Писати, а тим паче знімати телепередачі про бібліотеки в нас нині - майже те саме, що говорити в пристойному товаристві про непристойну хворобу. Бо стан провінційних книгозбірень заслуговує хіба що музичного супроводу у вигляді Другої сонати Шопена. Точніше, її третьої частини - Похоронного маршу. Відтак усі, хто спробує бодай щось сказати на цю тему, ризикують провалитися в прірву, ім'я котрій - недофінансування з боку держави.

Коли ж з'являється на теренах неньки проект, покликаний якось вдихнути життя в упосліджені районні бібліотеки коштом грантодавців, автори, які розповідають про нього, неминуче наразяться на звинувачення в грантоїдстві. Що в пострадянському словнику прирівнюється до сталінсько-беріївського «шпигунства на користь іноземних розвідок». З усіма улюбленими борцями з американськими фондами наслідками - закликами стерти з лиця землі грантодавців, а заразом - відрядити кудись подалі, бажано до білих ведмедів, і самих грантоїдів. Те, що міжнародні проекти приносять очевидну користь людям, покинутим політиками напризволяще, до уваги не береться. Тим часом принаймні за один гуманітарний проект, «Бібліоміст», провінційні бібліотекарі вже вдячні.

Подібні думки опосідають, коли дивишся проект 5-го каналу «Простір ідей». Починаючи з 28 квітня тут щонеділі показують, як змінилося життя маленьких книгозбірень у райцентрах та й просто селах України, відколи в нас почала реалізуватися програма «Бібліоміст».

Як пише «Вікіпедія», «Бібіліоміст - це проект у рамках ініціативи "Глобальні бібліотеки" Фонду Білла і Мелінди Гейтс, яка реалізується в Чилі, Мексиці, Ботсвані, Литві, Латвії, Румунії, Україні, Польщі, Болгарії, В'єтнамі та Молдові. Метою ініціативи є підтримка вільного громадського доступу до комп'ютерів та інтернету... і подолання цифрової нерівності. Основна ідея полягає в тому, що доступ до інформації допомагає людям змінити їхнє життя на краще і що він необхідний в умовах нинішнього глобалізованого суспільства. В рамках цієї ініціативи Фонд Білла і Мелінди Гейтс надає фінансування для придбання комп'ютерної техніки, навчання бібліотекарів використання нових технологій і в такий спосіб допомагає бібліотекам стати сучасними громадськими інформаційними центрами.

Реалізація програми "Бібліоміст" почалась у 2009 році після проведення дослідження "Публічні бібліотеки України як місце доступу громадян до інформаційних технологій та Інтернету", зробленого Українською бібліотечною асоціацією».

«Простір ідей» виробляється в партнерстві з уже згаданим «Бібліомістом», тож очікувати від цього проекту бодай слова критики на адресу партнерів не варто - він призначений для популяризації досягнень програми. Проблема для його авторів полягала, вочевидь, у віднайденні цікавої форми подачі. Тобто - зробити телепередачу, яка б не піарила в лоб заокеанських благодійників, а щонайменше цікаво розповіла би, що саме змінилося в тій чи тій книгозбірні, відколи вона стала учасницею «Бібліоміст».

Форма знайшлася у вигляді такого собі міні-тревел-шоу - відомі українці їдуть до певного населеного пункту, де заходять до бібліотеки й спілкуються з її працівниками та відвідувачами. А заразом - у досить невимушений спосіб показують здобутки місцевої книгозбірні як інформаційно-технологічного банку збереження та розповсюдження інформації. Зазвичай учасники проекту висловлюють побажання, куди поїхати, але трапляється й таке, що місце призначення стає для них сюрпризом. 

Приміром, Мирослав Кувалдін опинився в Керчі, натякнувши, що хотів би кудись на південь України. А режисер Сергій Архипчук - у Дніпродзержинську, який недолюблює за надмірну загазованість. Але ж сказав, що хоче на Дніпропетровщину - ну й отримав. Натомість скульпторові Олегу Пінчуку автори програми пішли назустріч - він прибув туди, куди хотів, до Тернополя.

Усі зірки, прибувши до місця призначення, мають зареєструватися на абонементі й узяти з полиці бібліотеки книжку. Ну, а далі всі вони активно спілкуються з бібліотекарками, які водять їх залами, де й реалізується програма «Бібліоміст». Тут вам і комп'ютерні курси для «третього віку», і вивчення англійської, й заняття клубів прихильників здорового способу життя або ж історичного кіно.

Екскурсія гостя бібліотекою перебивається вставками з розповідями людей, яким новітній інформаційний центр реально допоміг знайти потрібну інформацію для корисної справи. Згадка про Фонд Мелінди та Білла Гейтсів у контексті модернізації конкретної бібліотеки - обов'язкова. Але нав'язливою назвати її ніяк не можна. Бо ті здобутки, що їх демонструють гостям та глядачам працівники бібліотек, справді заслуговують на подяку.

До честі творців «Простору ідей», готова передача після монтажу виходить динамічною й дуже далекою від сухих академічних доповідей у цифрах і фактах.

Передусім, як на мене, завдяки запрошеним зіркам - вони вміють створити атмосферу невимушеного спілкування з господарями. Тож людям із глибинки, які геть не звикли до телекамер і нашестя гостей до тихої бібліотечної обителі, куди досі ступала хіба що нога бібліофіла-фаната, в компанії розкутих і доброзичливих гостей набагато простіше розповідати, як і в чому допомогла їм реалізуватися модернізована бібліотека.

Для ведучих проекту, тих «самих відомих українців», ці міні-подорожі часто-густо стають таким самим одкровенням, як і їхній приїзд - для бібліотекарів та користувачів провінційних інформаційних «банків». Бо ж, скажімо, Мирослав Джонович Кувалдін до свого візиту в Крим думав, що бібліотеки нині - це щось на кшталт Чорнобиля, тобто існують, але занепали. А старші за нього Сергій Архипчук чи Олег Пінчук, маючи вдома солідні книгозбірні, навіть уявити не могли, що бібліотеки можуть бути настільки сучасними.

Проектів, подібних до «Простору ідей», на українському телебаченні... Хотіла написати - на пальцях однієї руки полічити, але їх просто катма. Тому з боку всіляких тролів закидати його творцям грантоїдство - це щонайменше нерозумно. Для початку нехай зайдуть до якоїсь із книгозбірень рідного району. А тоді вже й питають, чи є життя в бібліотеці?