"Детектор медіа" повідомляла про призначення Романа Скрипіна - досвідченого телевізійного менеджера, телеведучого й журналіста - медіа-директором "РБК-Україна". Ми зичимо Романові успіхів на новій посаді. Водночас, вважаємо за необхідне оприлюднити думку нашого постійного автора Володимира Килинича, який оцінює призначення Романа дещо інакше.  

Минулого тижня увагу людей, які цікавляться перебігом подій на невдячних й тривожних теренах вітчизняних медіа, привернули дві цікаві речі – стаття Романа Скрипіна у журналі «Корреспондент» (№31 від 12 серпня) під назвою «Майдан на пам'ять» та його ж інтерв’ю «Детектор медіа» з приводу подальшої його творчої долі того ж дня.

Кожна людина, а тим більше відомий журналіст, має в нашій країні право на власну думку. Це – беззаперечне завоювання революції, символом якої став Майдан і яку із вдячністю, але досить оригінально, захищає пан Роман. Можливо тому, що позиція Скрипіна є характерною для  деякої частини молодих вітчизняних журналістів, вона й привернула увагу. Про що йдеться?

Йдеться про те, що із статті стало ще більше зрозумілим, що Роман, перефразуючи його ж самого, більш за все «любить себе в телебаченні, а не телебачення в собі». Можна погоджуватися чи не погоджуватися із його дефініціями щодо революції, була вона чи не була, обдурили нас чи ні, хто нас обдурив конкретно й навіщо, помер Майдан чи не помер, а чи буде він жити в наших серцях в віках - але цинічною професія журналіста бути не може. Пан Роман стверджує, що він «цинік». І далі – «Журналіст має бути циніком. Повторюся (із пріснопам’ятних "дореволюційних" часів): журналіст не може любити політика, тому що політик зрадить». Так, журналіст поза студією, може бути ким завгодно. В тому числі й циніком. Добровільно чи примусово. Це його особиста справа. Але виконуючи свої обов’язки він циніком не може бути категорично! Одночасно він має бути на суспільно-відповідальній роботі та готуючись до неї, має бути й філософом, й бійцем, й політиком, й драматургом. Туди, в журналісти, нікого «не записують», це – особливості та вимоги професії. Ну, така вона за визначенням. А все інше, в тому числі й «професійний» цинізм – «від лукавого». Можливо, й саме тому, до речі, наші вітчизняні політики нас постійно зраджують, що окрема частина журналістів є циніками на роботі. Яким, виявляється, був і Роман.

 Можна, до того ж, припустити тепер після означеної статті, що ймовірно у площині використання цинізму як передової, новаторської форми журналістської роботи, полягала причина конфлікту на попередньому місці роботи Романа Скрипіна – 5 каналі.  Хоча, можливо, й ні. Бо в статті тихо пролунала й інша глибока та категорична образа. Виявляється, що і «звання заслуженого журналіста - до чорта. Ці брязкітки "революціонери" нехай залишать собі». Тому, можливо, що за цинізм не дають «заслуженого». Роман пішов із каналу, образившись на революцію та «революціонерів»…

В інтерв’ю Романа Скрипіна «Детектор медіа» лунає його впевненість у власному телевізійному майбутньому на посаді медіа-директора „РБК-Україна”, причому такому, яке він сам хоче та обере. Тобто, мабуть, гранично цинічному. Не можна не бажати, безперечно талановитій, молодій людині гарного майбутнього. Це було б верхом цинізму. Проте, хочеться сподіватися, що Роман зможе в цьому журналістському майбутньому подолати риси, що, як наразі вже зрозуміло, заважають йому. Цитуючи його самого, від душі хочеться побажати йому «гіпертрофовано не перебільшувати роль своєї скромної, хоча й не пересічної персони для суспільства в цілому».  Лише тоді, здається, він не буде виглядати «смішним», а часом й «карикатурним».

Бо народ зморений телевізійним цинізмом. Глядач, за спостереженнями, так втомився, що у нього навіть не залишилося сил на небажання дивитися телевізор.

Треба не дорікати глядачеві за те, що ти йому дав, а щоднини казати «спасибі», що він це взяв…