Коли минулого понеділка мене занесло на презентацію нового сезону групи каналів «1+1» у «Мистецькому арсеналі», молодий менеджмент каналу ТЕТ в особах надзвичайно просунутих юних леді видався напрочуд адекватним та дотепним. Тож презентація нових проектів на ТЕТі однозначно вдалася. І хто б міг подумати, що таке гарне враження буде безнадійно знищено того ж вечора! Річ у тім, що 20 серпня у постпраймовому слоті (23.30) вийшов прем'єрний випуск анімаційного «таблоїду» «Слава зі Славеком Славіним». Час показу обрали дуже вдало - саме тоді, коли завзяті «миломани» вже сплять, а більш просунуті любителі нічних ефірів щойно підтягуються до екранів в очікуванні якогось мочилова чи «полунички».

В принципі, новий проект ТЕТу можна й «полуничкою» назвати. Принаймні, він вочевидь розрахований на тих, кого в денний час до екранів не заманиш. Ідея мультяшного таблоїду - поглянути на світ українського шоу-бізу очима польського футбольного фаната, який із доброго дива залишився в Києві після Євро, - досить плідна. Як і те, що персонаж отримав яскраву мовну характеристику - такий собі російсько-польський суржик. Але ж леле! Уявити собі, що поляки в Україні розмовляють дикою мішаниною російських слів зі вкрапленнями нібито польських, могла тільки істота, яка щойно вчора довідалася про існування польської мови. Бо те, що видає в ефір «Славек Славін», - це тупе обігрування совєцьких анекдотів про «пшеків». З усіма атрибутами їхніх шовіністичних настроїв щодо нацменів. Ну, це те саме, якби нещасного чукчу спародіювали в «Кривому дзеркалі», налягаючи на його неодмінні «однако» чи «мала-мала».

При всьому цьому шестихвилинний ролик «Славека» вразив не так лінгвістичними експериментами, як цілковитою тупістю в потугах сказати нове слово у стьобі з зірок шоу-бізу. Вершиною дотепності мультяшного персонажа став сюжет про Мадонну. Хто бачив, той знає, що герой змусив поп-діву випустити лінію взуття на підборах у вигляді пеніса. Дісталося й нашим Дімі Коляденку, Світлані Лободі та Насті з Потапом. Проте гумористичного катарсису жарти про них теж не викликали! Ні жарт про те, чим годує Діма своїх тарганів у голові, ні пісенька про «Гутаперчевого єнота»: мабуть, малося на увазі, що слово «гутаперчевий» асоціюватиметься з чимось непристойним, але тут творці Славека трохи переоцінили своїх глядачів, які без пояснення Насті з допомогою Потапа навряд чи здогадалися б, про що йдеться! Може - намагалася я знайти якесь виправдання появі цього проекту - його на експорт призначено: для поляків чи росіян? Ну, там продати або й просто подарувати братам-слов'янам щось таке, що розумілося б без перекладу в обох країнах. Але й тут із поляками накладочка може вийти: з їхнім національним гонором проковтнути відверто знущальний антипшеківський посил навряд чи вдасться...

Тим часом у понеділок вечірній «Репортер» на Новому та «Сьогодні» на ТВі потішили свого глядача «полуничкою» іншого роду - сюжетом, як Арсеній Яценюк та Олександр Турчинов зібралися в суд із купою картонних коробок. Коробки були заклеєні написами «Я проти Януковича» і, згідно з поясненнями лідерів опозиції, містили підписні листки проти президента України. Сюжети на обох каналах майже нічим не відрізнялися. Однакові синхрони Яценюка й Турчинова про те, що опозиція подає в суд на Януковича за численні порушення Конституції України, втім, не з'явилися на інших каналах. А от ТВі цей сюжет розвинув у програмі «Альбертейнштейн». Сергій Власенко разом із Андрієм Грищенком та Ігорем Ліскі на пальцях пояснили глядачеві, за що треба судити Януковича. Виглядало це досить аргументовано й жодного спротиву в аудиторії каналу викликати не могло апріорі. Шкода лише, що та аудиторія з кожним днем зменшується, як шагренева шкіра.

Наступного дня, у вівторок, хітом вечірніх новин став сюжет про початок знімання українського дитячого фільму «Іван Сила». Центральним персонажем став Віктор Андрієнко - сценарист і режисер фільму. Цей «енерджайзер» українсько-російського гумористичного телепростору - занадто вдячна й колоритна фігура, аби ним знехтувати. Тож усі оператори всіх каналів сумлінно зняли великі плани з Андрієнком, скориставшись його фактурою за повною програмою. Показали й акторів - справжнього силача Дмитра Халаджі, якому й доручили головну роль багатиря Івана Фірцака, Ольгу Сумську та кістяк комік-трупи «Маски-шоу» Георгія Делієва, Володимира Комарова і Бориса Барського, а також давнього друга й колегу Віктора Андрієнка Валентина Опалева. В обрамленні синхрону голови Держкіно України Катерини Копилової, котра гордо доповіла, що дитячі фільми, які нині запущено у виробництво, на 100% профінансовано державою, вийшов такий собі ура-патріотичний сюжет про те, як нинішня влада піклується про своє майбутнє.

22 серпня відзначилося важкою артилерійською підготовкою загальнонаціональних каналів до цілковитої здачі національних інтересів на користь захланних сусідів першою особою держави. Напередодні Дня державного прапора Віктор Янукович символічно поїхав до «першої столиці України» - відкривати пам'ятник Незалежності та картати місцевий партгоспактив (слівце з комуністичного минулого якнайкраще підходить для зібрань регіональних еліт, відколи Партія регіонів узяла на озброєння не лише методи, а й дискурс управління КПРС), щоб останній не смів підвищувати тарифи на ЖКГ. Сюжет про найвищий візит до Харкова дали всі новинні випуски - від Першого національного до «Сьогодні» на ТВі. Відрізнялися вони хронометражем та монтажем. Приміром, на Першому національному не викликав жодного не те що спротиву, але й подиву факт, коли президент унітарної (за Конституцією!) держави, відкриваючи пам'ятник Незалежності цієї ж таки держави, чомусь говорив при цьому геть не державною мовою. Ну, сказав і сказав, мабуть, подумали редактори новин на державному каналі :) й, як ніде нічого, викинули з сюжету розповідь прес-конференцію Януковича в тому ж таки Харкові, коли в нього запитали, чому все-таки він говорив про незалежність України не державною мовою.

Натомість у сюжеті «Фактів» на ICTV поряд із промовою президента на відкритті якогось дивного пам'ятника чомусь крилатій Незалежності знайшли місце для докладного синхрону пана президента на зустрічі з господарським активом області, де він чистісінькою українською заборонив піднімати тарифи на ЖКГ для мешканців області. Ну, а для повноти картини візиту тут показали ще й радість на камеру двох «випадкових» дівчат, які просто в дикому захваті від нових атракціонів у парку. Чи треба уточнювати, що нові атракціони в реконструйованому парку встановили саме до приїзду першої особи держави?

«Репортер» на Новому пішов далі. Тут після неминучого висвітлення неминучого, як торнадо над Лас-Вегасом, сюжету про візит президента до Харкова все-таки дали шматочок прес-конференції Віктора Януковича. Той самий, де він розлючено огризнувся (інакше не скажеш!) на запитання нахабної журналістки про мову його виступу. Сихрон президента: «Передайте всім, що розколюють країну ті, хто ставить такі запитання! Я завжди в усіх регіонах говорю тією мовою, якою говорять люди!» - за два дні до його приниження в Сочі засвідчив цілковиту готовність до здачі всіх національних інтересів в обмін на гіпотетичні преференції в економіці з боку «стратегічних партнерів». Треба віддати належне авторам сюжету в «Репортері» за те, що вони під час монтажу залишили ще й візуальний «момент істини» - Янукович, грізно зблиснувши очицями, повернувся до публіки спиною й у супроводі вірного охоронця покинув приміщення.

У програмі ТВі «Сьогодні про головне» спробували проаналізувати цілковито провокаційну ініціативу деяких гарячих голів про надання статусу регіональної англійській мові в Києві. З боку адептів такого статусу виступила головний редактор видання Kyiv post Катерина Горчинська, автор ініціативи. Їй, а також Мустафі Найєму, який теж загорівся цією ідеєю через її абсурдність, опонував Олесь Доній. Як людина, що самостійно опанувала українську, вирісши в російськомовній родині, народний депутат цілком справедливо зауважив, що не можна перетворювати серйозне питання на жарт. Та й добитися поваги до однієї мови за рахунок іншої неможливо. Натомість Катерина Горчинська оперувала категоріями логіки, а не чуттєвості. Така ініціатива, вважає редактор Kyiv post, дозволить, по-перше, показати важливість англійської для столиці європейської країни України, а по-друге - продемонструвати дірки в законі про засади державної мовної політики, які дозволяють протягти регіональний статус для будь-якої мови. Навіть англійської. Несподівано палко відгукнувся на цю ініціативу нардеп від ПР Владислав Лук'янов, із котрим Мустафа Найєм зв'язався телефоном. Регіонал, звісно, зі своєї партійної дзвіниці, почав розповідати, що втілення такої ініціативи «допоможе зберегти напрацювання на Євро-2012». Адже ж «ми (!) підготували багато волонтерів, які володіють англійською мовою!» - добив Олеся Донія відомий порушник правил дорожнього руху. До коментарів запросили юриста Юрія Крайняка. Він підтвердив, що таки так, мовний закон цілком дозволяє надати статус регіональної будь-якій мові, незалежно від того, чи є вона в списку регіональних мов у тексті закону.

Наступного дня, в четвер, українців відвернув від Дня державного прапора знову ж таки президент Янукович. Про те, як це було, ваш оглядач уже писала. Тож повторюватися не буду. Додам лише, що ввечері просто вбив наповал уже не раз згадуваний Перший національний. В очікуванні новин о 18.20, як завжди, перемкнула на його кнопку і раптом побачила таке, що змусило згадати всіх генсеків від Брежнєва до Горбачова, а також Щербицького й Івашка. Те, що тут показували замість заявленого в програмі урочистого концерту до Дня державного прапора, скидалося чи то на пародію на радянські паради з нагоди Першого травня або 7 листопада, чи то на якесь катастрофічне дежавю дитини застою, чи то на нічний кошмар Валерії Новодворської. У прямому ефірі (якщо вірити плашці в куточку екрана) вулицями якогось міста (потім з'ясувалося, що то був Харків!) організованими колонами крокували щасливі городяни з червоними прапорцями в руках. Дехто ніс транспаранти з нерозбірливими написами, ще хтось - плакати з назвами підприємств. Двоє ведучих за кадром цілком у дусі дикторів Центрального телебачення Анни Шатілової та Ігоря Кіріллова піднесено коментували, що «танки "Оплот" и "Булат", созданные харьковскими конструкторами, поступили на вооружение украинской армии», і ось «они идут». «Они» - це, як виявилося, колона Харківського тракторного заводу.

Апофеозом репортажу в прямому ефірі став широкий план трактора виробництва ХТЗ, яким керував ветеран заводу та його, вочевидь, онук. Трохи згодом на задньому плані вдалося все-таки розгледіти сцену з задником, на якому написали «День освобождения Харькова», та великі екрани з вічним вогнем. Так ваш оглядач зуміла допетрати, що День державного прапора харківське начальство з грацією слона перетворило на свято визволення міста. І хоча від кого першу столицю звільнили 23 серпня, плакати не уточнювали, совєцька стилістика «мирної демонстрації трудящих» не полишала сумнівів, що йдеться про Велику Перемогу над фашизмом. До цього моменту десь на денці моєї трепетної душі ще якось жевріли залишки віри в наявність здорового глузду в Геннадія Кернеса та Михайла Добкіна. Навіть незважаючи на три велетенські матрьошки, зведені до Євро-2012 на площі Свободи (!). Того вечора ця й без того слабенька віра випарувалася без сліду. Бо якщо ТАКЕ не лише влаштовують, а ще й показують на державному телеканалі, то інакше, ніж сигнал чи й приклад для всіх інших «столиць», це сприймати не можна.

День Незалежності в телевізорі докладно проаналізували колеги Борис Бахтєєв, Михайло Бриних та Андрій Кокотюха. Тому зупинятися на власних враженнях від, з одного боку, нестримної вакханалії шароварщини на державному каналі та, з другого, цілковитого ігнору найбільшого свята країни чи запихання показу українського кіно в «недитячі» слоти на каналах комерційних, тут, мабуть, уже не варто. Додам лише одне зауваження, яке цілком вкладається в приказку: не так тії вороги, як добрії люди. Тобто, якби хтось із ворогів української державності заповзявся остаточно відвернути телеглядача від України та її багатющої культури з історією, він би не зміг зробити цього краще, ніж програмні дирекції згаданих телеканалів. Таке вдавалося хіба що вчителям української мови та літератури в столичних школах 70-80-х років. Вони примудрялися читати свій предмет настільки недолуго, що вселяли учням справжню відразу до української мови, поезії чи прози з драматургією разом. Що, напевно, цілком відповідало настановам партії та шкільним програмам. Цікаво, хто розробив таку програму для 21-го Дня Незалежності?

25 серпня таємне стало явним, себто на поверхню нарешті виринули істинні мотиви дивної поведінки українського президента та Верховної Ради впродовж останніх двох чи й трьох місяців. Бо саме в суботу, між виголошенням тези про «непотрібність євроінтеграції за будь-яку ціну» в Палаці «Україна» 24 серпня та відмолюванням гріхів на Афоні, яке забрало в пана Януковича куди більше часу, цілих два дні (26-27 серпня), наш гарант полетів до президента російського. Цього разу - не до Москви, а до Сочі, де той зазвичай улітку чи то працює, чи то відпочиває. Кадри приниження Віктора Федоровича Володимиром Володимировичем були аж надто промовистими, аби їх коментувати. Що зняло з наших телевізійників будь-який тягар відповідальності. Тож, наприклад, Лідія Таран у суботньому випуску ТСН («1+1») просто повідомила новину про візит Януковича до Путіна, а потім редактори пустили кадри, де Віктор Федорович каже про те, як він сподівається, що в розмові з російським президентом знайдеться час поговорити про газ. Далі пішло на весь екран усміхнене обличчя Путіна та його синхрон про те, що російського президента дуже тішить зростання експорту-імпорту між обома країнами. Нашому гарантові нічого не залишалося, як у контексті нав'язаної теми попросити в Путіна сприяти Україні увійти на правах спостерігача до Шанхайської організації. На що ВВП милостиво відповів, мовляв, ось у нас скоро саміт АТЕС (Азійсько-Тихоокеанська економічна співпраця. - Авт.), там про це й поговоримо. Одне слово, журналістам у цьому сюжеті робити було просто нічого. Все на поверхні, просто бери й вантаж! Ну, а той, хто чув привітання президента з Днем Незалежності в Палаці «Україна», одразу ж збагнув, до чого було сказано про «непотрібність євроінтеграції за будь-яку ціну». Ми теперечки інтегруватимемося в Азію... І допоможе нам у цьому вічна старша сестра.

Під завісу тижня понурих ноток до й без того безрадісної атмосфери «святкового» настрою додала «РесПубліка» з Анною Безулик на 5-му. Не вперше зауважу: ведучій цього соціально-політичного ток-шоу, незважаючи на не надто зручний для такого формату час виходу, вдається зібрати в студії справжніх експертів, а не шоуменів чи штатних спікерів від політичних партій. Цього разу на тему «Від кого чи від чого незалежна Україна», а також про систему духовних цінностей в якості опонентів зголосилися виступити непримиренні ідеологічні супротивники Дмитро Табачник (міністр освіти, науки, молоді та спорту, а за сумісництвом член Партії регіонів) та Андрій Шевченко (не той, що футболіст у Королевської, а той, що журналіст у БЮТ). Уже той факт, що проти молодого бютівця виставили такого загартованого бійця, як майстра політичних перевтілень та неперевершеного ритора, котрий пройшов Крим, Рим і мідні труби, промовляє сам за себе. А саме - партія влади вже не сподівається на тих своїх спікерів, котрі вміють лише повторювати домашні заготовки, і вводить у бій на поле ток-шоу важку артилерію. Проте, незважаючи на досконале володіння казуїстикою та софістикою, переконати публіку як у студії, так і по той бік екрана, в тому, що Україна пішла не тим шляхом, Дмитрові Табачнику не вдалося.

Осідлавши свого улюбленого коника під назвою «насильницька українізація освіти», він довго розпинався на тему, що запроваджувати державну мову в навчальних закладах треба було більш делікатно. І взагалі, підсумував пан міністр, Україна пішла не тим шляхом, бо їй нав'язували чужі цінності. Але його опонент майстерно відбив подачу, сказавши, що це верх цинізму - говорити про делікатність представникові тієї влади, яка бульдозером пре про всьому українському.

І все-таки, попри те, що директор фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна була аж ніяк не центровим персонажем «РесПубліки», виступаючи «всього-на-всього» в якості експерта, саме вона стала головною героїнею програми. Бо оперувала точними цифрами. А вони настільки ж утішні, наскільки й розпачливі. Скажімо, те, що за останні два роки число патріотів зросло на 5%, не може не тішити, а ось таке саме число людей (тобто ті самі 5%), які складають громадянське суспільство, просто вганяє в розпач. І ще одна моторошна соціологія: згідно з опитуваннями фонду, який очолює пані Бекешкіна, найбільша криза нині - не матеріальна. Це криза цінностей. Рівень цинізму в суспільстві наразі просто зашкалює. І він іде від безкарності та вседозволеності нинішньої влади. Єдиний шанс врятувати українське суспільство від цинізму - почати об'єднуватися тим 5% громадян, які складають те саме громадянське суспільство. Це рецепт від Ірини Бекешкіної. Проте я трохи забігла наперед.

Бо ж упродовж програми своїми діагнозами та рецептами поділилися Сергій Рахманін, Вадим Денисенко, Василь Яблонський, Олексій Гарань та Євген Копатько. Вашого автора своїми роздумами на тему кризи цінностей, а отже й нездійснених очікувань українців від незалежності чи не найбільше вразив журналіст Сергій Рахманін. Оглядач «Дзеркала тижня» цілком аргументовано довів, що за 21 рік незалежної України багато хто з громадян просто забув, чого вони хотіли 1991 року (приміром, багатопартійності чи свободи слова). Тож еліта новопосталої держави не впоралася з очікуваннями, про які, немалою мірою її ж таки, еліти, стараннями, величезна частина населення країни навіть не знала. Як наслідок - маленькі негідники стали великими й почали диктувати стиль життя. Отож, ідеологія справді незалежної держави буде реалізована не тими людьми, які нині йдуть у парламент.

Про еліти своє вагоме слово сказав і заступник директора Інституту стратегічних досліджень Василь Яблонський. Він стверджував, що плодами незалежності скористалися ті, до кого треба було застосувати принцип люстрації. І проти цього ніхто з присутніх не зміг нічого заперечити. Головний редактор тижневика «Коментарі» Вадим Денисенко в контексті розмови додав, що всі проблеми української держави - у відсутності прозорих і чітких правил гри.

Унікальність саме цієї програми в тому, що вона - єдина, де відкритим текстом поставили питання про кризу цінностей в Україні. Анна Безулик на початку останнього блоку «РесПубліки» навела досить розлогу цитату зі статті кардинала УГКЦ Любомира Гузара з тижневика «Дзеркало тижня» «Духовні цінності». У ній ішлося про потребу почати творчу розмову про систему духовних цінностей. З тими, хто готовий до такої розмови. «Що це, утопія чи реальна можливість почати таку розмову?» - запитала ведуча своїх гостей. «Чи маємо ми шанс на таку розмову?» - продовжила вона. Подальша дискусія показала, що ніхто з присутніх не бачить можливості для подібної розмови за нинішньої влади. А для цього треба змінити не Верховну Раду, на що так сподіваються опозиціонери, а президента, який сконцентрував у своїх руках усі ресурси та важелі впливу.

Попри таку безрадісну телевізійну картинку, ніхто й ніколи не зможе вкрасти в мене моє найбільше свято. І коли я пишу есемеску «Слава Україні!», завжди отримую правильну відповідь. Як відгук на пароль: «Героям слава!».