнив, що захоплення ланів агрофірми готувалося давно. А взагалі, все це не що інше, як спроби залякати його особисто як кандидата в депутати, котрий фактично переміг у виборах у жовтні. І попри цей шалений тиск він не відмовиться балотуватися в депутати ще раз, коли дату виборів таки оголосять.

Іще за день, 20 червня, Аркадій Корнацький прийшов до студії «Сьогодні про головне» особисто. Знову підтвердивши свою певність у тому, що напад на ячмінні поля «Агрофірми Корнацьких» було здійснено не через урожай, а через те, що він збирається брати участь у виборах. І якщо в попередній програмі про битву в Чаусовому-2 брав участь депутат від ПР Владислав Лук'янов, який, щоправда, обмежився реплікою, мовляв, влада має жорстко реагувати на цей конфлікт, то вже 20 червня про напад на селян-аграріїв говорили Андрій Парубій, народний депутат від «Батьківщини», екс-кандидат у народні депутати по 223-му округу, керівник аналітичної служби «Свободи» Юрій Левченко та сам Аркадій Корнацький. Тобто Єгор Чичеринда, автор і ведучий «Сьогодні про головне», не запросив до обговорення другу сторону конфлікту. Звісно, офіційна точка зору на цей фактичний розстріл мирного населення серед ясного дня на очах у міліції всім відома: рейдерське захоплення, що переросло в збройне протистояння. Та все ж таки довіри до програми було би значно більше, якби в ній була б представлена й друга точку зору.

Ще однією «улюбленою» темою загальнонаціональних каналів минулого тижня було таємниче зникнення, а за три дні - щасливе повернення двох інокинь Свято-Покровського монастиря в Києві. 18 червня про те, що настоятелька обителі та її черниця зникли, а нині віднайшлися, повідомили в новинах на Першому національному. Проте зробили це досить скупо, без подробиць і версій, обмежившись офіційним прес-релізом київського ГУМВС.

Цю «жирну» тему аж ніяк не могли проігнорувати в ТСН (1+1).  Кореспонденти ТСН сумлінно переказали перипетії цього церковного детективу, який почався в Києво-Печерської лаврі, де вони зустрічалися з секретарем митрополита Володимира, а потім зникли. Поговорили з дружиною головного підозрюваного у викраденні черниць Сергія Бута, на той час уже затриманого міліцією і в якого «за дивним збігом обставин» будівельна фірма зареєстрована за однією адресою з фірмою владики Олександра, та побували в Свято-Покровському монастирі, а також з'їздили до будинку Наталії Панько в Пущі-Водиці. Остання, підкреслили кореспонденти, підозрюється в афері з продажем елітних авто за зниженими цінами, яку вона реалізувала через свої зв'язки з монастирем. Сказавши, що гадана шахрайка зникла в невідомому напрямку, висловили здогад, що до цієї афери причетний Олександр Драбинко, секретар митрополита. Його, як свідка в справі, вже допитували, але на люди він не з'являється, навіть адвокат не знає, де він.

Червоною ниткою крізь весь сюжет пройшла думка про зажерливість священнослужителів зокрема в Лаврі, які не соромляться будь-якого заробітку. Короткий синхрон Сергія Червонописького, голови Ради ветеранів Афганістану, мав засвідчити: громадськість цю думку про тотальну захланність церкви цілком поділяє, адже екс-народний депутат сказав, що торгівля в Лаврі процвітає.

Насамкінець автори сюжету висловили припущення, що йдеться про конкуренцію між двома групами впливу на найбільшу церкву в Україні, одну з яких очолює вже згаданий архієпископ Олександр, другу - настоятель Києво-Печерської лаври владика Павло.

Здавалося б, формально в цьому розслідуванні такої пікантної теми дотримано всіх стандартів. Але ж ми давно привчені - якщо хтось щось зливає, значить, це комусь дуже потрібно. А відтак автори сюжетів про причетність стовпів УПЦ(МП) до кримінальних діянь мали би не обмежитися власними версіями того, що сталося, як це зробила Ірина Юсупова в «Событиях недели» на каналі «Україна», а тим паче не висловлювати якісь припущення й ретранслювати неперевірені дані, як у ТСН, а запросити до коментарів бодай фахівця з політичних технологій чи історика релігії, якщо вже самі церковники уникають контактів із журналістами.

«Подробности недели», як і всі інші інформаційно-аналітичні тижневики, почалися з трагічної новини про розстріл групи альпіністів у Пакистані. Вочевидь, на той момент МЗС іще не мало інформації про те, скільки українських альпіністів загинуло в гірському таборі, тому називалася цифра 5, але жодного імені названо не було. Погоджуючись із оцінкою Отара Довженка щодо того, що ця програма стає дедалі більше схожою на справді авторську, якою, власне, й має бути підсумковий інформаційний випуск тижня, додам - як на мене, ведучому наразі бракує драйву. Якщо заплющити очі й Євгенія Кисельова не дивитися, а слухати, виникає враження, що поринув у дитинство й у телевізорі якась «Міжнародна панорама» чи щось подібне. Ті ж самі заколисливі інтонації й надмірна увага ролі Росії у світі. Коли дійшло до висвітлення саміту «Великої вісімки» в Північній Ірландії (а геть не в Ісландії, як про це чомусь сказали ведучі «Вечірнього Києва» на «1+1»), головним меседжем Євгенія Кисельова була теза, що Росія таки домоглася свого варіанту резолюції «вісімки» по Сирії. При цьому, втім, ведучий у цьому сюжеті не оминув і нещодавнього афронту Путіна щодо сирійських повстанців на зустрічі з Девідом Кемероном у Лондоні: «Вряд ли стоит поддерживать людей, которые не только убивают своих врагов, но и съедают их внутренности на глазах у публики и под камерой».

Ну, а для гурманів від мистецтва метр інформаційної аналітики запропонував обіцяний тиждень тому сюжет про те, як посварилися Ермітаж у Санкт-Петербурзі та Музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна в Москві. І все через колекцію постімпресіоністів. Особисто я просто обожнюю Ван Гога чи Матісса й вельми вдячна панові Кисельову за одну згадку про великих художників. Але навряд чи аудиторія «Подробностей недели», заточена під російські серіали, концерти на кшталт «Победа. Одна на всех», що його, до речі, повторили на «Інтері» 22 червня, та бійки між політиками на арені «Шустер live», прагне глибше орієнтуватися в тонкощах взаємовідносин між великими російськими музеями.

А втім, може, наступного разу нам покажуть, як українські чиновники-естети грабували наші музеї?