Ну, ось він і повернувся. Він - це, звісно ж, жива й наразі ходяча, а також балакуча легенда українського телебачення Микола Вересень. Повернувся на рідний для себе канал зі своїм «Табу», але тепер це вже не ток-шоу, а, як стверджують топ-менеджери, телевізійний таблоїд. Не можна сказати, що каналу «1+1» бракувало саме такого формату, адже роль таблоїдів чудово виконують дві програми на «Плюсах» - «ТСН. Особливе» та «Світське життя» з Катериною Осадчою. Ці два формати доповнюють одне одного так, що жодних таємниць у житті медійних персон для глядача просто не залишається.

Здавалося б, навіщо в цьому разі запускати ще й телевізійний журналі у форматі таблоїда? Що нового можна сказати в калейдоскопі сюжетів, кожен із яких показують фрагментарно, перебиваючи іншим, аби зберегти інтригу й насамкінець вийти на логічну розв'язку? Формально нове «Табу» з Миколою Вереснем цілком традиційне для побудови таблоїдних тележурналів, але щодо контенту воно дуже далеке від усіх цих програм про зірок і для зірок. Саме тут криється головна відмінність нового таблоїда від його побратимів як на каналі «1+1», так і на всіх інших, де нині подібних проектів - хоч греблю гати. Бо головні герої скандальних сюжетів «Табу» зазвичай далекі від зіркового статусу.

Зірка в новому проекті каналу одна, і зветься вона Микола Вересень. І завдання цієї зірки - коментувати скандальні історії з життя медійних чи немедійних (останнім надається перевага) персонажів без крику й надмірної жестикуляції. Тобто зробити так, щоб сюжети, зняті журналістами «Табу» й відредаговані його продюсером Наталкою Якимович, потрапили під приціл холодних і часто безжальних думок людини, яка примудряється в таблоїдному форматі зберегти адекватність і безсторонність.

Відверто кажучи, вашого автора трохи здивували екзальтовано-обурені відгуки колег на програму «Табу» в соцмережах. Тотально-зневажливі чи зловтішні, ці відгуки змусили ще раз переглянути програму, яка напередодні справила враження радше позитивне. Ну, от хай мені хтось доведе, що ознака низької якості телепродукту - той факт, що його просто поглинаєш, не озираючись на час, проведений перед телевізором, ба більше, не вважаючи той час змарнованим! А саме таке враження склалося під час перегляду «Табу» в середу 19 грудня.

Так, можна де в чому погодитися з критичними думками щодо цього проекту в тій частині, де йому закидають дику мішанину з сюжетів відверто жовтих та суспільно значущих. Але тільки де в чому, та й то - в перші хвилини після початку. Принагідно зазначу - якщо ті сюжети не вивітрилися з голови за кілька днів після прем'єри, це значить, що «Табу» чіпляє, й то досить сильно. А отже, в проекті все-таки щасливо зійшлися кілька моментів - вміння ризикувати з боку топ-менеджменту «1+1» без певності в хорошій долі чергового експерименту; ставка на харизму Миколи Вересня, яка цілком себе виправдала; здатність редакторської групи відібрати до розкрутки сюжети, які були б однаково цікавими й сільській бабці, й тим, хто називає себе інтелектуалом.

Усі сюжети прем'єрного випуску «Табу», що називається, «докручені», і це дуже важливо - не зупинитися на півдорозі, пообіцявши на початку глядачеві щось із царини шокової терапії. Якщо журналісти беруть тему дівчинки-Мауглі Оксани Малої, то вони їдуть на Одещину, до психоневрологічного закладу, де вона мешкає, і спілкуються з людьми, які її нині оточують. Історію про залицяльника Оксани з далекої Казані один із коментаторів у ФБ назвав «коханням неповносправних». Проте, здається, автор цього визначення «не вкурив» головної фішки сюжету - відмову дівчини потенційному чоловікові, тож про жодне кохання тут і не йшлося. Від авторів цього сюжету, так само як і від ведучого, можна було очікувати педалювання ненормальності самої ситуації, коли недієздатна дівчина мала піддатися на спокусу заміжжя. Але нічого подібного не сталося. Сюжет вийшов дуже людяним і співчутливим, без очікуваної жовтизни.

Та сама нотка співчуття звучить і в сюжеті про те, як на Печерську баба Галя Москаленко з дочкою Ніною тримають оборону своїх золотих соток на Печерських пагорбах. У такий спосіб елітний будинок, який, власне, й став головним «героєм» цієї частини «Табу», адже автори намагалися дізнатися, чи справді його співвласницею є Наталка Могилевська, став яскравою ілюстрацією того, за рахунок кого багатіють житлові інвестори в «Царському селі».

Тепер хотілося б звернутися до сюжету, який викликав найбільше обурення користувачів ФБ - непоховане «таращанське тіло». У підводці до цієї частини програми Микола Вересень перелічив найвідоміші непоховані тіла в світі - Леніна, Кім Ір Сена та Мао Цзедуна, досить грайливо й невимушено подовживши цей ряд Георгієм Гонгадзе. Вийшло, що редактор та ведучий зарахували небіжчика до сонму малосимпатичних покійних диктаторів. Проте вже з наступних кадрів стає зрозуміло, що ця відверто неполіткоректна підводка - суто провокативний прийом, покликаний шокувати глядача, аби він не відволікся на щось інше. Уся подальша історія про те, що в Центральному морзі судово-медичних експертиз уже 12 років лежить непоховане тіло, в якому мати Гонгадзе відмовляється визнавати свого сина, свідчить аж ніяк не про наругу авторів «Табу» над пам'яттю зниклого журналіста (після впевнених синхронів Лесі Гонгадзе вже особисто переймаєшся материнською вірою в те, що її син живий). Ця страхітлива історія, до якої ми вже давно пристосувалися, - намагання журналістів та ведучого програми достукатися до тих, від кого залежить, чи буде в ній колись поставлено крапку. Тож звинувачувати авторів цього сюжету в бажанні вкотре погріти руки над багаттям скандально відомої трагедії не випадає.

Ну, й просто розкішне розслідування справжнього, проте старанно приховуваного від публіки життя Наталії Розинської - це просто подарунок усім, хто давно підозрював: уся її «пухнастість» не більше, ніж напнута маска. Таки показали нам справжнє обличчя Розіти! І показали так, що наївні виборці 223-го округу, які за неї з горя проголосували, мабуть, ухопилися за голови! Адже журналісти «Табу» не полінувалися й зібрали свідчення всіх можливих очевидців життя Розинської - від сусідів у львівському будинку, де з бабусею мешкала дівчинка Наташа Петрова, до чоловіка, який став інвалідом унаслідок зіткнення його машини з авто Розинської восени 2010 року. Результат цього розслідування, як кажуть ведучі ТСН, вражає. Передусім тим, що, окрім самої Розинської, добрих слів на її адресу ніхто, навіть батько та його мати, ще одна бабуся Наталки, знайти не зміг. Цією зіркою не пишаються ні в рідній львівській школі, ні в НУ імені Шевченка, де вона, за спогадами деяких викладачів, училася поганенько. Ну, а звідки в мадам розкішна київська квартира та «лексуси», які вона міняє аж надто часто, можна лише здогадуватися. А надто ж - у контексті впливу на незміцнілу душу майбутньої зірки провідників партії СДПУ(о), на честь символу якої - троянди, і змінила своє прізвище колишня Наташа Петрова. Ну, а коли показали кадри, де щаслива молода поїдає шматок весільного торта з новоспеченим чоловіком Миколою Мельниченком, мій трепетний організм збунтувався, наче його примусили дивитися жорстке порно з якимись дикими збоченнями.

Цілком можливо, що ці кадри й були розраховані саме на таку реакцію. Обмазаний багнюкою образ білявки, яка відтепер на пару з Мельниченком бореться за справедливість, аж ніяк не сприятиме довірі до її гасел з боку глядачів «Табу». І в цьому плані розслідування про Наталку Розинську змушує згадати ще одну соціальну роль пристойного таблоїда - роль санітара суспільства, розвінчальника міфів. Формат «Табу» - ідеальний для такого розвінчання. Він дозволяє говорити про те, що болить кожному, в максимально доступній формі. А отже - шановні колеги, не стріляйте в Миколу Вересня! Це в нього просто формат такий!