Веб-конференція телеведучого 5 каналу, історика Данила Яневського на  «Оглядачі» 24 листопада поточного року залишила хронічно важке враження. Знадобилося навіть декілька днів для осмислення прочитаного та остаточного викреслювання висновків чи хоча б чіткого власного ставлення до цього. Та й просто, аби прийти до тями.

Привселюдне роздягання в ході таких конференцій, яке стало «доброю» традицією у національному інтернет-просторі, шокує відвертістю, упередженістю та нахабством. Рідко коли читаю всілякі форуми, тому не звик до прихованості та анонімності інтернет-нахаб. Але цілюща роль подібних «головомийок» здається беззаперечною.

Для глядачів, які опанували комп’ютер та інтернет, меж для висловлювання  власних думок, як відомо, не існує. Можуть бути прямі знущання, образи та витончені різномовні матюки. Це певною мірою окриляє, надає впевненості та примушує захищатися у спосіб, який видається найбільш оптимальним на той момент. Веб-конференція – це боротьба, нищівна битва інтелекту, якщо він є, із іншим інтелектом (навіть якщо його немає по ту сторону комп’ютера). 

Яневський цього разу обрав поблажливо-наступальний метод захисту, який притаманний йому, зрештою, і в ефірі. А захищатися йому довелося тому, що майже 70 відсотків питань на його адресу були відверто негативного змісту і навіть на межі людської порядності. Можливо, тому було з його боку декілька невпевнених тумаків «повз теми»: не влучив він, скажімо, про «пример принца Датского» тощо.

Але загалом навала всіляких «маргарит давидівних» із запитаннями про «алкоголізм» чи «єврейство» не збили Данилa з пантелику. Тримався до останнього, лише зрідка дозволяючи собі малозрозумілі печерній свідомості окремих учасників конференції пасажі за визначенням незрозумілих для них.

Там, де мова йшла про подальші творчі плани чи про ставлення до тих чи інших подій, були й чіткі та небагатослівні відповіді. З боку аудиторії конференції мали місце кілька цілком слушних зауважень та пропозицій. Зокрема, стосовно проекту «Майдан із Данилом Яневським», скажімо, про розширення «майданної» географії, яка вже давно проситься логічно і є обов’язковою для подальшого позиціювання програми як ні на що не схожої.    

Проте, все це не головне. Головними, вважаю, є два моменти. Перший: треба виходити на такі конференції лише в тому разі, якщо тобі дійсно є що сказати різним людям і якщо ти готовий до голої правди про себе й про те, що ти робиш. І другий: через такі конференції варто б елегантно проводити всіх наших відомих тележурналістів. Хоча б один раз на рік. Це загартовує та багато чому вчить. Конференція, навіть якщо вона йде в «німому» режимі, - своєрідний «детектор брехні», який досить чітко привчає до необхідності говорити правду й лише правду, потім, в ефірі. Вони, такі розмови, однозначно підкреслюють: чесних людей завжди більше, ніж тих, хто не бреше.

Кожному журналісту потрібно частіше оглядатися вперед, а відтак щось постійно повинно спонукати його до цього.

Правда ж, добре, коли людину, як Данило Яневський, тягне «кохатися» навіть після такої веб-конференції.

Адже «кохаймося – запатентований стан душі».