Новий, але вже доволі відомий серед людей, що вважають себе інтелектуалами, журнал «Фокус» у першому числі за 2007 рік підбив підсумки спостерігання не лише за телепродуктом та ринком телереклами, але й за «обличчями вітчизняного телебачення» у році минулому. Шановане видання зробило це у спосіб, що видавався йому найбільш оптимальним. Проте, мені здається, не зовсім вдалим.

У коментарі, що передував оприлюдненню рейтингу телевізійних ведучих, було недвозначно зазначено, що наведений рейтинг не є виміром популярності та глядацької любові. Тоді, даруйте, навіщо він? Редакція «Фокуса» пояснила: аби уникнути зайвої суб’єктивності. Чи можливо це? Адже все одно одних людей оцінюють інші. А відтак, будь-яке визначення рейтингів приречене на суб’єктивність, на вимірювання популярності та прихильності телевізійної аудиторії. Інакше це щось інше, а не рейтинг. Крім того, наше телебачення вже, принаймні, пару років гранично персоніфіковане. Глядачі не дивляться канали загалом, а конкретно шаленіють із Шустером, Яневським, Борсюком, милуються, прасуючи сорочки, Добровольською, Канделакі чи Єфросініною, відсторонено мріють про недосяжне з Чайкою, Моляром та Полховським...

Тепер щодо критеріїв «фокусного» дослідження. Вони, звісно, визначаються кожним дослідником власноруч і на власний розсуд, у залежності від того, яку мету він перед собою ставить. Окрім звичних «професіоналізму», «харизматичності» тощо, «Фокус» вирішив сфокусуватись на «відповідності духу каналу». Добре. Хоча внаслідок «блудливості» та «трансферності» наших телезірок (на що звернули увагу й у «Фокусі») часом обличчя одного каналу втілює та віддзеркалює дух зовсім іншого, що в рейтингу вочевидь не враховано. 

У результаті вийшло, що у рейтингу праведне змішалося з грішним. Ну як можна звести докупи звичайного ведучого новин та ведучого ток-шоу або авторської програми? За всієї поваги до експертів, під час заповнення анкет вони провели незбагненно титанічну роботу, яка під силу, мабуть, лише фокуснику масштабом не менше за Амаяка Акопяна. Я, звісно, далекий від думки про висловлення «рішучого протесту», до чого закликає видання у передньому слові, передбачаючи незгоду читачів із запропонованим рейтингом. Але не можу приховати легкого здивування та притлумленого скепсису. Хочеться «суб’єктивної об’єктивності» в таких опитуваннях. Все ж таки телебачення в нас на всіх одне, хай і багатоканальне. Тому місце того чи іншого тележурналіста в ньому не може визначатись без участі глядачів та колег по цеху. Інакше точно – суб’єктивізм. До речі, для його уникнення, крім урахування поглядів глядачів та тележурналістів, корисною була б і думка журналістів із регіонів, що відстежують хоча б загальні тенденції бентежного вітчизняного телепростору.

Разом із тим, оприлюднення означеного рейтингу наштовхнуло мене на цілком несподівані роздуми та висновки. Уважно переглядаючи список ведучих, доходиш висновку про існування в нас декількох телевізійних шкіл. Вочевидь, існують школи Роднянського, Ткаченка тощо. Мабуть, можна казати й про молоду школу 5 каналу, бо восьмеро з перших двадцяти п’яти ведучих у рейтингу «Фокуса» - саме з «каналу чесних новин».

Хочеться сподіватися, що близьке майбутнє українського телебачення принесе й інші ознаки наявності нових, іще незвіданих глядачем шкіл телевізійної майстерності, які гранично урізноманітнять наші естетичні відчуття перед телеекраном.

Бо справжня демократія – це коли новини одного каналу відрізняються від новин іншого. Без одноманітних фокусів.