Замість епіграфа:

1992. Ви тільки гляньте! Нашій вистражданій у тяжких муках дитинці лише рочок, а яка вона гарна й розумна! Вже сама стає ніжки, робить перші кроки і тягне пальчики до світлого майбуття!

...

2012. Україні - 21 рік. Відтепер їй дозволено переглядати порнографічні матеріали.

Теорія і практика однієї змови

На перший погляд, українське телебачення настільки ж безідейне та глухокутне, як заклики до оновлення влади. На другий погляд - ага, так воно і є. Потрібен третій, х-променевий, погляд, щоб із порожнечі смислів раптом посипалися приховані там несамовиті задуми. Земної оптики та останніх досягнень рентгенології для цього недостатньо. «Ніхто так просто не відпозиціонує мою задницю», - втішаємо себе, сидячи перед екраном, на якому буцімто безідейність та глухокутність сягає абсолютних величин. А тим часом у душі зріє неспокій, і полохливий віслюк прокидається в серці, щоб докричатися до свідомості: «Не спи, бовдуре, Марс атакує!».

Зазвичай конспірологічні теорії, що ними вже ретельно обсмалене запитання: «Чому наше телебачення нам не належить?», мають дуже слабкі аеродинамічні властивості й заледве долітають до Москви, звідки завжди стирчить як не загребуща рука, то ратиця або хвіст. Я розумію: нам усім потрібна предметна і раціональна загроза, спецідол для спецпроклять, так воно якось легше дихати.

Багато хто відчуває, що з-під фундаменту зримої безідейності та глухокутності вітчизняного телебачення час од часу долинають низькочастотні звуки, що впливають на температуру крові. Звідти лине моторошне чвакання-унякання, розшифрувати яке нездатні навіть кваліфіковані знавці загроз «русскаго міра». Прилади фіксують, що найчастіше це трапляється на державні свята. Пік активності ж незмінно, щороку, припадає на одну і ту ж таки дату: 24 серпня. Саме цього дня з безідейністю та глухокутністю українського ефіру відбуваються дивні речі. Телевізор під куполом Дня Незалежності ніби втрачає контроль над собою; це нагадує якусь електронну хворобу - цифрову лихоманку, контент-епілепсію, медіагрип із елементами софт-сказу.

Після багатьох років спостережень за мутаціями ефірних вірусів я схиляюся до думки, що варто таки випхати телевізійну конспірологію з раціональної площини, де все давно і безнадійно змішалось; антидержавницький ухил націєтворчого бедламу в суто фольклорному стилі важко пояснити однією лише «пропагандою русскаго міра», хоча у Бориса Бахтєєва це завжди непогано виходить.

Отже, почнемо, як то кажуть, із незручної (хоч і загальновідомої на сенситивному рівні) правди. Українське телебачення захопили марсіани. Давно. Вищий розум, холодні пальці. Марсіани очолюють більшість телеканалів України й лише імітують конкуренцію та боротьбу за рейтинги. Марсіани, звісно, давно б уже могли знищити нас, але їм нецікаво. Що ж насправді цікавить марсіан - вони й самі не знають, тому поки що обмежують себе лише дослідницькою діяльністю та профілактикою. А ще марсіанам дуже інтересно, чи вистачає сучасному українському суспільству нерозтриньканих запасів параної та шизофренії, щоб і далі залишатися покірними пацієнтами їхнього медіаспецзакладу? Ось як вони спробували це з'ясувати 24 серпня цього року. Спершу зібралися на нараду, де всі марсіани, справжні власники телеканалів, отримали від очільника рознарядки. Щоб у кожного каналу, значить, на один день з'явилась і мета, й ідея, і щоб не було накладок. Щоб жодна задниця, яка цього дня потрапить у силове поле марсіанського телебачення, не залишилась невідпозиціонована.

Перебіг експерименту

Ось як це все відбувалось. Частина каналів одержала вказівку вдавати, ніби взагалі нічого не відбувається. Ніби просто ще один вихідний, у кращому разі - День Картоплі, теж по-своєму державне свято. Ідея цього стандартного завдання, що ним марсіани протягом останніх років взагалі-то почали зловживати, дуже проста: через мовлення у фоновому режимі зберігати стабільність у суспільстві, а також тотемну племінну віру в те, що незалежність - це і є картопля. Також цим нехитрим засобом забезпечується масштабування будь-якого свята, контролюється його моторика і запліднювальні функції. Якщо збільшити покриття свята, порушити ієрархію, - це може призвести до руйнування структури піддослідного матеріалу, що не збігається з марсіанськими планами.

Варто зазначити, що з рейтингових українських каналів білий шум продукували лише Новий та ICTV (можна було б ще згадати ТЕТ, але цей канал стабільно використовується марсіанами для технічного мовлення, щоб не втрачати зв'язку зі своєю далекою батьківщиною).

Решті каналів було доручено створити різновекторні візії Дня Незалежності, які б суперечили одна одній, а отже плекали параноїдально-шизофренічні моделі сприйняття цього свята.

Каналу СТБ марсіани заповіли обробити піддослідний матеріал святковим радянським кінематографом. Протягом дня транслювалися «Чародії», «Д'Артаньян і три мушкетери», «Знахар», «Королева бензоколонки». Це ще один типовий марсіанський трюк, який безпосередньо впливає на символічний рівень сприйняття будь-якої доленосної події шляхом заміщення системи координат. У такий спосіб марсіани прищеплюють нам думку про безболісність та комфорт телепортації в минуломайбутнє, де можна зберегти всі свої незалежні цяцьки. Примирення з цією параноїдальною перспективою «повернення» засвідчив і канал «Інтер»: марсіани охоче показали нам веселого і щокатого Юрія Луценка, який сидить не в тюрмі, а в концертній залі, де «Вечірній квартал» відчайдушно жартує про Ющенка і бджіл. Вечір спогадів завершив новорічний мюзикл Семена Горова «Пригоди Вєрки Сердюки» 2006 року.

Доволі винахідливе тестування рівня суспільної параноїдальності відбулося у вечірньому ефірі каналу НТН, де підмосковний Гоголь розмістився по сусідству з патріотичною «Залізною сотнею». На думку марсіан, було б дуже незле, якби з плином часу й вояки УПА боронили «зємлю русскую», - ця ідея дозволить сягнути таких глибин історичного примирення, де історія вже нікому не знадобиться.

Як антитезу до зображення Дня Незалежності як свята Минуломайбутнього, марсіани дбайливо запропонували глядачам принципово іншу модель - концепцію свята Майбутньоминулого.

Найбільший тягар випав на плечі багатостраждального Першого національного, який протягом шести годин прямого ефіру з Майдану Незалежності тужився «творчими звітами областей». Цей дивовижний винахід марсіанської ідеології, що ефективно знищував зацікавлення українців традиційним народним мистецтвом, замінивши його на тотальний марсіанський етнокабак, - не просто воскрес із мертвих, але й постав у воістину циклопічному форматі завдяки проекту «Фольк-music».

Парад вишиванок, писанок та інших елементів народної душі, окроплений народною піснею в рушниках та коралях, - хіба це не ваш ідеальний День Незалежності, хіба не про це ви мріяли? «Хай живе народ вкраїнський - гордий, працьовитий!». «Червоні бурячки, зелені гички, гей-гей!». «Перехилимо, браття, дружньо келих до дна!».

Цей космозоологічний бенефіс важко оцінити земними словами. В надрах марсіанських НЛО зберігаються незнищенні поклади колективів кшталту «Українські вечорниці» чи «Козацькі забави», які з готовністю торпеди увірвуться в будь-яке світле майбуття.

А втім, Україні - 21 рік, й вона має законне право дивитися на це все виряченими очима. Й поволі усвідомлювати одну просту істину: марсіани не відпустять нас ані там, ані тут. Поки ми обираємо між переглядом порнографічних матеріалів Минуломайбутнього та Майбутньоминулого, вони гріють свої холодні пальці й тішаться з того, як ми тішимось, наче Олег Скрипка, чиє найсокровенніше побажання українському народу полягає в тому, щоб «добудували дороги... бо є вже хороші, але треба добудувати...».

Фото - anubis.sokrytoe.com