Наближення фіналу національного відбору на конкурс «Євробачення» мало в українських ЗМІ один побічний ефект. Десь за тиждень до фіналу численні видання зарясніли повідомленнями про черговий кінець світу - цього разу в одному окремо взятому пісенному конкурсі.

«Десять країн уже відмовилися від участі в конкурсі», - категорично «просвіщали» українців ЗМІ. Деякі писали навіть так: «Бойкот Евровидению-2013 объявили уже 10 стран». Майже скрізь фігурувала оце «вже» - мовляв, це тільки початок, далі ще буде. «Пісенний конкурс опинився під загрозою зриву! - роз'яснювали публікації, щоб ніхто ні в чому не сумнівався. - В последнее время всё больше европейских представителей отказываются от участия в главном песенном конкурсе Старого Света». (Узагалі-то, Старий Світ - це не лише Європа, а ще й Азія й навіть Африка - на відміну від Америки та Австралії. Ще одна дуже поширена - типова! - помилка.)

Воно й зрозуміло: всі ми давно вже спостерігаємо крах Європи. Судячи, знову ж таки, з наших ЗМІ. Тож от вам іще один доказ.

Наводити посилання навряд чи є сенс. Запит у гуглі дав нескінченну кількість сторінок посилань; дійшовши до десятої сторінки (а на кожній з них - по десять посилань), я вирішив припинити подальший перегляд. Відмова (демонстративна відмова, бойкотування) десяти країн брати участь у пісенному конкурсі стала однією з топ-тем минулого тижня, й оминути її мало хто наважився.

Інтернет-медіа давали гіперпосилання або одне на одного, або на російські джерела, або на якогось блогера з англомовним ніком і з не зазначеної країни. Російські ЗМІ так само рясніли абсолютно ідентичним викладенням сенсаційної новини, що й дає право на припущення: як і завжди, про події в Європі українці дізнавалися через Росію. Воно й зрозуміло: погляньте на карту світу, й самі побачите: інакше, ніж через Росію, від Західної й Центральної Європи до України - ніяк. Зовсім ніяк. Таке от виходить викривлення інформаційного простору.

Публікації в інтернет-ЗМІ, як і годиться, викликали численні коментарі. Отакі, наприклад (орфографію та пунктуацію збережено): «Евровидение - это давно купленный конкурс! В нём нет смысла принимать участие молодым талантам! Лутчше деньги тратить на свою расскрутку и клипы». Або такі: «Пир во время чумы - любимое развлечение вна Украине. Кста, а мы учавствуем?» (Ревні захисники гнобленого російськомовного населення України грамотно писати великою російською мовою, як правило, не вміють - мабуть, усі сили витрачають на захист гнобленого населення, тож і граматику вивчати нема коли. Але однаково все зрозуміло: Європа потерпає від чуми й от-от загнеться - нам усім на радість.)

Або такі коментарі: «Надо и нам отказаться, пока не поздно». Навіщо? А отак - щоб тим клятим імперіалістам непереливки стало. Теж правильно: є ж нормальні пісенні конкурси на нашому рідному євразійському просторі - то навіщо нам оте куплене «Євробачення»?

«В песенном конкурсе Евровидение-2013, который состоится в Швеции, отказались принимать участие десяток стран, которые испытывают финансовые проблемы: Польша, Португалия, Босния и Герцеговина, Чехия, Люксембург, Лихтенштейн, Греция и Кипр, Словакия и Турция», - втовкмачували й утовкмачували українцям ЗМІ. У різних виданнях різним був лише порядок переліку країн. Деякі ЗМІ, щоправда, повідомляли, що Греція та Кіпр остаточного рішення ще не ухвалили. Деякі ж у переможній ейфорії на таку дрібничку воліли не звертати уваги - куди, мовляв, ті Греція та Кіпр подінуться з підводного човна, що потопає?

Варто віддати належне: більшість ЗМІ повідомляли, що Туреччина оголосила бойкот зовсім не з економічних міркувань. По-перше, вона не задоволена системою голосування, за якої вплив глядачів на остаточний результат останніх років зменшився. По-друге ж, її не влаштовує наявність привілейованої п'ятірки країн - Великої Британії, Іспанії, Італії, Німеччини та Франції, чиї представники виходять одразу до фіналу в обхід півфіналів. Але, як бачимо, деякі ЗМІ не звертали уваги й на цю дрібничку.

Серед проглянутих десяти гуглівських сторінок знайшлося лише два посилання на статті, які дещо охолоджували паніку. «Четыре страны намерены выйти из конкурса Евровидение, поскольку не хотят устраивать его у себя дома в случае выигрыша. Греция, Кипр, Португалия и Польша, заявили, что их участие в конкурсе "маловероятно" по финансовым причинам», - стверджує одна з них. Чотири, як відомо, - то не десять. Утім, і цю публікацію назвати коректною не виходить.

Бо, прочитавши її, так і хотілося пожаліти бідолашних поляків із португальцями та греків із кіпріотами: тут їм перемога з неба падає, а що з нею робити, вони не второпають. От тільки насправді «острах перемоги» - це неправда. Де проходив конкурс, на якому 1974 року перемогла АББА? У Брайтоні, у Великій Британії. А хто переміг на «Євробаченні» 1973 року? Анн-Марі Даві з Люксембургу. Але проводити конкурс наступного року Люксембург відмовився, й саме з фінансових міркувань. Земля від того не розверзлася.

Історія знає й інші подібні приклади. Скажімо, 1971 року перемогла Северін із Монако, а конкурс 1972 року відбувся в Единбурзі, в тій самій Великій Британії. Ви будете сміятися, але Монако відмовилося проводити «Євробачення» з тих самих фінансових міркувань. 1980 року Ізраїль відмовився проводити конкурс із політичних мотивів. І теж нічого страшного: він пройшов у Нідерландах, у Гаазі.

Інша стаття, що вибивалася з загальної тональності, заслуговує на аплодисменти. Заголовок її є таким: «От участия в Евровидении-2013 отказались три страны, а не 10». Браво! Браво! Виявляється, хлопчики, що можуть визнати очевидне й вигукнути: «Король голий!», трапляються не лише в казках. Одне-єдине видання дало точну й перевірену інформацію. Одне-єдине з-поміж десятків, якщо не сотень.

А було ж зовсім не важко встановити: Ліхтенштейн не міг відмовитися від участі в цьогорічному конкурсі «Євробачення», оскільки жодного разу такої участі не брав. Узагалі жодного, ніколи. Ця країна навіть не є членом Європейської мовленнєвої спілки. Не міг спеціально відмовитися й Люксембург, оскільки не бере участі в конкурсах «Євробачення» починаючи з далекого 1994 року.

Не вдавалася до демаршу й Чехія: її представники виступали на «Євробаченні» лише тричі - 2007, 2008 та 2009 років; надто довго чехи не могли забути невдачу свого «солов'я» Карела Готта, який революційного 1968 року представляв Австрію й посів останнє місце. Те саме останнє місце, тільки тепер уже у півфіналах, щоразу посідали представники Чехії 2007-2009 років, після чого ця країна образилася остаточно й безповоротно.

Словаччина, взявши участь у конкурсах «Євробачення» 1994, 1996 та 1998 років, зникла на ціле десятиліття й повернулася лише 2009 року. Узагалі ж, перерви в участі тієї чи іншої країни у конкурсах «Євробачення» - зовсім не така вже рідкість. Не щороку надсилає своїх представників Угорщина. 1996, 1998 та 1999 роки пропустила Росія.

Ситуація з буцімто бойкотом «Євробачення» дуже яскраво виявила цікаву тенденцію. У нас дуже полюбляють показувати пальцем на Росію, вести мову про відсутність там свободи ЗМІ, їхню великодержавність і засилля в них погано прихованої ненависті до «капосного Заходу», зловтішання невдачами європейців, а тим паче американців. Річ лише в тім, що всі розмови про «дефектність» та ідеологічну зашореність переважної більшості російських ЗМІ точаться на загальному рівні; тільки ж но зайде мова про якусь конкретну інформацію, як її запозичають і масово передруковують без жодних натяків на сумніви й без найменшого перевіряння. То що ж виходить: російська медіасфера не заслуговує на довіру загалом, але заслуговує на неї в кожному окремому разі? Абстрактно не довіряємо, а конкретно довіряємо, та ще й як довіряємо?

Інша тенденція є давно відомою, але «казус бойкоту "Євробачення"» виявив її дуже й дуже наочно. Полягає ця тенденція в тому, що наші ЗМІ за чи не головне своє завдання вважають сіяти паніку. Не вийшло з кінцем світу? Гаразд, згодиться й кінець світу локального масштабу.

Сіяння паніки в даному разі - як, утім, і завжди - відвернуло увагу від низки реальних проблем, із якими стикається «Євробачення». Що й змушує припускати: прагнення будь-що сіяти паніку, сенсаційність понад усе й навіть усупереч об'єктивним фактам є одними з засобів камуфлювання журналістської непрофесійності, невміння опрацьовувати інформацію. А ще камуфлювання відсутності журналістської спеціалізації (іншими словами, економії редакцій на штатних одиницях), коли всі змушені писати про все на світі, хай навіть одна людина знатися на всьому не може. Знатися бодай на такому рівні, щоб хай не виправляти, але виловлювати очевидні ляпи, бачити: такого, як написано, бути не може.

А реальні проблеми є дуже серйозними, які й справді можуть загрожувати існуванню конкурсів «Євробачення», тільки в перспективі.

Посилання Польщі, Португалії та Словаччини на фінансові обставини, цілком можливо, є просто благопристойною відмовкою. Річ у тім, що всі три ці країни виступали на конкурсах украй невдало. Португалія бере участь у «Євробаченні» з 1964 року, але й досі не здобула жодної перемоги, та й навіть не наближалася до неї. Ця країна щороку старанно й послідовно представляє на конкурсах традиційну португальську естраду, майже непідвладну впливові часу.

Але ж 1956 року конкурси «Євробачення» було засновано, зокрема, для того, щоб уся Європа знайомилася з національною пісенною культурою країн-учасниць! Тож виходить, що Португалія чи не єдина виконує саме цю основоположну місію - й отаким є результат. Тим паче на тлі пострадянських країн, які часто-густо представляють на конкурсах пісні «одноразового вжитку», тобто написані спеціально для «Євробачення» й не розраховані на ротацію й популяризацію всередині власних країн. Суто показушні пісні, як уже на те пішло.

Зверніть увагу: Греція та Кіпр «міркують» та «вагаються» синхронно. Воно й не дивно: ці країни завжди віддають перші місця одна одній. Словаччина ж розраховувати на голоси сусідів не може: Польща та Чехія участі не братимуть, ставлення угорців до словаків є досить зверхнім і не надто доброзичливим, Україна «зачарована на Схід»... Словаччина виявляється де-факто дискримінованою, вона відпочатково знаходиться в невигідному становищі.

Можна зрозуміти й турків: Туреччина є більшою за всі п'ятеро «привілейованих» країн, останніх років турецькі представники зазвичай дуже вдало виступають. Конкурси «Євробачення» є дуже популярними серед турецьких телеглядачів. То чому Туреччина має бути такою собі бідною родичкою?

Але Росія ще більша за Туреччину. Та й Україна, Польща, Румунія - досить великі країни. Україна та Румунія теж виступають успішно. Тож рано чи пізно й вони можуть не погодитися на роль «другорядних» і вимагати поширення привілею й на себе.

Демарш Туреччини може потягнути за собою ланцюгову реакцію, й Європейській мовленнєвій спілці варто міркувати над цим питанням уже тепер. І назвати цей демарш несправедливим не надто виходить.

Але на цьому увагу аудиторії ніхто не зосереджував. «Бойкот! Бойкот!» - наввипередки гукали різні видання, не надто обтяжуючи ані себе, ані аудиторію розумінням проблеми. «Знати, не розуміючи», - цю фразу можна зробити девізом української журналістики, «журналістики для зубрилок».