Другий півфінал цьогорічного «Євробачення» видався незрівнянно розмаїтішим за представленими стилями, ніж перший. І відчутно слабшим, ніж перший. Одвічна проблема конкурсів «Євробачення», відтоді як було започатковано практику проведення двох півфіналів, – їхня нерівнозначність, нерівноцінність. 

Як і в разі першого півфіналу, з підсумками другого загалом можна погодитися – принаймні, переважна більшість результатів жодної незгоди не викликають. От тільки була б моя воля, замість двох-трьох тріумфаторів другого півфіналу я вивів би до фіналу більше учасників першого. 

До того ж, азербайджанець Фарід Маммадов, грузини Софі та Ноді й ісландець Ейтор Інгі лише поповнять у фіналі лави тих, хто співатиме мелодійно-ліричні пісні з акцентом на сильний вокал. 

Щодо ісландського учасника, він міг би претендувати на звання конкурсанта з найбільш стильним шоу. Власне, був він на сцені сам – а сама сцена виглядала як ісландський вечір, із височезними сніговими заметами, чарівним темно-синім освітленням і затишними будиночками, чиї вікна просто випромінювали світло й тепло. Просто, без витребеньок – але як же гармоніювало все це з піснею, яким же вигадливим у підсумку виявилося!

Були конкурсанти, яких більшою чи меншою мірою можна було віднести до категорії фріків. Есма Теодосієвська та Влатко Лозановський із Македонії представили дует, де він співав македонською мовою, а вона – циганською. Пісня не знає меж? Румун Чезар почав співати баритоном, аж раптом протягом однієї фрази перейшов на сопрано й у ньому залишився. І це, можливо, був би вдалий крок, якби не він не скидався на звичайне демонстрування вокальних можливостей: «жіночий» голос Чезара виявився не таким уже сильним і не таким уже емоційним. Утім, у нарізках під час голосування голос видавався потужнішим – тож, можливо, під час виступу щось було зі звуком?

У другому півфіналі привернули увагу давні пари партнерів за сусідським голосуванням: Азербайджан – Грузія, Вірменія – Грузія, Болгарія – Македонія, Ісландія – Норвегія. Цього разу у фіналі великий балканський регіон буде представлено лише Грецією та Румунією, тож глядачі стануть свідками небаченого досі експерименту: кому пост’югославські країни віддаватимуть найвищі бали, якими вони дотепер кожного року щедро ділилися одна з одною? Адже жодна з них не пройшла до фіналу!

Цього року в конкурсі не бере участі Туреччина. А от глядачів із турецькими прапорцями було в залі чимало.

Другий півфінал знову змусив захоплюватися організацією конкурсу: яскраво, без жодної претензійності й прагнення показати, «от які ми». Знову привернули увагу заставки – ані затягнуті, ані сумбурні, ані наділені якимось потаємним змістом, який треба дешифровувати. Ніщо не має заважати пісням – таким стало кредо організаторів.

Під час голосування й підрахунку голосів було продовжено «короткий курс з історії конкурсів». Цікаво: щодо 2000-х років головним було відзначення приєднання Східної Європи до європейської пісенної родини. У кадрі з’являлися фрагменти виступів туркені Сертаб Еренер, українки Руслани, грекині Елени Папаризу та чомусь румуна Міхая Трайстаріу, який хоч і запам’ятався, але посів лише четверте місце 2006 року. 

Національні журі голосували за результатами генеральної репетиції напередодні півфіналу. Так буває завжди – й завжди викликає одне й те саме запитання: який сенс у тому, що журі й глядачі оцінюють різні виступи, а потім ці оцінки підсумовуються? Глядачі могли голосувати не більш ніж двадцять разів із одного телефонного номера.

Тетяна Терехова й Тімур Мірошниченко, вправно чергуючись біля мікрофона, провели цей коментар рівно й майже не викликали зауважень. Хіба що Мірошниченко почав коментувати виступ представниці Фінляндії Крісти Зігфрідс ще до того, як вона його завершила. Але це було один-єдиний раз.

А до фіналу пройшли представники Азербайджану, Вірменії, Греції, Грузії, Ісландії, Мальти, Норвегії, Румунії, Угорщини та Фінляндії. Не посміхнулася доля представникам Албанії, Болгарії, Ізраїлю, Латвії, Македонії, Сан-Маріно та Швейцарії. 

Що ж, чекаємо на фінал і вболіваємо за Злату Огнєвич.