Днями мені не вдалося попрацювати, бо з п'ятої ранку до п'ятої вечора в нашому будинку не було світла. Всі творчі плани полетіли до бісової матері, а на розпачливі дзвінки голові нашого кооперативу я почула відповідь: «Оголошення на під'їзді треба читати! Я ще вчора повісив об'яву, що світла не буде з п'ятої ранку до п'ятої вечора!» Про причини такого небуденного для нашого назагал упорядкованого господарства явища в оголошенні, яке, вочевидь, причепили десь ближче до півночі, було сказано коротко й суворо: «У зв'язку з ремонтом на перемичках».

Правда, свята в своїй простоті, відкрилася наступного дня, коли проїзд уздовж мого будинку на Лісовому проспекті заполонили спритні робітники в жовтогарячих камізельках із написом «З добром до людей Галина Герега». Такий самий напис мала і вантажівка місцевого ЖЕКу. Вдягли цю уніформу газового господарства й місцеві активісти, які агітують голосувати за секретаря Київради, роздаючи жадібним до легких грошей сусідам плакати з її зображенням. Умови такі: якщо виставиш цей поліграфічний шедевр у своєму вікні, через місяць тобі дають 100 гривень. Ще через місяць, тобто вже напередодні виборів - така ж сума. А світла в нас не було через те, що кандидат у депутати вирішила вкопати нові електричні стовпи поряд зі старими. Для цього й знадобився «ремонт на перемичках», бо треба ж було нові ліхтарі якось змусити світити. Чому Галина Герега обрала для своєї передвиборної агітації саме помаранчевий колір, - бо в нього ж пофарбовано й лавочки з випаленим на дереві написом про «добро до людей», натикані мало не перед кожним будинком на окрузі, - сказати важко. Можливо, щоб він остаточно перестав асоціюватися з помаранчевим Майданом. А може, причина прозаїчніша: секретареві Київради простіше добути жилетки газівників і набити на них трафарет.

Цей свіжий сюжет просто проситься до програми ТВі «Про обранців». Хоча й нічого нового до методів агітації кандидатів-мажоритарників він не додає. Замислюючи цей проект, його творці Микола Княжицький та Наталя Катеринчук планували ознайомити глядача з тактиками та стратегіями кандидатів у депутати за мажоритарними округами всієї країни. Але вони, мабуть, ніяк не могли передбачити аж такого сумного одноманіття в тих самих тактиках і стратегіях.

Наразі автори проекту дійшли до знайомства з кандидатами в Сумській та Чернігівській областях. А починали з Київщини. Саме в цій програмі журналісти Сергій Андрушко та Ганна Грабарська розкрили велику таємницю партії влади: кілька тисяч соціальних працівників, яких набрали нібито для посилення турботи про знедолених та самотніх, виявилися банальними агітаторами від Партії регіонів. Простодушні «соцпрацівники» на камеру щиро розповідають, що ходять по будинках саме для агітації за ПР. Тим часом віце-прем'єр і міністр соцполітики Сергій Тігіпко, якого журналісти запопали перед відльотом із якоюсь важливою місією, назвав такі припущення маячнею (точніше, ближчою для нього російською мовою - «бредом»), категорично відмівши всі припущення щодо використання владою адмінресурсу.

«Про обранців» вибудувано так, що команда, яка робить програму, складається зі взаємозамінних людей. Скажімо, коли з проекту в силу очевидних обставин вийшов Микола Княжицький, його змінив Єгор Чичеринда. У свою чергу, коли останній переключився на підготовку авторської програми шефа, на місце ведучого сів журналіст Андрій Сайчук. Пафос і наповнення проекту від цього нічого не втрачають. До речі, саме на Андрія Сайчука падає головне навантаження проекту «Про обранців». Це він їздить Україною, щоби зібрати якомога більше інформації про всіх кандидатів-мажоритарників у всіх 225 округах. З цього боку йому можна навіть позаздрити, що й висловила Наталка Катеринчук в одній із програм циклу. Мовляв, щойно з Луганська - і вже на Рівненщині. У нелегкій суто журналістській праці Андрієві допомагають добровольці з громадських організацій, як-от Комітету виборців України, руху «Опора» або «Чесно». Якщо філій цих рухів у певних областях немає, то автори циклу звертаються до місцевих політичних експертів. Цих людей, які знають ситуацію на місцях ізсередини і спроможні її прокоментувати в прямому ефірі, запрошують до студії ТВі.

Схема, чи сценарний план програми, надзвичайно проста й через те ефективна. Спершу ведучі називають області, про які сьогодні говоритимуть, після цього перелічують тамтешні мажоритарні округи і дають короткі характеристики кандидатів за допомогою відео, записаних журналістами у відрядженні. Далі йде обговорення вже згаданих стратегій і тактик у студії.

Після перегляду кількох програм циклу не полишає враження абсолютного цинізму кандидатів. Це по-перше. По-друге, від випуску до випуску зростає відчуття приреченості. Адже скрізь, «від Дону до Сяну», кандидати-мажоритарники діють однаковісінькими методами - підкупу й погроз. І не важливо, до якої політсили вони належать чи не належать, позиціонуючи себе як самовисуванців. Наслухавшись від координатора руху «Опора» в Рівненській області Андрія Токарського, що в цих округах є запит на матеріальну допомогу і кандидати наввипередки намагаються його задовольнити, Наталка Катеринчук не без сарказму констатувала: «Це історія, яка може об'єднати Україну, бо скрізь усе однакове».

Тобто автори проекту «Про обранців» своїми дослідженнями на тему «хто є хто з мажоритарників» руйнують міфи й стереотипи про східняків і западенців. І перші, й другі, як з'ясувалося, не приховують своїх побажань до кандидатів: «Ви зробіть щось для нас, а ми за вас проголосуємо». Різняться лише форми отого «зробіть». Якщо на півдні та сході України кандидати вдаються до прямого підкупу виборців через матеріальну допомогу чи роздачу бюджетним коштом телевізійних тюнерів або продуктових наборів, то на заході виборця рекрутують більш вишукано, сказати б, «по-європейськи». І називається такий витончений підкуп системою міні-грантів, які роздають населенню через благодійні фонди на конкретні цілі.

Ще одна розповсюджена в усіх регіонах тактика, яку першими дослідили саме в проекті «Про обранців», а нині мусують усі ЗМІ: кандидати-регіонали не надто люблять світити свою партійну приналежність. Натомість деяких «самовисуванців» возять чи водять за ручку на зустрічі з виборцями голови місцевих адміністрацій. Це вже таке собі ноу-хау регіоналів, яке, вочевидь, спустили на місця штаби. Те, що його підхопили по всіх усюдах, свідчить про ефективність стратегії. Надто ж серед місцевих начальників, яких (незаперечний факт) бояться на селі більше, ніж заїжджих столичних гостей, а отже проголосують за того, на кого грізне начальство вкаже.

Пазл, що його терпляче, четвер за четвергом, складають автори проекту «Про обранців», вимальовується не надто розмаїтим і різнобарвним. Навпаки, в ньому переважають похмурі фігури та кольори. Втім, для тих, хто «скреативив» подібні вбогі стратегії передвиборної агітації, результати польових досліджень творчої групи циклу «Про обранців» - просто дар небес. Але тут радше йдеться лише про примітивну розбещеність пересічного українського виборця. Тішить у всьому тому лише одне: «Про обранців», показуючи справжню картину передвиборних баталій, ставить хоч і жорстокий, але правильний діагноз усій виборчій системі та хворому суспільству. І вселяє певну надію на його видужання бодай у майбутньому.

Фото - xcntrl.rupr.org