«Майстер-шеф» на СТБ - програма ні про що. А тому жанр цього дійства, анонсований самим каналом як «кулінарне талант-шоу», цілковито пасує сезонному естебешному гаслу «Можливо все». Тут можна здобути якісь кулінарні знання й отримати якесь задоволення від людських якостей учасників. В основу шоу покладено кухню не рецептів, а психологічних взаємин тих, хто щось там готує. Драйв по людських почуттях та емоціях, які часто опиняються на узбіччі гуманних взаємин, - принципово непогана ідея для телевізійних акцій із власною сталою аудиторією, але ж не з такою кількістю ненормативної лексики.

Складається враження, що більшість учасників другого сезону «Майстер-шефа» не лише навипередки вправляються у першості з матюків - вони насолоджуються власним умінням гарно матерітися навіть не під час кухонних баталій, а даючи інтерв'ю - тобто, смачно матюкаються, звертаючись безпосередньо до глядачів.

Між двох концепцій сучасного розважального телебачення - максимальне наближення до ментальних реалій «своєї» аудиторії та хоча б мінімальне збереження етичних норм - менеджмент цього проекту не замислюючись обрав першу. Вибір, звісно ж, за СТБ, але навряд чи такий вибір можна вважати вдалим: перегодована примітивізмом новинної журналістики та вбогістю «художнього» мовлення, і без СТБ матірна українська телевізійна аудиторія вкрай потребує екранних ілюстрацій того, що можна і не крити нецензурщиною. Хоча б під час приготування їжі - процесу, який мав би заряджати страви добрим натхненням повара, а не злістю та заздрістю кухмістера.

А отже на «Майстер-шефі» не банять навіть такі слівця, як (даруйте, але це цитата) «на хєр» і «жопа». Комусь від цього добре. А комусь - повний піпєц...

Юрій Фінклер, завідувач кафедри журналістики Українського католицького університету, доктор філологічних наук

Фото - reality-shows.ru