Дорогі люди, давайте говорити собі правду. Ну, хто з нас не мастурбує час од часу на панталони своєї бабусі й не мріє вбити власну матір? Кому в дитинстві батько не розбивав голову лопатою або ж, на крайняк, не виганяв із дому? І чи є серед нас хоч хтось, чия зла мачуха не різала би собі жили під час ломки? Всі ми робили аборти на сьомому місяці й не вважаємо секс на стороні подружньою зрадою. А чи є серед читачів цієї статті хоч одна людина, яка би ніколи, жодного разу в житті, не намагалася когось убити чи зґвалтувати? Це наші сімейні цінності, наші традиції. Слава Богу, що ми - нормальні люди й живемо нормальним життям. І слава Богу, що існує нормальне телебачення, нормальні програми, де всі говорять правду, як воно є в житті. Адже правда - вона завжди в ціні й на сторожі родинного затишку. Наші маленькі людські недоліки варті оплесків і замилування; радісний сміх і лункі матюки - це звучання правди, яку ми не проміняємо на жодну брехню. Або ж все-таки проміняємо, щоб у цьому зізнатися перед телекамерою, й знову звучатиме сміх, матюки та лагідне слово психолога. Психолог - він ніби Бог, тільки від нього більше користі. Адже він допомагає нам залишатися нормальними, а своїми влучними й помічними порадами дає надію іншим нормальним.

Протягом тривалого часу він, сімейний психолог Дмитро Карпачов, видобував із душ людських найтяжчі та найжахливіші гріхи в найсакральнішій програмі всіх часів під назвою «Детектор брехні». Просто в студії люди невтомно зізнавалися, що вони насправді - збоченці, зрадливі негідники та навіть убивці. Й що страшніше було зізнання - то більше оплесків лунало в залі.

Єдиний недолік цієї чудової програми - відсутність хепі-енду. Можливо, хтось із гостей переживав унаслідок своєї публічної сповіді, зумовленої жадібністю, кардинальне очищення й наступного дня перетворювався на іншу людину, оповиту сяйвом благочестя. Але ж нам залишалося тільки здогадуватися, наскільки цілющою (чи ні?) була психологічна екзекуція для героїв програми. Тож канал СТБ не зупинився на безперечних досягненнях «Детектора брехні» в справі зміцнення родин - і плигнув ще вище.

Нове шоу з Дмитром Карпачовим у головній ролі - родинний трилер із елементами горору під назвою «Врятуйте нашу сім'ю» - нагадує таємного, ніколи й ніким раніше не баченого багаторукого й крилатого індійського бога зі слонячим хоботом, крокодилячою пащекою, леопардовою шкірою, зміями замість волосся та діамантовими обручами на ратицях. І не треба казати, що в багатому на божества індуїзмі немає нічого такого. Адже на вітчизняному телебаченні теж не було ще настільки синкретичних, франкенштайнівських за духом проектів, з яких би стирчало пір'я та арматура десятків інших форматів та задумів.

Зосередившись на виготовленні видовищ для всієї родини, канал СТБ і раніше демонстрував, як можна за допомогою засобів моделіста-конструктора зліпити щось нове з уже використаних деталей («Зірковий ринг», наприклад). Хоча хто би міг подумати, що від скромного бажання оптимізувати виробництво до амбітного наміру створити філософський телекамінь - один удар: сильний і неточний, як заповів Дерепа. А втім, неточність у цьому випадку заслуговує на похвалу, а не на свист трибун, бо є свідомим прагненням розстріляти не лише уявні ворота глядацької авдиторії, але й саме небо та всіх навколишніх горобців, увесь обрій телевізійних розваг, які так марнотратно сегментовані.

Одразу зізнаюся, що в своїй жалюгідній спробі означити жанр проекту я зазнав поразки. Це шоу поєднує в собі ознаки телесеріалу, казки, реаліті, мокументарі, лялькового театру та соціальної реклами (шапку програми можна показувати як самодостатнє відео); крім трилера та горору, його аж розпирає від поєднання драми, комедії ситуацій, форту Буаяр (або ж чого-небудь іншого в форматі: «от вам нове завдання»), флеш-мобів та домашнього відео з прихованою камерою. А найголовніше, що «Врятуйте нашу сім'ю» - це видовище-матрьошка, що містить у собі редуковані версії багатьох інших програм виробництва каналу СТБ: тут тобі й «Танці з зірками», і фрагменти «Х-фактора», й імпортна кулінарна зірка каналу, яка годувала бубликами саму королеву Англії, й - куди ж без нього? - ніжний пресинг «Детектора брехні»... Ні, все ж таки для створення опудала Франкенштайна знадобилося набагато менше донорів. Також варто визнати, що монстр від клініки каналу СТБ має кращу будову тіла, акуратніші шви й не аж такий еклектичний. Що ж стосується його адаптованості до життя, то й за цим параметром він перевершує свій прототип.

Після всієї «детекторної» правди про те, як гидко й мерзенно зазвичай живуть щасливі родини, якщо трохи пошкребти машкару й повитягувати з-під неї всіх демонів шлюбу, настав час показати й зворотну реакцію, себто - відбудувати Помпею та морально реабілітувати Содом із Гоморрою.

А втім, хтось із них помиляється: або Лєв Толстой, або хірурги клініки СТБ. Бо Толстой писав, що всі щасливі родини схожі одна на одну, а от кожна нещаслива сім'я - нещаслива по-своєму. Натомість автори проекту «Врятуйте нашу сім'ю» доводять протилежну тезу: всі сімейні проблеми й розлами, всі пробоїни в човні любові, який щоденно трощиться об побут,  - лише наслідки одних і тих таки причин, із якими легко впорається кваліфікований психолог. А от щастя - воно таке різне й несподіване в своїх причинах і наслідках, як макова галявина посеред кукурудзяного поля.

Початок хроніки нещасть у більшості родин - однаковий і стабільно передбачуваний. Принц і Принцеса, оплавлені пристрастю та маршем Мендельсона, доходять суто емпіричним шляхом до висновку, що до весілля - то було одне, а після - щось вже зовсім інше. І від усвідомлення цього факту Принца з Принцесою починає ковбасити. Потім у потертої Принцеси й напруженого Принца народжуються діти - і їх починає ковбасити ще більше. Посуд вчиться літати, децибели ростуть, крізь таїнство шлюбу прорізаються ікла та рукопаш. Спілкування набуває ознак літератури епохи постмодернізму: «Твоя мама - <пі-пі>!» - «Ти сам <пі-пі> самолюбівоє!» - «Я на трьох работах <пі-пі>, іди ти в <пі-пі>!»

У підсумку (який у проекті є стартовою точкою) перед нами - мегера, істеричка та відьма плюс невдаха, ледащо й домашній тиран із схильністю до алкоголізму, які ненавидять один одного, власних дітей і канал СТБ разом із їхніми психологами, котрі радісно повідомляють своїм героям: «Ваш випадок - небезнадійний». Ну, нехай, колись було таке, що один убивця потрапив до раю раніше за Христа.

Після п'ятнадцяти років <пі-пі> видобути з жорстокого орангутанга та верескливої гідри їхні утрачені сутності Принца та Принцеси - ось той чарівний фокус-покус, яким кожен із нас може окропити своє серце. Як великий шанувальник фокусів я би з великим задоволенням пожирав усе нові й нові історії чудесного перетворення <пі-пі> на алілую, якби мені в кожній програмі не впарювали разом із самим фокусом ще й методичку фокусника-початківця з відповідним набором горе-ілюзіоніста, з усіма цими довбаними кроликами в циліндрах і безкінечними стрічечками у рукавах.

От чим запам'ятався людям шедевр Франкенштайна? Тим, що в нього не було братиків і сестричок (якщо не брати до уваги малознані треш-інтерпретації цього сюжету). Натомість родини, які рятуються на СТБ - всі сестри; технології ж склеювання битих сердець - брати-близнюки.

Тільки завдяки психологам до батьків доходить, що в них є діти, - вони разом ідуть їсти морозиво, й стосунки налагоджуються, а побої з матюками в розпачі тікають за лаштунки балагану; якби не психологи, ніхто б із них не допер, що в усьому винні травми дитинства й вади виховання, які можна легко подолати завдяки веселим і видовищним розвагам. А танці, бокс або пейнтбол взагалі можуть творити дива: горгона враз стає тривожною й трепетною ланню, а нерішучий мішок <пі-пі> - героєм-рятівником. У фіналі ж - неминучі пелюстки троянд, свічки, Альбано та Роміна Пауер, життя прекрасне, - нумо перемотувати касету на початок!

Даруйте, сльози розмивають крапку.

Фото - sos.stb.ua