Світ нині й справді - як макове зерня, за висловом Василя Шкляра.

І новий проект студії «1+1» під назвою «Великі перегони» засвідчує цю максиму щосуботи в прайм-таймі.

За три випуски цього грандіозного квест-шоу учасники встигли подолати бозна-скільки тисяч кілометрів за лічені дні. Зрозуміло, що це реаліті - аж ніяк не прямоефірне, тож те, що на екрані триває кілька хвилин, насправді могло тягтися нескінченні години. Але ж суть видовища не в кількості, а в якості. Щодо останньої питань узагалі нема - кадри, що після остаточного монтажу входять до телевізійної версії, можуть слугувати матеріалом для написання підручника для майбутніх телевізійників.

Перегони стартували на Софієвській площі у Києві

Умови участі у «Великих перегонах», українській адаптації американського формату Amazing Race, знали всі охочі, від яких не було відбою. І, здавалося б, головними мотиваціями українців узяти участь у захопливому проекті були гроші (переможці отримують 500 тисяч гривень) й нагода на шармака відвідати чотири континенти.

Проте вже в першому епізоді гри до учасників дійшло: те, через що їх змушують пройти організатори, аж ніяк не скидається на приємну цілосвітню подорож чужим коштом. 2 мільйони гривень, які сплачують переможцеві «Х-фактора», або ж мільйон - для переможця «Україна має талант!», це набагато вигідніше вкладення сил. Подумаєш, вийти на сцену й заспівати чи там станцювати, або ж показати силові вправи! Зате коли доходиш до фіналу, гарантовано отримуєш свої три хвилини слави, а в разі перемоги - ще й добрячий фінансовий зиск. Але ж принаймні жодна Оксана Марченко не примушує тебе шукати голку в копиці сіна, ночувати в антисанітарних умовах на цементі чи прати речі бідним і завошивленим ланкійцям.

«Великі перегони» ж від першого епізоду змушують учасників напружувати всі сили, аби обігнати суперників і першими дістатися до заповітного конверта з наступним завданням.

Тож усі «красоти й екзоти» країн, куди закидає учасників воля організаторів (принаймні на екрані, бо все-таки між турами є певний проміжок для відпочинку), залишаються поза увагою. Це приблизно так, як у спортсменів, котрі, прибуваючи на змагання кудись далі Чопа, фізично й морально не встигають як слід насолодитися культурними пам'ятками. Вони після кожного змагання мріють лише виспатися.

Наразі з десяти команд, які починали скажену гонитву на Софійській площі в Києві, лишилося вісім. Перша команда тих, хто вибули, батько й дочка з Харкова, не просто зраділи цьому факту. Вони самі прийняли рішення зійти з дистанції після невдачі з перегонами на багі в пустелі Аль Фага поблизу Дубаї.

Завдання, що їх отримують учасники, часто-густо дивують небезпечністю чи й абсурдністю. Подеколи ж узагалі виглядають як відверте знущання. Приміром, «коржики», де треба було зліпити 150 цих «коржиків», тобто біопалива, з коров'ячого гною, та ще й, добряче їх вимісивши в руках, наліпити на стіну, щоби просохли. Або ж - відшкребти слона від обрядової фарби. Ти цього елефанта шкрябаєш, а в нього з-під хвоста починає щось лізти...

Навряд чи про таке думав хоч один учасник, коли з завмиранням серця мріяв про чудову подорож за моря-океани...

Психологи, що добирали команди учасників, котрі мають бути близькими людьми, але необов'язково родичами, попрацювали на славу.

«Великі перегони» - шоу, де представлено практично всі психологічно-соціонічні типи. Екстраверти й інтроверти, флегматики й холерики, сангвініки й меланхоліки - просто як на долоні. Бери й досліджуй!

Не знаю, чи виникали конфлікти між учасниками в «заекранні», але на камеру деякі сварки таки знімали. Йдеться не про чвари всередині команди, які неминуче гризуться між собою, а, так би мовити, про міжгрупові конфлікти.

До слова, якщо йдеться про сварки всередині мікрогрупи, то вони тільки додають драйву й драматизму (пара акторів Анна й Роман знають про це як ніхто, й успішно користуються з цього знання). Але, і це було найбільшим відкриттям для авторів формату, американців, - коли наші люди стикаються з ситуацією, де ближній, тобто прямий конкурент, хибить, вони, замість добити лежачого, чомусь приходять йому на допомогу. Так було, коли подруги Тетяна й Наталя підказали ще одній парі Олексію та Олені, що «цей тут-тук брати не треба, бо він недавно зламався». І так само повелися вже з ними самими батько Костянтин та його син Яків, які допомогли Тетяні з Наталею виконати завдання «Відправ листівку» в місті Калутара. Команда батька й сина віддала «бабусям» свою футболку та ще й сфоткала цю парочку, яка перед тим зробила неправильний знімок.

Прізвиська, якими наділяють учасники одне одного, теж чомусь не несуть жодного негативного відтінку. Ну, що може бути образливого в тих-таки «бабусях» чи «капелюхах» (Анна та Роман, які всюди ходять в однакових головних уборах), або ж у «місках», як називають Богдану та Валерію, королев краси з Міста Лева? Чи в «анестезіологах» (так чомусь називають друзів-лікарів Олександра й Володимира, хоча вони за фахом реаніматологи). Ну, а про друзів-спортсменів кажуть і геть просто - «спортсмени»!

Ні, коли юність і краса допомагають «місці» Богдані продати 20 кокосів за лічені хвилини, «на кораблях», де кермують трохи старші жінки й чоловіки або ж голомозі й геть асексуальні панянки, починається бунт. Цей бунт виливається в колективне звинувачення «місок» у порушенні правил. На думку «колективного розуму», дівчата зі Львова всупереч правилам прочитали обидва завдання на вибір. Але відео з невідступної камери показало, що це не так, і «міскам» зрештою дали спокій.

Що й казати, подібні розбіжності навіть язик не повертається назвати повноцінними конфліктами. Це так собі, дрібні розбірки на рівні дитсадківської пісочниці.

А ось мовний бар'єр у контактах з аборигенами, з якими змушені спілкуватися учасники квесту, дається взнаки куди більше. І той, хто краще знає розмовну англійську, має більші шанси на перемогу. Проте, як показали перипетії в Шрі Ланці, навіть досконала англійська не допоможе, коли нею не володіють місцеві мешканці. Тут уже доводиться спілкуватися на мигах.

А також - відчувати небезпідставну гордість за свою країну, де немає ТАКИХ вагонів третього класу, в яких стоїть дикий сморід і нестерпна духота. А їхати треба з курми в клітках, які повітря теж не озонують, нагадуючи старі валянки двірника Тихона...

Відтак щастя опинитися нарешті на березі океану після бабрання в гною чи лежання на цвяхах видається просто-таки абсолютним. Ну, якщо автори формату мали на меті показати, що все пізнається в порівняні, то вони таки свого добилися.

Насамкінець - про вибір ведучого. Ним, як усім відомо, став Фоззі (Олександр Сидоренко з гурту ТНМК). Його підкреслена приязнь до всіх без винятку учасників у зародку гасить негативні емоції тих, кому доводиться зійти з дистанції. А заразом і нагадати: все це просто гра. І священних корів тут немає. На відміну від буддійської країни, де «Великі перегони» відбули два етапи.

Тим часом напруження в грі зростає, а завдання стають дедалі химернішими. Не здивуюся, якщо наступного разу наших екстремалів змусять зависнути на кілометровій висоті десь на водоспадом Ігуасу, щоби вирвати черговий конверт із кігтів якогось хижого птаха...

Фото каналу 1+1