Тим часом, як Генпрокуратура розслідує справи, у яких Володимир Щербань виступає підозрюваним у скоєнні злочинів за статтями 157 ч.3, ст.189 ч.4, ст.212 ч.3, ст. 365 ч.1 (перешкоджання здійсненню виборчого права, що вплинуло на результати виборів; здирництво, що заподіяло збитки в особливо великих розмірах; ухилення від сплати податків, зборів та інших платежів; перевищення влади або службових повноважень), екс-голова Сумської облдержадміністрації з’являється у задушевній програмі Наталії Мосейчук (субота, 11.55, канал «1+1»). Власне, «Приховане життя» - інтерв’ю з «людьми першого ешелону» в домашній обстановці: «Це не жовта преса в телеверсії, а дружній візит до будинку, на дачу або просто на лісову прогулянку з першими фігурами життя нашої держави», як пише сайт «1+1». Одразу на себе звертають увагу два важливі епітети - «перший» (щодо героя)  і «дружній» (щодо ведучої). Тож те, як Наталія Мосейчук дружила із Щербанем, виглядало приблизно так:

- підводка ведучої: «Від тюрми та суми не зарікайся» (своєрідний емоційний місток між глядачами та героєм: мовляв, на його місці міг би бути кожен).

Далі перед нами постає герой:

- Володимир Щербань у церкві, його радо приймають священики – обійми і поцілунки, радісні обличчя, герой  раз по раз прикладається до ікон, багато хреститься (читай: людина богомільна, майже свята). Запитання ведучої до священика: «А ви молилися за Щербаня?» і ствердна відповідь останнього ще більше утверджують глядача у відчутті, що йдеться про те, що молитви дійшли до Бога і повернення Щербаня в Україну є нічим іншим, як божим промислом.  Фрагмент у церкві супроводжується відповідною музикою, триває довго.  Все це не має залишити в глядача сумнівів щодо прихильності авторів програми до свого героя.

- Володимир Щербань у стайні, годує коней з рук – отже, людина добра, любить тварин, і тварини його теж люблять (щоправда, Ілліч у таких випадках фотографувався з дітьми). На запитання ведучої щодо власності стаєнь відповідає: «Це бізнес моїх компаньйонів, а я сюди вкладав душу». До репліки ведучої, коли Щербаня  у стайні радісно зустрічають собаки: «мабуть, вкладали не тільки душу»  є й антитеза від героя:  «До мене погано ставилися, але я замість свинарників побудував стайні, збудував стадіон, створив робочі місця» (отже, Щербань –  людина віддана справі людина, яку переслідують «злі поганці» за добрі справи – побудову стадіону і створення робочих місць);

- Щербань – патріот (кілька спічів про те, що в Америці його замучила ностальгія);

- Щербань – діяльний політик, який попри свій вік «не хоче бути пенсіонером»: «Якщо скаже держава – піду на Сумщину»;

- Щербань – надійний друг і правильний пацан (ще раз присягнув на вірність Олександру Волкову: «Щербань друзей не бросает!»), не те що ті, хто на нього батон кришать (скарги на те, що от Ющ колись із ним чарку пив, а потім казав на нього, Щербаня, що він «злочинна влада»);

- всі звинувачення проти Щербаня, в тому числі й звинувачення у фальсифікаціях, самі є фальсифікаціями, а студентський бунт ведуча дозволила Щербаню назвати «бігали по кукурудзі» («Та вони ж [студенти] не захотіли зі мною розмовляти…», «Був Кириленко і кілька студентів, яким треба було відпрацьовувати ті обіцянки, які вони комусь давали…»);

- Щербань – мужик щедрий (Юля Тимошенко в нього забула флакон з парфумами – так він їй пообіцяв такий самий купити, тільки новий – мовляв, нема чого «мелочиться»). Водночас  немов мимоволі й проти Тимошенко глядач  настроюється:  теж, виявляється, товаришувала з паном Володимиром, тож бочку тепер котить виключно задля власної  користі та політичної кон’юктури;

- Щербань – людина добра і великодушна («Чи будете ви мститися?» - питає Наталія Мосейчук – і Щербаню тільки лишається закотити кулю в широко розчахнуту лузу: «Недостойны они того, чтоб я им мстил... Их убогость – от зависти и жадности»);

Апофеозом програми я би назвала фразу: «Я завжди був законослухняним. Демона з мене створили». Кінець фільму.

На фоні таких одкровень рекламні повідомлення «Одяг ведучої від…» і «Інформаційний партнер програми – журнал «Наталі» виглядали аргументовано поданою інформацією.

Пізнавальність програми оцінити важко, хоч я й дізналася про Щербаня багато нового. Тобто, до цього я знала, що -  цитуємо за газетою «Без цензури», хоча подібні більш-менш повні дані наведені в багатьох ЗМІ, - «Прокуратура Сумської області та інші органи державної влади на замовлення глави Сумської ОДА Володимира Щербаня ціле­спрямовано вели протиправну діяльність із перерозподілу майна та доведення до банкрутства деяких підприємств на догоду певним комерційним структурам. За такою схемою за два роки було перерозподілено власність близько 50 підприємств області. У то­ріш­ньому представленні Ген­прокуратури депутатам облради сказано: упродовж 2000–2001 рр. Володимир Щербань перерозподілив акції ВАТ «Білополь­ській сирзавод», «Коно­топський молокозавод», «Сум­ирибгосп», «Роменський молочний комбінат», «Сумський фарфоровий завод», «Роменський завод «Поліграфмаш»» і КП «Сумириба». Акції керівництво  перерахованих під­приємств продавало ТОВ «Міжрегіональний центр фондових технологій», а далі Володимир Щербань придбав акції в «МЦФТ», ставши власником цих підприємств. На території області порушення виборчого законодавства мали масовий і грубий характер. Органи прокуратури Сумської області порушили 121 кримінальну справу про неправомірні дії на виборах. За доведеними прокуратурою епізодами, тільки на підкуп комісій було передано майже 2,2 млн. грн».

Після перегляду програми Наталки Мосейчук я дізналася, що все це можна кваліфікувати як «створення додаткових робочих місць».

Хіба що про Юлині парфуми було смішно. І фунфирик прикольний – як зірочка…

Сама Наталія Мосейчук прокоментувала  «Детектор медіа» появу Щербаня в своїй програмі так:

-         Ми знімаємо людей першого ешелону. Щербань – це людина, яка була в першому владному ешелоні і яка знову намагається туди увійти.  Тому вибір пав на Щербаня. Ця людина є на сьогодні ньюзмейкером.

-         Він відповів на всі ваші запитання?

-         Так.

-         Щось не потрапило в кадр – чи то із запитань, чи то із відповідей, що мало би потрапити, але з якихось причин цього зробити не вдалося?

-         Якщо ви маєте на увазі цензуру, то вся цензура була тільки технологічною. Не було нічого, що би з тих чи інших міркувань – політичних, ідейних – не потрапило в кадр. Програма – це суха вижимка того, що відбувалося за день зйомок між паном Щербанем та знімальною групою каналу «1+1». Тобто майже все…

-         А чи немає у вас ніяких моральних застережень з приводу того, щоби надавати перший екран особам з – назвемо це – небездоганною репутацією, не кажучи вже про злочинців, і таким чином давати їм змогу самовиправдовуватися на всю країну?

-         Скажіть, будь ласка, чи є вирок суду про те, що Щербань є злочинцем? Здається, я цього не чула. Як журналіст, що живе в демократичній країні і є вільною людиною, я маю змогу запрошувати до розмови людей на свій розсуд. Тим більше… це ви сказали, що він виправдовувався, а люди можуть інтерпретувати його слова по-різному: комусь Щербань може подобатися, комусь не подобатися, а хтось прочитає щось між рядків того, що було показано авторами… Це свідчить про те, що є певний момент демократії на «1+1».

-         Який головний ваш особистий урок від спілкування із Володимиром Щербанем?

-         Щербань у мене не один. Перед Щербанем я спілкувалася із Волковим, попереду спілкування із Березовським. Єдиний урок таких спілкувань – неупередженість і благородство.

-         Благородство персонажів?

-         Благородство моє, яке полягає в тому, щоби дати їм можливість висловитися. Вони не є засудженими. Їх ніхто ще не визнав злочинцями.

А тепер кілька коментарів до сказаного колегою.

По-перше, до того, що Мосейчук назвала  Щербаня ньюзмейкером,  фактично виправдовуючи його появу  за філософією старухи Шапокляк: «Хорошими делами прославиться нельзя». Тобто, в першому ешелоні у нас зовсім не ті, хто робить гарні і мудрі справи. Приміром, Лілія Гриневич, начальник Головного управління освіти в місті Києві, якій реально є що сказати кожному (!), в кого дитина ходить до школи, скаржиться «ТК», що не має медійного каналу для  спілкування з громадськістю: «Пресу цікавить здебільшого скандал». Всім відомо, що в культурному житті Києва варто стежити за арт-виставками та класичними концертами. Однак виставки у нас знімають тільки за гроші, а класика – хіба що в тижневій програмі на муніципальному каналі, таким чином ані художники, ані музиканти апріорі в екран не потрапляють. Так і хочеться запитати: «Скільки треба вкрасти, щоби потрапити у ваш перший ешелон?», «Яких людських рис треба бути начисто позбавленим?». А зовсім не про те, чи буде Щербань мститися Ющенку – мені, як глядачеві вашого «демократичного» каналу, він уже помстився самою своєю появою на екрані, бо доступно і переконливо пояснив, що чхати він хотів на нас із нашими революціями – він все одно знову в шоколаді.

Як правило, телевізійники пояснюють таку ситуацію тим, що їхній рейтинг ерегує тільки на тих, хто більше… що? Але не будемо нариватися на судові позови, адже Генпрокуратура вже навіть статус змінила Щербаню – він уже не обвинувачений, а підозрюваний. Схоже на те, що скоро Щербаня не посадять, а канонізують: великомученик, страстотерпець, святий вигнанець… І канонізація ця відбудеться руками ЗМІ. Причому навіть не за «темники», не за (принаймні, хочеться вірити!) гроші, а виключно за рейтинги і як розводка за  «певний момент демократії на каналі»… Гадаю, саме це і є найбільшою загрозою для ТБ в епоху реставрації. Прецікаву фразу сказав той же Щербань в одному з недавніх інтерв’ю: мовляв, жалію тільки про те, що був раніше закритим для преси…

  Можливо, надаючи їм екрани і шпальти, варто пам’ятати, що відмиватися вони будуть нашими руками, смикаючи нас за слово «баланс»? Тому що роль ЗМІ в епоху реставрації – це роль банщиків для всіх тих, хто повертається у свій омріяний «перший ешелон», щоби створювати нам «додаткові робочі місця».