Телеканали ледь встигали висвітлювати естафету ейфорій Єфремова, Яценюка й Ляшка довкола мовного питання і відставки Литвина. Євгеній Кисельов натомість запросив до студії «Великої політики» Віктора Ющенка. Той, як в анекдоті про поганого студента, що з усіх екзаменаційних питань із біології міг розповісти лише про бліх, навіть розповідь про своє нове політичне дітище перевів у тему про «свою найбільшу помилку».

Тиждень 2-8 липня видався настільки насиченим на події в усіх царинах суспільно-політичного життя, що складно визначити якісь пріоритети. Почався він зі скандального ухвалення мовного законопроекту №9073 (про державні основи мовної політики), а закінчився черговим тріумфом Володимира Кличка, який у ніч із суботи на неділю підтвердив усі свої титули переможця, не давши Тоні Томпсону жодних шансів у його пристрасному бажанні позбавити українця хоч одного поясу.

За мовними перипетіями всі якось забули, що в середу День незалежності святкували США. На цю подію відгукнулися в «Підйомі» на Новому каналі. В'ячеслав Соломка, Олександр Скічко та Юлія Довган постали перед глядачами в суто американських образах: абориген у пір'ї та з розмальованим обличчям, ковбой і... Статуя Свободи відповідно. Поводилися всі троє напрочуд органічно й безпосередньо, у стилі старого доброго «Підйому». Попри відверту розважальність і засадничу несерйозність ранкової програми, корисна інформація про Америку все-таки прозвучала. Скажімо, досить плідним виявилося інтерв'ю з прес-аташе посольства США в Україні про те, чому до українців ставляться упереджено, коли вони хочуть отримати американську візу. Лілія Подкопаєва розповіла про свій досвід життя та роботи в Америці. При цьому її слова про американську реальність, яка дуже відрізняється від американської ж мрії, мабуть, витверезили багатьох охочих виїхати до США на постійне місце проживання.

І все-таки, все-таки, все-таки... Головною темою тижня лишалися події навколо мовного закону. Хронологію їх висвітлення на різних телеканалах упродовж 3-4 липня, по гарячих слідах, ТК вже подавала. Тож продовжу з крапки, поставленої 4 липня ввечері.

Отже, 5 липня у «Вікнах» на СТБ до актуальної теми звільнення чи не звільнення Володимира Литвина підійшли нетривіально, вдавшись до образної аналогії. Парламентський кореспондент Ольга Червакова спершу розповіла про те, як рятувальники звільняли ворону, що застрягла в сітці під фронтоном будівлі Верховної Ради, а потім відразу перейшла до аналогії з подіями в парламенті, який того дня не поставив на порядок денний питання про відставку спікера.

Перший національний випуск новин о 18.20 почав із синхрону голови фракції ПР Олександра Єфремова щодо заяви про відставку Литвина. Лідер регіоналів у своїй безмежній ейфорії від перемоги більшості договорився до того, що пригрозив спікерові судовим переслідуванням, якщо той відмовиться виконувати волю парламентської більшості.

Того дня періодично то підтверджували, то спростовували інформацію про хворобу Литвина, аж поки остаточну ясність вніс канал «24». Тут чітко і ясно, покликаючись на прес-секретаря спікера, повідомили, що Володимир Литвин працює в своєму кабінеті.

«Факти» й «Репортер» показали акції протесту під Українським домом, біля АП та в регіонах, а також повідомили, що Верховна Рада ударними темпами штампує закони за відсутності опозиції.

6 липня виявилося моментом істини для всіх сторін мовного протистояння. Цього дня, починаючи з «Часу новин» на 5-му о 12.00 й закінчуючи ток-шоу «Шустер live», усі новинні ресурси загальнонаціональних каналів було кинуто на з'ясування питання: кому треба було вкинути яблуко розбрату в консолідоване довкола Євро-2012 суспільство?

У вже згаданому «Часі новин» розповіли про те, що ВР проголосувала за внесення до порядку денного заяви про відставку Миколи Томенка, натомість відмовившись розглядати питання про відставку Литвина. Не забули й про головну подію дня, яка дуже похитнула переможну ейфорію регіоналів - інтерв'ю Володимира Литвина телеканалу «Рада». Як видається, пан спікер обрав парламентський канал для роз'яснення власної позиції невипадково. З одного боку, це цілком офіційний «рупор» очолюваної ним структури, тож поява спікера в тому рупорі виглядає цілком логічно. З другого - Володимир Литвин обрав найбільш комфортний формат для своїх, без жодної іронії, доленосних заяв - невимушена бесіда з Василем Климчуком, від якого можна сподіватися всього, крім неповаги до давнього знайомця-спікера у вигляді незручних запитань. Те, що телеканал «Рада» не є загальнонаціональним і транслюється в обмежену кількість регіонів, спікера ВР цікавило, вочевидь, в останню чергу. Кому треба, той візьме. Більшість телеканалів так і зробили - видали в ефір шматки інтерв'ю спікера. Проте всі вони, не змовляючись, зупинилися на кульмінації виступу Володимира Литвина в ефірі телеканалу «Рада», а саме на тому, що мовний закон не можна підписувати, бо його ухвалено з численними порушеннями. Отже, продовжив пан спікер, цей законопроект треба переголосовувати після обговорення всіх поправок.

Синхрон дня від Єфремова про те, що рішення Литвина було емоційним і Рада сподівається, що він передумає, свідчив: учорашні кураж та ейфорія регіоналів здиміли без сліду. Обличчя головного регіонала у ВР того дня вже не світилося радістю, і глядачеві лишалося припускати одне з двох - або він не сподівався на таку непохитність спікера, або ж його викликали на килим до президента, де влаштували великий прочухан за відсутність політичної чуйки. Повідомлення про закриття 10-ї сесії ВР, зроблене віце-спікером Адамом Мартинюком попри всі норми регламенту, Олександр Єфремов прокоментував можливістю зібрати позачергову сесію наприкінці липня, а саме - 31-го числа.

Увечері 5 канал організував пряму трансляцію мітингу біля Українського дому, де лідери опозиції оголосили про початок перенесення опору в регіони під назвою «Україна проти Януковича». Вожді акцій протесту знайшли цей евфемізм для того, аби вчасно піти у відпустку, знявши з себе відповідальність за подальшу долю тих, кого вони покликали на гранітні сходи колишнього Музею Леніна. Арсеній Яценюк надсаджував горлянку, репетуючи про те, що «ми перемогли, бо не дали провести прес-конференцію Віктору Януковичу в Українському домі й примусили Володимира Литвина не підписати мовний закон!». Їй-бо, для того, аби дискредитувати опозицію, ліпшого ходу не змогла б вигадати навіть Партія регіонів. Пряма трансляція агонії протестної акції під Українським домом могла багатьох глядачів зміцнити в думці, що парламентська опозиція відрізняється від більшості тільки рівнем статків та номінальною партійною приналежністю.

Проте головний «фронтовик» країни тонких нюансів своєї очевидної брехні в спічі на сходах не відчув і побіг відстоювати плоди сумнівної перемоги на ток-шоу «Шустер live» на Першому національному. Але про це - трохи згодом.

Наразі ж коротко зупинюся на одному сюжеті, спільному для «Часу новин» на 5-му, «Фактів» ICTV, «Репортера» на Новому та ТСН на «1+1». Тут не змогли пройти повз те, як Донецька область святкувала 80-річний ювілей. І якщо на 5-му о 16.00 обмежилися майже анекдотичними кадрами про дуетний спів Кобзона з українським президентом, котрий, хай і не надто потрапляючи в ноти, все-таки спромігся досить душевно проспівати «Мама моя - Украина, а отец мой - Донбасс!», то «Факти» розширили свою подачу кадрами на тему «Янукович і щасливі діти Донбасу». Тут докладно розповіли, що напередодні приїзду президента біля Палацу слов'янської культури та писемності розбили розкішний дитячий майданчик і як тішаться діти, граючись на тому майданчику.

Кореспонденти «Фактів» не оминули увагою й простих мешканців Донецька, які в своїх синхронах одностайно стверджували, що їхнє життя завдяки президентові Януковичу значно покращилося. Тут уже було важко збагнути, де проходить межа між «паркетною хронікою» й тонким стьобом журналістів. А втім, розумному досить.

Повернімося ж тим часом до Арсенія Яценюка як одного зі спікерів «Шустер live». Видно, ейфорія - штука заразна й передається від більшості до опозиції навіть дистанційно. Бо Арсеній Петрович, спершу біля Українського дому, а згодом - у студії ток-шоу на Першому національному випромінював ті самі почуття, які були на обличчі Олександра Єфремова двома днями раніше. Втім, мітингова переможна ейфорія Арсенія Яценюка перед мікрофоном у студії «Шустер live» трохи знизила градус, коли він, мабуть, трохи охоловши після бійок із «Беркутом», назвав «зависання» мовного закону хоч і перемогою, але маленькою.

Взагалі остання програма сезону стала чи не найпродуктивнішою - відверті чи замасковані маніпуляції ведучого були відсутні як клас. Натомість ми побачили в особі Савіка Шустера якщо не патріота України, то людину, якій не байдуже, що робиться в державі, де він працює.

Без реверансів на адресу влади, тим часом, усе-таки не обійшлося. Але на то вже немає ради, адже Перший - канал державний. У якості таких реверансів можна було розцінювати інформацію про вичерпаність конфлікту між Володимиром Ландиком та Сонею Кошкіною. Адже модератор на початку свого ток-шоу повідомив, що конфлікт вдалося нівелювати завдяки втручанню в ситуацію представника президента у Верховній Раді Юрія Мірошниченка, який був присутнім на програмі, коли в ній показали розпачливий крик про допомогу Соні Кошкіної (Ксенії Василенко).

Савік Шустер та його гості в останньому перед канікулами випуску намагалися розібратися, чи загрожує Україні розколом новий мовний закон, а також кому цей розкол вигідний. Якби мене запросили на той ефір, я б без тіні сумніву відповіла, що мовний розкол суспільства вигідний передусім журналістам, бо такого грандіозного інформаційного приводу їм давно не траплялося. Але бал правили переважно до болю знайомі люди: з боку парламентської більшості - Володимир Олійник та Володимир Зубанов, системної опозиції - Ірина Геращенко та Арсеній Яценюк, від несистемної - Олег Тягнибок та Олег Ляшко.

Не знаю, завдяки чому саме, але під час дискусії виникало стійке враження, що справжнім героєм і бенефіціантом програми став радикал Олег Ляшко. Тож коли ведучий стомленим голосом просив його «уняться», це сприймалося як зауваження про людське око, не більше. Роль Олега Ляшка в цій програмі стала настільки значущою, що її цілком можна зіставити з функціями модератора. Невгамовний депутат, який відмовився покинути сесійну залу ВР після демаршу опозиції, зробив кілька заяв, які радикально змінили звично-традиційне річище дискусії в «Шусте live». Приміром, зачитавши стенограму засідання Верховної Ради від 7 лютого. Здавалося б, нічого небезпечного для запрошених до студії в ній бути не могло. Аж ні! Пан Ляшко, зачитавши стенограму засідання, на якому депутати голосували за внесення законопроектів до порядку денного, зміг збентежити незламного фронтовика Арсенія Яценюка тим, що той голосував за розгляд на сесії законопроекту №9073 Ківалова - Колесніченка. І хоч як голова об'єднаної опозиції доводив шановній публіці, що це нічого не означає, адже на порядок денний сесії вносяться чи не сотні законопроектів, його репутацію зусиллями Ляшка було підмочено.

Перекреслив цей enfant terrible українського парламенту і всі спроби системного опозиціонера потрактувати «вихід» опозиції з сесійної зали до закінчення сесії як протест. Пан Ляшко гордо і, зауважу, далеко не безпідставно сказав, що акція протесту під Українським домом - це глибокий тил боротьби з владою, а от його присутність на засіданні - то якраз передній фронт. Збагатив пан Ляшко і програму будь-якої опозиції, котра надумає виступати проти чинної влади, досить продуктивним і чи не єдино реальним гаслом: «Дочасні вибори всіх із повною люстрацією!». Після такого викриття Арсеній Яценюк забув про революційно-мітингову риторику й заговорив про те, що ВР ухвалила закони, якими збільшує надприбутки влади.

Тим часом головним і запитанням програми, і водночас особистим болем Шустера стало: «Як можна було забути 5 років підготовки і три тижні Євро?». Найбільш адекватно відповів на нього політолог Вадим Карасьов, один із керівників партії «Єдиний центр»: «Зарубіжні гості чемпіонату побачили, що народ в Україні - цілком європейський, а влада - азіатська. Влада злякалася єднання народу навколо Євро». Ці слова відомого політолога стали своєрідним резюме до обговорюваної теми. З них стало цілком зрозуміло, кому саме вигідний розкол держави. І він-таки підкреслив, що без мови немає держави, дещо раніше сумно констатувавши: «Нація недосформована, і тому українська мова культурно не домінує. До влади прийшли російськомовні. Але в них такі самі проблеми і з російською мовою, яка дісталася їм у спадок від радянського варіанту російської мови. Влада мусить захищати права всіх громадян України, де є одна державна мова як символ держави. Нація - це мова». Перепрошую за розлогу цитату, але саме ці слова були найбільш виваженими в ток-шоу «Шусте live» минулої п'ятниці.

Насамкінець Савік Шустер вирішив повернутися до того моменту в своїй попередній програмі, коли президент ФК «Металіст» Олександр Ярославський пожертвував 200 тисяч євро онкохворому хлопчику, яким опікується агент ФІФА Шандор Варга. Показавши, як пан Ярославський приходить до хлопчика в лікарню, щоб віддати йому футболку Шеви з автографами всіх членів національної збірної, Савік Шустер звернувся до колег-журналістів із претензіями. Він зауважив, що про великий момент благодійності в програмі «Шустер live» не написав жоден із них. Точніше, написав так, що краще б цього не робити взагалі. Тут телеведучий процитував, як саме висвітлив безпрецедентну допомогу Олександра Ярославського хворій дитині журналіст сайту «Обозреватель», уживши слова «отслюнил 200 тысяч». Каюся, я була серед тих журналістів, які в своїх телеоглядах не згадали про жест Олександра Ярославського, хоча насправді він мене вразив невимовно. Так само як і скромність цього чоловіка, який почувався страшенно ніяково, коли батьки хворого хлопчика явно збиралися обцілувати йому руки й ноги. Одне слово, такі моменти виправдовують усі гріхи телевізійників на багато років уперед...

Тим часом у «Великій політиці з Євгенієм Кисельовим» на «Інтері» цього ж вечора, 6 липня, мовне питання якщо й зачепили, то хіба побіжно, переважно в монолозі ведучого про те, кому воно принесе очки - владі чи опозиції - під час парламентських виборів. Адже першу половину програми російський аналітик віддав бесіді з Віктором Ющенком.

Інформаційним приводом до запрошення третього президента України нібито стало створення останнім нового націонал-демократичного об'єднання. Проте під час усієї розмови Євгенія Кисельова зі знаним українським «лібералом» не полишало відчуття нав'язаності цієї кандидатури. «Інтер» - не той канал, який може похвалитися цілковитою свободою вибору ведучим тем чи персон для дискусії в такій аж надто важливій для господаря цього каналу програмі, як «Велика політика». І якщо в ній раптом з'являється фігура, здавалося б, давно й міцно забута, ба більше, скинута з рахунків усіх політичних сил, не кажучи вже про потенційних виборців, мимоволі замислишся: а чи немає тут підступів Банкової?

Євгеній Кисельов у своїх спробах повернути розмову з третім президентом у конструктивне русло був покірно-пасивним. Для нього не таємниця, що нашого недооціненого народом Месію не те що спрямовувати кудись, навіть перебивати не можна.

Вочевидь, на те й розраховувати покровителі «Інтера» з Банкової, адже улюблена тема Ющенка - «єдина помилка президента». Без жодних уточнень ясно, що мається на увазі призначення Юлії Тимошенко прем'єр-міністром. І третій президент не обманув сподівань хазяїв - він дуже старанно майже цілу годину поливав колишню соратницю брудом, звинувачуючи її у всіх гріхах своєї (!) влади. І зустріч із європейськими очільниками щодо газового питання вона зірвала, і газових угод не показувала, і поїхала до Москви всупереч наказам самого президента...

Ну, і як вінець обвинувачень пан Ющенко навів нібито цитату цинічних московських технологів, які рекомендували своїм роботодавцям мати справу саме з Тимошенко, а не з Януковичем під час президентських виборів в Україні: «Легко продается!». В усьому іншому пан Ющенко теж не здивував, уживаючи такі перли, як «набралися боргів, як сучка бліх», або ж не стомлюючись називати українських посполитих «моя нація» чи «мої українці».

Головним же своїм меседжем у «Великій політиці» третій президент вважає послання до тих 14% виборців, які голосуватимуть «проти всіх» (забув, мабуть, що цю графу вже скасували), і 16%, котрі ще не визначилися з електоральними симпатіями. Виявляється, він дуже переймається тим, що вперше в український парламент не пройде національно-демократична сила, принагідно обізвавши регіоналів та об'єднану опозицію двома однаковими кланами. Тож колишній надія нації створює своє об'єднання, яке захищатиме інтереси тих виборців, хто відстоює саме ці цінності.

Проте, як писав Булгаков, «и милосердие им не чуждо»: Ющенко все-таки знайшов у собі сили пожаліти опальну прем'єрку, сказавши, що долю ув'язненої треба вирішувати в демократичний спосіб.

Що тут додати? Хіба що пожаліти самого екс-президента, який давно втратив почуття реальності й через своє надто вже оригінальне світобачення стає легкою здобиччю політичних і телевізійних маніпуляторів... А телебачення знову показало, що є заручником політиків, майданчиком суцільного торжества передвиборних технологій в інформаційному просторі.

Фото - www.facebook.com