Його ніхто не любить. Його вважають негідником, закомплексованою потворою, нездатною на будь-який вчинок. Його ображають, висміюють і намагаються не годувати. Бо. Він виділяє нечистоти і сморід. Він усе псує. Він перетворює будь-яке спілкування на флейм та голівор. Давайте всі разом подякуємо каналу ТЕТ, який відновлює справедливість у світі й дає слово тим, хто цього найменше заслуговує. Тепер їх можна не тільки почути, але й побачити. Так, це вони, тролі. Гросмейстери приниження, магістри брутальності, демони заперечення.

Ідея програми насамперед цікава в контексті осмислення ролі автора й троля у сучасному виробництві. Технічні проблеми, які постали перед автором у його взаєминах із суспільством, непогано сформульовано у промові Вальтера Беньяміна «Автор як виробник» (1934 рік). У цьому тексті можна відшукати дуже предметне «передчуття троля», який витіснить автора з виробничого процесу на маргіналії (варто наголосити, що німецький філософ розглядав цю тенденцію з неабияким піднесенням): «З нерозбірливою асиміляцією фактів рука об руку прямує така сама нерозбірлива асиміляція читачів, котрі миттю бачать себе піднесеними до рівня співробітників. <...> Читач ладен будь-якої миті стати письменником, а саме описувати або ж приписувати».

«Описувати або приписувати» - це і є сенс діяльності сучасного мережевого троля. Суспільство мовчазно делегує йому повноваження множити безглуздість світу і поширювати її на ті царини, які він сам вважає (призначає) сферою власної компетенції. Троль як виробник існує в дріб'язковому висловлюванні, - йому не треба видання книжок, театральних декорацій чи сцени. Він не санітар лісу й не критик, його найважливіша продукція - це нагадування суспільству про платонівську необхідність вигнання поетів. Тільки от у ситуації, коли поети практично вигнані, вичавлені з суспільно корисних виробничих взаємин, троль копає далі й пропонує скептично поглянути на ті поклади баласту, що залишаються в дегенеративному культурному обігу. Насамперед ідеться про артистів естради та медіазірок, які в боротьбі за виживання демонструють дива мімікрії.

На перший погляд, троль завжди має справу з, перепрошую, імпліцитним автором, якому без різниці, вважають його лайном чи шедевром, бо він сам є лише твором. Інша річ, що у попс-культурі, чиє буття технологічно залежить від суспільної потреби в «повернутому смітті», імпліцитного автора як такого не існує, він - на зло Бахтіну - відшуковується на раз-два. Тож троль, який поширює свій сморід на територію мистецьких симулякрів, потрапляє в халепу, бо має справу безпосередньо з автором, який насправді нічого не створює, а лише транслює себе й називається автором хіба внаслідок термінологічного непорозуміння, властивого будь-якому дегенеративному дискурсу. Зрештою, тільки такий автор і може залишатися у виробничому циклі.

Троль не є паразитом інформаційного простору, він - повноправний гравець на «арені невпинного приниження слова» (для Беньяміна цією ареною була газета, адже він міркував у системі комунікативних обмежень, які сьогодні геть пощезли, й арена давно поглинула цирковий простір, довічно виселивши слово на безкінечну територію приниження). Але є один нюанс: троль як виробник претендує на те ж таки місце в суспільстві, що й недобиток-автор. Хто з них хто - ось що належить з'ясувати.

Програма «Містер Трололо» потенційно могла би стати найкращою вигрібною ямою вкраїнського телебачення. Всі передумови для такої радості є. Досвід тролінгу на каналі неабиякий. Піддослідного матеріалу вистачить, щоб заводи з виробництва предметних скелець працювали у три зміни.

В кожній досконалій системі, як уперто переконують лиходії з серіалу Person of interest, існує якась непомітна, мікроскопічна тріщина, й рано чи пізно це призведе до руйнування системи. Проект «Містер Трололо» настільки залежний у своєму успішному функціонуванні від власних дефектів, що може жити вічно, як музика Діми Коляденка чи Олі Полякової (нульова споживча цінність - найкраща запорука безсмертя).

Поява троля на екрані, та ще й у товаристві «зірки», препарованої цим віртуальним монстром у соціальних мережах, передбачає пристрасть та ненормативну лексику, ескалацію конфлікту, танці з бубнами довкола тотема Помсти. Як відомо, аргументи троля неможливо заперечити чи спростувати, й тому для заочно облитої лайном зірки існують лише дві моделі поведінки в ефірі. Перша - впасти на мороз. У них це називається «залишатися собою». Тролю в такому випадку неодмінно випаде нагода почути сакраментальне: «Ти спершу сам чогось досягни - тоді, можливо, я зверну на тебе увагу». Троля така зверхність загалом влаштовує: вона не перешкоджає йому гнути свою лінію й нічим не загрожує.

Модель номер два полягає в тому, щоб зі старту обрушити на троля священний молот презирства і зневаги. Щоб «дрочілка з інтернета», «дрищ і малєнькая гадость», що «поднімає хвост на богіню» (термінологія Полякової), усвідомила нарешті своє місце у харчовому ланцюжку. Для натурального, досвідченого троля така комунікативна практика - найкращий подарунок, адже єдине його тактичне вміння якраз і полягає у тому, щоб затягнути співрозмовника на свою територію.

Існує ще ексклюзивна модель імені Діми Коляденка. Вона полягає в тому, щоб перевиховати троля й так щедро окропити його любов'ю та душевністю, щоб той згорів од сорому й безперспективності. Але така педагогічна поема фальшива, бо суперечить моральному імперативу троля, об який розтрощили свої щогли сім'я та школа, тому для серйозного дослідження ніякої цінності не має.

Ольга Полякова у програмі

Високу якість «трололо» у програмі мав би забезпечувати той факт, що жертви віртуальних погромів добираються вишукано і зі смаком: це зірки третього плану, серійного виробництва, чий тернистий шлях до успіху скрутився в дулю десь на підступах до піраміди шоу-бізнесу. Жовта преса спроквола пристрілюється по цих мішенях, але без помітного спортивного інтересу.

Що важливо: всі піддослідні зірки мають чудове фахове уявлення про тролінг, бо їхні взаємини з попс-культурою безпосередньо базуються на усвідомленому приниженні, змішуванні з лайном обраного фаху. І це суттєво ускладнює гру, надає їй специфічної якості. Адже поруч із ними будь-який троль не почуватиметься комфортно. Це як випорожнитися у власні капці: заняття можливе, проте позначене низьким рівнем мотивації.

Тож немає нічого дивного, що головні герої у програмі «Містер Трололо» не справляють належного враження. Це не хейтери-максималісти, не стовідсоткові довбаки, здатні на подвиг по приколу. Та що там душею кривити: це позорище, а не тролі. Втрата анонімності руйнує їх, наче сонячне проміння - отих міфологічних велетів із довгими носами і паскудним запахом. Так, це річ передбачувана. Але якщо троль, залишивши свій мережевий окоп, геть втрачає ідентичність, цехову солідарність, а замість напалму ненависті, змішаної з гноєм, починає добирати слова і зважати на наслідки, - це вже повне паскудство. Хто з них троль? - це запитання, в якому мала би звучати, на думку творців шоу, неабияка інтрига, самознищується, бо й так зрозуміло: хто чогось досягнув у житті, посівши місце непотрібного автора, - той і є справжній троль.

Фото - tet.tv