Мою уяву іноді зашкалює. Навіть не іноді, а завжди, коли спостерігаю гострі політичні дебати. Наприклад, вчора я дивився на телевізійний екран і бачив кондиціонери. Себто спостерігав у вечірній програмі 5 каналу за ведучими Романом Чайкою і Мирославою Барчук і думав собі, що непогано було б Романа повісити у мене в одній кімнаті, а Мирославу – у другій. Не лякайтеся. У мені не прокинувся потяг до вбивства. Малось на увазі повісити в якості кондиціонерів. І в спекотні дні я не мав би жодних проблем. Правда, потім я вирішив, що ніщо в цьому світі не вічно – і кондиціонери можуть псуватися. Тому неодмінно треба подбати про гарантійний талон.  

Такі божевільні ідеї відвідували мою голову, коли спостерігав за  героїчною роботою вищезгаданих бійців блакитного екрану під час дебатів секретаря Київської міськради Олеся Довгого і депутата тої ж таки міськради Михайла Бродського, а також - народних депутатів від «Нашої України» Юрія Ключковського і від Партії регіонів Вадима Колесниченка.

Пара Бродський – Довгий нагадала мені два чайники, в яких уже википіла вода, але вони ніяк не хочуть вимикатися. І якби не кондиціонери, що обдавали їх холодним повітрям, то чайники просто вибухнули б.  Я розумію, шановні читачі, що порівняння кульгає і в реальному житті кондиціонери не допомогли б  -  чайники таки наробили б шкоди. Але на екрані міськрадівці мусили реагувати на холодний струмінь, який пускали на них Мирослава і Роман.

Двоє політиків, які, м`яко кажучи, недолюблюють одне одного, намагалися говорити в один і той самий час. Та ще й обмінювалися «люб’язностями» замість говорити про суть справи. Бродський прагнув розповісти ще й про тата свого візаві, який на посаді голови «Укртелекому» нібито вкрав половину України. А Довгий відповідав йому тим, що, мовляв, сам дурний, себто сам раніше був при владі і теж маєш нечисті руки. Це все при тому, що темою програми були  не минулі крадіжки, а цілком сьогоднішній (точніше: сьогодні - вже вчорашній) розподіл землі у Київраді. Твердою рукою ведучі регулярно зупиняли потік взаємних образ і примушували говорити по суті справи. Вони таки спонукали героїв висвітлити свої позиції. І я таки отримав порцію інформації, яка дає мені підстави для припущень про події у «київському парламенті».

А потім «кондиціонери» зіпсувалися. Певна річ, щось я взяв і від балачки Ключковського з Колесниченком, які розмовляли про бюджет.  Але це було так, наче натискаєш кнопку «холод», а воно тобі починає віяти гарячим повітрям - й замість підставити свої розпечені мізки прохолоді, я мусив стежити за ними, щоб вони не зварилися.

А все чому? Бо в першому випадку ведучим, як і кондиціонерам, було наплювати на кого віяти. Вони явно були рівновіддалені у своїх симпатіях як від Бродського, так і від Довгого. Принаймні, якщо вони і мали якісь симпатії, то зуміли дуже добре приховати їх. А в другому випадку Юрій Ключковський мав змогу вільніше висловлюватися. Натомість, Колесниченка ведучі кілька разів переривали. Мені в цьому випадку пригадалася одна їхня колега, яка зупиняла своїх співрозмовників словами: «Мені все зрозуміло». Якби вона могла мене чути, то я б їй сказав: «А мені не зрозуміло. Я не такий кмітливий, як ви, тому  хай ваш співрозмовник висловиться до кінця!».

Ведучі явно виявляли прихильність до поглядів «нашоукраїнця» і не симпатизували регіоналу. Суто по-людськи їх можна зрозуміти, бо це був той самий Вадим Колесниченко, який на тому ж 5-му каналі заперечував голодомор 32-33 років минулого століття. Не уявляю собі, як би я спілкувався з подібною людиною. Але все ж таки, навіть якщо один з учасників дебатів є втіленням зла, або говорить круглі дурниці, ведучі не мають права демонструвати своє ставлення до цього. Іншими словами, коли учасники програми сперечаються про те, чи буде двічі по два чотири, то ведучий не має права показувати, що він стопудово знає результат. Він повинен грати роль кондиціонера, тобто, вибачайте, я хотів сказати – відстороненого арбітра. Інакше глядачі просто перестануть йому довіряти.