Коли бачиш Патріарха Кирила та чуєш його промови, чомусь неодмінно згадуються адепти так званої Рун-віри. Чому? Бо давно вже хочеться поставити тим адептам одне простеньке запитання: чи й справді вони вірять, що то саме Даждьбог (Дажбог) створив цей світ і керує ним, установлює закони, за якими живе все у світі суще? А чи віра для них - то лише така собі історико-етнографічна атрибутика, мов вишиванки й писанки? Така собі віра атеїстів?

Те саме запитання дедалі більше хочеться поставити й Патріархові Кирилу: чи ВІРУЄ він у Бога? А чи православ'я для нього - то лише історико-цивілізаційно-геополітичний атрибут, такий собі музей традицій і старожитностей, музей російської великодержавності? Це запитання просто крутиться на язику - попри навіть упевненість, що на щиру відповідь навряд чи є шанси розраховувати.

Адже серед пастви очолюваної Кирилом церкви все більше поширюється таке розуміння православ'я: «Скажите, пожалуйста, какие иконы у вас от радикулита?». Цілком реальне, до речі, запитання людей, що вважають себе за активних православних. Священні символи християнства на очах перетворюються на суто язичницькі амулети й обереги. Але жодного разу не доводилося чути від Патріарха Кирила натхненних промов про зміст віри, а не лише про її форму; про те, що пишні обряди та позолочені чаші - то ще далеко-далеко не все православ'я.

Як і щороку, наприкінці липня патріарх приїхав до Києва. Традиційний день хрещення Русі, день ушанування святого рівноапостольного князя Володимира, цього року збігся з двадцятиріччям перебування на київській кафедрі митрополита Володимира. Неоднозначний, узагалі-то, ювілей - адже Володимир (Сабодан) став митрополитом після й унаслідок того, що РПЦ відлучила від церкви його попередника - митрополита Філарета (Денисенка).

У п'ятницю, 27 липня, Патріарх провів традиційний молебень на Володимирській гірці. Перший канал телебачення його не транслював, натомість на Першому каналі Національного радіо репортаж лунав. Щоправда, не повністю: його було перервано традиційною програмою «Український вимір», гостем якої цього разу був вельмишановний релігієзнавець Олександр Саган.

Але що це? Під час інтерактивного спілкування зі слухачами пролунало й таке запитання: «Відомо, що багатому важче потрапити до раю, ніж верблюдові (якщо дослівно, в запитанні було "вовкові". - Б.Б.) пролізти у вушко голки. То чи розуміють наші багаті, що їм забезпечено місце у пеклі?». Відповідь просто приголомшила. На думку «Українського виміру», наші багатії масово переходять до католицизму. Бо то в католицизмі можна купувати й купувати індульгенції, забезпечуючи собі місце в раї. От вони й купують ці індульгенції - храми будують, коштовні подарунки храмам роблять. Але православ'я такої поведінки не визнає.

Якщо це було мовлено з іронією, то іронія та була геть недоречною. Можна гадати, вся Україна вкрилася католицькими храмами. Та ні - православними вона вкривається, часто-густо збудованими у псевдоросійських архітектурних традиціях - із «маківками» та «луківками», яких українська православна архітектура ніколи не знала; саме вони вже починають вважатися за норму. Та й до сьогодні не було жодного телерепортажу, який би показував якогось олігарха або високого урядовця в католицькому храмі. А от у храмах УПЦ-МП - скільки завгодно.

І от 28 липня, урочиста літургія на Соборній площі Києво-Печерської лаври. Трансляція Першого національного. Патріарх - як і годиться, у розкішному вбранні; все, чого торкається його рука, виблискує золотом. Його очі не випромінюють тепла й любові, не сяють і не зігрівають. Холодні, суворі очі царя-повелителя. Такий само і його голос. Слова «милосердний» і «милостивий» при погляді на Кирила застрягають у горлі. Отак, от у цьому, мабуть, уявляє Кирил велич і могутність християнської церкви.

Із найвищих державних керівників України не видно нікого. Нарешті й у нас стало «кесареві - кесареве». За кадром - двоє коментаторів, як і годиться, один - україномовний, інший - російськомовний. Коментатори... ну, так, як і належить вітчизняним коментаторам - забивають своїми коментарями богослужіння, мабуть, уважаючи свої коментарі цікавішими за нього. Утім, роблять вони це порівняно обережно.

«Князь Владимир определил цивилизационный путь развития славянских народов», - кажуть вони. То скільки ж тих слов'янських народів? На літургії присутні представники «братских православных церквей». Ну просто тобі «братских стран социализма». Оці от паралелі виникають повсякчас: православ'я тепер відіграє точнісінько ту саму ідеологічну роль, що й соціалізм за часів СРСР - воно відрізняє «своїх» від «чужих», «друзів» від «ворогів». Актуальний як для ХХІ століття підхід, нема чого сказати.

Румунської православної церкви коментатори так і не назвали (відомо ж, що й за радянських часів Румунія була ніби формально «своєю», але насправді «чужою»). Кирил веде мову про «одну страну нашу». Коментатори повсякчас порівнюють князя Володимира, митрополита Володимира та Патріарха Кирила (за хрещенням, Владимира Гундяєва). Такі от троє осіб ледь не з однаковими заслугами перед вірою.

Поруч нерухомо стоять солдат і матрос (пізніше стає видно, що їх щонайменше четверо). Це Патріарх має намір подарувати ікону Генштабові Збройних сил України. Суто по-російськи: церква та армія поруч як символи й охоронці російської світової могутності. Союз хреста й меча. Суто по-російсько-православному - бо католики «проїхали» цей етап щонайменше чотириста років тому.

А коментатори ведуть далі: «Єдність з Руською православною церквою, єдність з усім слов'янським православ'ям». А чому лише зі слов'янським? А всі решта православних церков - то «асоційовані члени»? Втім, зрозуміло: центр світового православ'я - то Москва, «и другому не бывать». Ідеологія, ідеологія. До віри це якщо й має стосунок, то дуже й дуже приблизний.

«Христианство стало государственной религией всей Киевской империи» - оце вже й зовсім збиває з ніг. Он воно звідки йдуть російські імперські традиції! А Україна імперією ніколи не була - то й нема чого їй претендувати на київську спадщину.

Патріарх тим часом веде мову про те, що «он был светильником для всего народа», обігруючи співзвучність слів «святитель» и «светильник». Ну, звісно ж: паства Кирила - люди темні, слова «святитель» вона може й не второпати, тож і варто пояснити його їй на пальцях. Чи не саме так тримався Кирил? Камера вихоплює жінок, деякі - з дітьми на руках. Хтось у глухих хустках - ну просто тобі представниці мусульманських країн на відкритті Олімпіади, у когось, натомість, хустка радше позначає свою наявність, ніж бодай щось закриває, от жінка в білому вбранні, що хвилями збігає до землі, й у прозорій шалі до колін - ну, просто тобі кінозірка на фотосесії.

І от - кульмінація, проповідь. Спочатку - коротеньке слово митрополита Володимира. Про християнські чесноти, про мораль, але більше - подяка всім, хто зібрався привітати його. Нарешті - проповідь Кирила.

Знайома з попередніх візитів Патріарха чудернацька суміш російської з церковнослов'янською - певне, вона має підкреслювати велич. Щось дивовижне з наголосами: «константинопОльский», «бОлгарский», «ФеОфил» - і, звісно ж, «укрАинский». Може, за церковною традицією так і належить? Раніше подібного чути не доводилося.

Патріарх повторює про овець і пастиря, що вже лунало під час богослужіння. Декілька разів уже своїми словами підкреслює: люди - то вівці, «мы все, люди Земли, - овцы перед Богом». Порівняння з вівцями Патріарх підкреслює й надалі. Немає заперечень: буквальне тлумачення образних біблійних текстів, та ще й текстів, складених понад дві тисячі років тому, для аудиторії з зовсім відмінним від сьогоднішнього плином життя й світоглядом, - усе це дуже сміливо.

Пропаганда слухняності - от що це таке. Ні, не богослухняності, а просто слухняності, в повсякденному житті. А як же тоді з тим, що Бог створив людину за власним образом і подобою? Згодом Кирил згадує й про це - але ця згадка зависає, її нема до чого прив'язати в його промові.

А він уже веде мову про те, що голос темних сил «посредством денег трансформируется в голос средств массовой информации - но это не Божий голос... Люди ценят информацию по количеству этой информации». Одне слово, ЗМІ - це зло, й зло абсолютне.

Митрополит Володимир (він весь час сидить) щось шепоче про себе, його губи ворушаться. Геть не схоже, що це він повторював проповідь Кирила. Здається, він молиться й молиться.

А Патріарх проповідує й проповідує. Про те, що дехто спокушається на те, що пропонують «другие церкви, другие пути... Но народ наш (це який? - Б.Б.), просвещённый святым равноапостольным князем Владимиром, хранит православную веру... Хранит святыни веры православной, которая одна только и помогала народу сему отличать слово Божье». Отже, всі решта церков - не від Бога. Теж сміливо. Чим не звичне радянське таврування зрадників комуністичних ідеалів, не суто радянське втовкмачування, буцімто, окрім як в СРСР під керуванням рідної партії, ані моралі, ані доброти й любові ніде й не існує?

Про Харківський собор, який обрав Володимира на київську кафедру: УПЦ-КП - несправжня й гріховна, натомість УПЦ-МП - «жертвенное стояние в истине... Спасение там, где полнота православия, где... вокруг одного престола собраны все». За Кирилом, представники всіх помісних православних церков, що зібралися в Лаврі, - це свідчення, що саме УПЦ-МП - на правильному шляху. Ну, просто тобі радянське «всё прогрессивное человечество»...

І от богослужіння завершується. На екрані - стилізовані під давнину картинки. Голос за кадром: завдяки князеві Володимиру «Русь пішла у розвитку разом із християнським Заходом, а не з ісламським Сходом». То що ж Патріарх Кирил зі своєю неприхованою неприязню до Заходу? Чи не намагається він підмінити вибір князя Володимира?

Інша історична довідка: Володимир Мономах. Розповідь про його походи на половців: «Він знищив близько двох сотень їхніх вождів». Це й є найпереконливіший доказ християнських чеснот?

І от починається трансляція богослужіння УПЦ-КП у Володимирському соборі. Добре, що УПЦ-КП повернулася на телеекрани - хай і суворо за ранжиром, другою. Коментатор - Дмитро Степовик. От він уже коментує без упину, богослужіння вже геть не чути. Каже трішечки про «єдність православ'я», але здебільшого веде мову про державу, про українську мову, «одну з найпрекрасніших у світі», знову про державу. Правильні здебільшого речі - але до чого тут віра? «Передовий досвід» Патріарха Кирила та Московського патріархату?..

... А Патріарх Кирил під час проповіді припустився обмовки: він назвав Володимира «митрополитом Київським і всієї Русі»...

Фото - www.dni.ru