Звісно, що жоден вітчизняний телеканал не зміг би самотужки, за власною ініціативою організувати щось подібне. Аби здійснити на телеекрані таке блискуче телевізійне, психологічне, філософське й лише в останню чергу - політичне шоу, як круглий стіл з лідерами фракцій Верховної Ради та громадськими діячами з ініціативи президента, яке 27 липня до пізнього вечора транслювали наживо Перший національний та 5 канал, була потрібна найвища воля.

Воля з’явилась, й глядач міг наочно й без прикрас побачити глухий кут, у який зайшла ситуація в країні, особисту драму Президента як політика та безодню цинізму народних обранців. Це й справді межа: всі важелі впливу на ситуацію використано. Так звана дискусія нагадувала сімейну нараду напередодні похорону, де його безпосередні організатори (рідня, тобто, з друзями любими) вирішують, у який спосіб, де та за чиєї присутності ховати небіжчика. При цьому вони докладно обговорюють, хто нестиме домовину, під яку музику, за які кошти, якою мовою будуть відспівувати, священика якого обряду запросять. Хтось жаліється на відсутність коштів, хтось, навпаки, запевняє, що їх вистачить…

Якщо дитина відбилась від рук, треба спробувати те, від чого вона точно не відіб’ється. Така універсальна логіка Президента – ініціатора круглого столу. Під час самого дійства Віктор Ющенко «з повагою» ставиться до Компартії, але постійно, нав’язливо, якось підозріло цитує Олександра Олександровича Мороза. Віктор Андрійович говорить «тезами», часто жалкуючи, що йде пряма трансляція, адже він змушений прилюдно розкрити кілька військових таємниць (наприклад, про те, що в українське небо незабаром злетить останній український літак, про жалюгідну кількість танків, про військову техніку виробництва 60-х років, про невизначеність державних кордонів на суходолі й на морі тощо). Тримаючи перед собою рясно покреслений текст «Універсалу національної єдності», багато й самовпевнено говорять гості. Грайливий, постійно всміхнений Роман Безсмертний, палкий, одержимий Петро Симоненко, вкрай зажурена Юлія Тимошенко, впевнений у собі й товаришах по партії Віктор Янукович, патріархально далекі від життя, проте багаті на життєвий досвід патріархи української політики – Борис Олійник, Леонід Кравчук, Ігор Юхновський, Іван Плющ, Мирослав Попович, В’ячеслав Брюховецький та інші.

Жаль, не запросили чомусь Леоніда Даниловича, аби глянув у вічі «Україні без Кучми»… Або Павла Івановича Лазаренка, аби глянув у вічі всім…

Ющенко, мрійливо накидаючи по ходу свої «тези», проекту підсумкового документу з незвичною, універсальною назвою «універсал» чи то зовсім не читав, чи то не дочитав до кінця. Леонід Кравчук, якому було запропоновано підписати текст, не знайшов під ним свого прізвища, адже підписати мали лише члени парламентських фракцій. Періодично до Президента крадькома, збоку підходив заступник голови Секретаріату пан Іван Васюник і щось шепотів. На задньому плані майоріла стурбована голова й самого глави найвищої канцелярії. Опісля, під час балаканини, Президент постукував чимось невеличким по мікрофону, немов на зборах колгоспників, зігнаних до новозбудованого клубу на нецікаву лекцію про інші світи чи про досягнення вітчизняних кібернетиків. Лідерка БЮТ дуже доречно нагадала про вівцю, яку ведуть на заклання, дорогою перелічуючи її принади та чесноти. Похорон, право слово, похорон…

Загальну скорботну картинку телевізійники намагались дещо оживити. Вони часом удавались до нестандартних ракурсів. Наприклад, показали, що на столі перед Юлією Володимирівною були розкидані кострубаті кольорові графіки довіри до Верховної Ради. За бажання вона й сама могла їх розфарбувати, бо мала із собою фломастери.

«Регіонали» поганою українською мовою підозріливо й настирливо висловлювали бажання «за півгодинки» підготувати будь-які документи зустрічі, врахувати всі пропозиції, тим більше, що вони вже все це «чітко виписали» у власній коаліційній угоді. Причому після «тези» Президента про відсутність у країні будь-якої кризи («будьмо, мовляв, чесними») представники Партії Регіонів обачливо оминали в подальших репліках недоречне й прикре слово «антикризова» в назві своєї гордовитої, універсальної й упертої коаліції.

Явище унікальне! Неймовірне та гранично цікаве. Звичайно, непримиренною була дискусія щодо НАТО. Саме ця частина кволої розмови найбільш красномовно доводила категоричну неможливість домовитись. Балаканина довкола НАТО, навіть із посиланнями Януковича на універсального спеціаліста з НАТО Володимира Горбуліна, ніби підкреслювала: сталі й універсальні вітчизняні неприємності зміцнюють наш імунітет до радощів…

Можливо, сьогодні щось і підпишуть. Щось схоже на універсал. Головне, щоб наші ЗМІ у своїх коментарях не намагалися зробити з цього дійства того, чим воно не було. Бо глядач усе бачив. Спасибі.

А представник громадськості з Харкова щось довго й плутано пропонував. А потім вибачився й пішов, бо поспішав на потяг.  Чи встиг він на нього?

Бо політики вже універсально поспізнювалися на свої…

Володимир Килинич, для "Детектор медіа"