Масове божевілля телевізійників на грунті Євро-2012 разом з поразкою збірної України в матчі з Англією 19 червня завершилося.

Психоз, щоправда, як і належить цій тяжкій формі нервового розладу, перед своїм логічним завершенням пережив пік у найнесподіваніших проявах.

Скажімо, в день вирішального двобою, 19 червня, всі канали тільки й знали що показували прогнози чотирьох звіряток-віщунів. «Інтер» у цьому плані виявився взагалі абсурдно неконтрольованим: для початку редактори на чолі з ведучим Андрієм Пальчевським запустили до студії ток-шоу «Про життя» тхора й поросятко, які мали спрогнозувати результати матчу. Бідне порося, відрекомендоване як син кнура Фунтика з Хрещатика, ніяк не могло зорієнтуватися в просторі й щосили намагалося втекти від цих ненормальних гомо сапієнс. Але хто б йому дав це зробити! Відтак довелося бідаці все-таки обирати з двох мисочок. У «Подробицях» того ж дня перемогу українській збірній вимолювали шамани, ворожки та астрологи. І все це - на очах очманілої публіки. «Факти» (ICTV) того дня показали: англійських уболівальників у Донецьку, Руслану з її маршем уже наших фанатів, товариський матч між українськими та англійськими фанами...І все це - під пристрасним гаслом, урочисто проголошеним кореспондентом ICTV: «Схід і Захід у єдиному пориві бажає нашій збірній перемоги!» Ну, хто б сумнівався, що таки бажає?

Апогею наш футбольний психоз сягнув у момент, коли угорський суддя не зарахував гол Марко Девіча у ворота Англії. Тут він охопив усе дієздатне населення країни без винятку. 63-тя хвилина матчу Україна-Англія вже стала історією, давши поживу всім учасникам і свідкам - від журналістів, які висмоктали з теми все, що можна, до прибиральниць фан-зон, котрі хоч-не-хоч виявилися втягнутими в цю «мить історії». Скажу чесно: коли я дивилася цей матч, мовчки тішилася з того, що футбольний чемпіонат знімають оператори від УЄФА, бо якби знімали наші, то українського глядача прирекли б на нескінченні споглядання віп-ложі, де в цей час сиділи президенти, прем'єри, а також «примкнувшие» російсько-британські олігархи та інші високі гості «Донбас-арени».

Отож, підсумовуючи враження від останнього матчу нашої збірної, мушу визнати: досі подібних емоцій, які б так одностайно прокотилися всією країною, ми не бачили. Цих емоцій нашим телевізійникам вистачило на цілий тиждень.

Але тим часом життя тривало і поза Євро. Приміром, за день до вікопомного матчу Новий канал потішив прем'єрним випуском активно анонсованого дейтинг-шоу «Мачо не плачуть». Від своїх клонів на інших каналах «Мачо не плачуть» відрізняється психологічною складовою: претенденти на симпатію дівчини мусять для початку побороти свої страхи. Відтак цілком виправданою видається присутність на шоу професійного психолога, яка впродовж випробувань, що їх проходять учасники чоловічої статі, коментує їхні фобії й дає практичні поради, як тих фобій позбутися. У першому випуску двоє молодиків - Юрко та Іван - змагалися за увагу симпатичної Альони. У контексті цього шоу, в якому поєднано елементи різних форматів - від екстрим-шоу до власне дейтинг-проекту, хотілося б акцентувати не так на самому сюжеті чи його драматургії, як на постаті автора та ведучого Олександра Скичка. Коли він уперше з'явився в «Підйомі» разом із Юлією Довган та В'ячеславом Соломко, то був уже досить розкрученим телеперсонажем: глядачі запам'ятали його виступи на програмах «Україна має талант» (СТБ) і «Шоу №1» («Інтер»). Але попервах не лише Олександр, але й уся нова трійця «Підйому» викликала цілком природні сумніви, чи зможуть вони гідно конкурувати із Фреймут-Педаном-Притулою в цьому ранковому шоу. За якийсь час, після багатьох набитих у прямому ефірі гуль, неминучих для початківців, стало зрозуміло: ці діти цілком піддаються навчанню, себто вони адекватно реагують на зауваження професіоналів і дуже стараються працювати над собою. Тобто прогрес Сашка Скичка в ролі ведучого телепрограми був очевидним. Відтак його претензії на роль ведучого нового, власного шоу, сприйнялися як логічне продовження прагнень до самореалізації, а також - як показник високих амбіцій, не позбавлених підгрунтя.

«Мачо не плачуть» справило враження передусім якоїсь легкості і невимушеності, що для цільової аудиторії каналу саме те, що треба. Учасники, обрані для першого випуску, ідеально вписуються в модель поведінки дейтинг-шоу, коли хлопці-лицарі стають до бою за увагу однієї принцеси: вони цілком органічно панікують, коли треба стрибати з ненависної висоти, і так само щиро намагаються звабити відвідувачів торгівельного центру скласти їм компанію для маленького флеш-мобу. У ролі модератора всього цього неподобства Олександр Скичко  як для першого подібного досвіду виглядає досить пристойно. Принаймні,  він уміє переконати  зустрічну публіку допомогти героям у битві за кохання. Що в нового надбання Нового каналу вийде в наступних випусках, подивимося. Але початок цілком обнадійливий.

19 червня, про яке я вже згадувала, тему Євро не зміг оминути й канал ТВі. Тут, щоправда, свиней до студії не запускали і ворожок з астрологами не запрошували, натомість у програмі «Альбертейнштейн» продовжили добивати «лукавою цифрою». Чому «лукавою»? Та тому, що на ТВі, за вже усталеною традицією, про Євро-21012 завжди говорять лише в контексті розпилу та крадіжок бюджетних коштів під час спорудження спортивних чи інфраструктурних об'єктів чемпіонату, і цифри від програми до програми неухильно зростають. Приміром, якщо Остап Семерак (однопартієць Сергія Власенка) в одному з нещодавніх ефірів ТВі («Вечір з Миколою Княжицьким») озвучував цифру у 8 млрд доларів (вартість спорудження всіх об'єктів Євро-2012), то Андрій Пишний минулого вівторка назвав цифру вже 10 тих самих мільярдів. Подібна розбіжність у розмірі аж двох мільярдів особливої довіри глядача викликати аж ніяк не може. Бо на половину від 10 млрд, вкраденої у народу, в разі їх повернення зусиллями доблесної опозиції, можна зробити добрих справ набагато більше, ніж за половину від восьми мільярдів. Ще одну цифру ніби між іншим «вкинув» у розмову «альбертейнштейнівців» Сергій Власенко, який заявив, що в процесі підготовки до фіналу ЧЄ-2012 влада «додрукувала» шість мільярдів гривень, аби покрити видатки, а розкрадену частину бюджетних коштів ця аморальна влада пустить на апріорі нечесну виборчу кампанію. Зрозуміло, що за цілковитої відсутності альтернативи провладним у своїй більшості (часто - вимушено) каналам ТВі і його безкомпромісні програми приречені на успіх у протестної частини телеаудиторії. Проте хотілося б усе-таки більш обгрунтованої аргументації від того ж таки «Альбертейнштейну».

Зауважу ще одну особливість цього проекту в його нинішньому складі. Всі його учасники чомусь говорять про перемогу Об'єднаної опозиції на парламентських виборах як про щось уже доконане. Тим часом, знаючи, що партія влади ні перед чим не зупиниться, аби цю саму владу зберегти, членам Об'єднаної опозиції, напевне, варто було б поділитися зі своїми відданими шанувальниками стратегією й тактикою боротьби за поки що досить примарну перемогу. Наразі єдине, чим можуть привабити виборця опозиціонери, - формування відкритих списків. У вустах Андрія Пишного та Сергія Власенка саме в цьому полягає докорінна відмінність їхньої політичної сили від Партії регіонів, яка свої списки ніколи не відкриє. Можна було б подякувати «Альбертейнштейну» за фактично інсайдерську для більшості глядачів інформацію про рішення Кабміну дозволити приватизацію державних підприємств «Укргазовидобування» та «Укртрансгаз», якби нам запропонували ще й шляхи того, як їй протидіяти. Ну, не ставати ж з вилами в пікети біля офісів цих корпорацій, зрештою! Виходить щось за Шевченком (не футболістом, а поетом!): «А братія мовчить собі, витріщивши очі!» Щоправда, Андрій Пишний пообіцяв уже за півроку (чому не зразу ж?) після перемоги на виборах створити парламентську комісію з розслідування корупційних дій влади. Мабуть, вони тоді гамузом і з незаконною приватизацією розберуться...

Середа, 20 червня, виявилася прикметною не лише всенародною жалобою через невизнаний напередодні наш гол у ворота англійців, але й аж двома прем'єрами на Першому національному. Одна, «Театральні сезони. Ганна Герман», вийшла о 20.00, тобто у «прайм праймів», якщо можна так сказати. Друга, «Народний список», - о 21.40, традиційний час для всіх ток-шоу Савіка Шустера.

Світлана Леонтьєва, автор і ведуча «Театральних сезонів», яка скаржилася на жорстоке божество під назвою «рейтинг», що не давало ставити її улюблене дітище у прайм-тайм, цього разу, вийшовши на публіку у найпрестижнішому слоті, мала би стрибати на радощах. А проте на обличчі ведучої натомість були помітні деяка знервованість і невпевненість. Воно й зрозуміло: працюючи на державному каналі, неможливо зберегти неупередженість у розмові з радником президента на тему інсценізації книжки цього самого радника. Тут треба або ж співати нестримні дифірамби, або ж - просто обмежуватися навідними репліками. Останній шлях виявився для Світлани Леонтьєвої найбільш прийнятним. Вона скромно перечікувала, поки Ганна Миколаївна Герман розповість про муки творчості та про «відхилену фіранку серця», аби несміливо поставити наступне запитання про враження автора «Червоної Атлантиди» від вистави студентського «Поетичного театру» Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Якщо журналіст видає книжку на основі свого багатющого досвіду чи власних розслідувань, або ж збірку своїх інтерв'ю з видатними людьми, це завжди цікаво. А от коли книгу пише і видає журналіст, який став державним службовцем високого рангу, ця подія сприймається не так однозначно. З «Червоною Атлантидою» авторства Ганни Герман (до речі, на титулі книжки стоїть і'мя Анна, а не звичне для нас Ганна. І як тоді вас називати, пані раднику?) так і вийшло. Хоча це й не мемуари, і не компіляція з різних статей, а художній твір, написаний на основі вражень від далекого дитинства й сьогодення в Прикарпатті. Пані радник, звісно, здає собі справу з того, як сприйняла її витвір літературно-критична громадськість, і навіть не без нотки щирості розповідає Світлані Леонтьєвій, звертаючись до ведучої чомусь то на «ти», то на «ви» (таку амбівалентність у звертаннях до пані радника продемонструвала, втім, і сама ведуча), що на прем'єру їхати боялася і навіть хотіла вдягти щось таке, на чому б не видно було яєчних слідів, бо це ж Іван-Франківськ! Але наголошує на тому, що вибір керівника «Поетичного театру» для дипломної вистави студентів ПНУ саме «Червоної Атлантиди», для неї самої був несподіванкою. Як і годиться для «Театральних сезонів», у тіло програми вмонтували епізоди з вистави під назвою «Повертай до свого звідтіля», синхрони режисера-керівника театру, виконавців головних ролей, а також ректора Прикарпатського національного університету. Але, попри всі намагання видаватися щирими й невимушеними, Світлана Леонтьєва та її візаві лишилися в підсумку непереконливими. Можливо, в цьому винувата офіціозна обстановка кабінету Ганни Герман, чомусь обрана для «душевної» розмови, і якісь закляклі пози обох співрозмовниць, які, замість умоститися в зручних фотелях, що сприяло б невимушеній бесіді, стояли одна навпроти одної, наче вояки на плацу перед генералами-перевіряльниками...

Про «Народний список» сказати можна лише те, що появу такого проекту в ефірі Першого національного виправдовує тільки його відверта комерційність, на чому ще до його запуску і в зв'язку з невеличким скандалом щодо «права першої ночі» наголошувало керівництво каналу. Савік Шустер у ролі ведучого «Народного списку» відверто відпрацьовує номер. А втім, очікувати якихось якщо не відкриттів, то бодай малюсіньких скандальчиків у вигляді взаємних образ чи мордобоїв серед учасників програми у цьому проекті не випадає. Бо ж балом у «Народному списку» править Наталя Королевська, від присутності якої в ящику вже нудить усіх, окрім, вочевидь, її безпосередніх спонсорів. Якщо вони, ті спонсори, вирішили взяти глядача «ізмором», то ефект від такого мордування може виявитися цілком протилежним очікуваному. До речі,   щодо назви партії «Україна - вперед!», то з погляду української граматики треба було написати «Україно, вперед!». І вже з цих помилок зрозуміло, що люди, які працюють на імідж пані Королевської, дуже далекі як від України, так і від українського виборця.  Хто з 12-тьох щасливчиків, допущених до участі в проекті «Народний список», стане членами «Народного списку», вирішить, звісно ж, сама лідерка партії. Незважаючи на те, що до журі, окрім неї, входять ще двоє однопартійців.

21 червня ТСН («1+1») не змогла протистояти спокусі випустити в ефір «баян», який перед тим «грав» у «Фактах» на ICTV та в «Репортері» на Новому. Мова - про санаторій «Юність» у Сімеїзі, де перекрили доступ до пляжу для пацієнтів санаторію. Єдине, що відрізняло сюжет журналістів ТСН від аналогічних матеріалів  колег із холдингу Пінчука, - синхрон прокурора, який сухо повідомив, що справа про незаконну приватизацію прибережної зони нині в суді. В усьому іншому - що називається, «знайдіть десять відмінностей».

Зрозуміло, що ексклюзиву на всіх не напасешся, відтак ставити  новинарям у провину відсутність креативу у пошуках сюжетів, мабуть, не варто. Тим паче, якщо люди не тупо стирили новину з мережі, а поїхали на місце і сумлінно взяли коментарі в тих, у кого змогли. Так, це все робилося синхронно, і, судячи з однакових синхронів, коментарі давали тільки ті, хто був зацікавлений у появі цього сюжету одночасно на кількох загальнонаціональних каналах (у цьому випадку - громадськість кримського селища). Не викидати ж відзняте й змонтоване в кошик! Зусиль шкода, і це можна зрозуміти. От і вийшло, що новина перетворилася на сумнозвісний «баян», тобто вже не зовсім свіжу новину. Як цьому зарадити, може знати лише шеф-редактор кожної конкретної служби новин. Але насправді наші телевізійники несвіжістю новин особливо не переймаються.  У п'ятницю, 22 червня,  у «Фактах» вийшов сюжет про 9-річну дівчинку Лізу, яка в Чигирині врятувала старшу за себе на два роки сусідку, витягнувши її з води. Річ у тім, що першими про цей подвиг малої відпочивальниці розповіли в ТСН ще в середу. Безумовно, такий вчинок заслуговує на те, щоб про нього говорили. Але ж, мабуть, треба було не лише ідентичними синхронами обмежитися. Щоправда, журналісти «Фактів» уточнили, чому родичі врятованої дівчинки відмовляються спілкуватися з телевізійниками: вони не хочуть, щоб інформація про цю пригоду дійшла до батьків дитини, які працюють у Росії й відрядили кровиночку на відпочинок до рідні в Україну.

Вечір суботи на Першому національному знову продемонстрував нечувану  до приходу Єгора Бенкендорфа у крісло  керівника каналу  єдність державного  мовника та приватного «Інтера»: у вечірньому праймі на каналі показали два старі продукти «головного каналу країни» - «Ігри патріотів» з Ольгою Горбачовою та Павлом Костіциним у ролі ведучих і концерт «Місце зустрічі» з Юлією Литвиненко та Олександром Пономарьовим. Що в котрий раз збуджує підозри у контрольованості цих каналів одними й тими ж людьми, й тут, звісно,  зазвичай згадують не Бенкендорфа.

Якщо ж - раптом:):) -  це було зроблено з метою показати, наскільки нинішній «Інтер» відрізняється від «старого доброго», то мети Єгор Бенкендорф досяг. «Таки да», непідробні емоції в «Іграх патріотів» 10-річної давнини підносять дух, а «Мій рідний край» у «Місці зустрічі» примусив згадати, що ми, українці, володіємо неоціненним скарбом - своєю піснею. Із загального річища високопрофесійного і душевного виконання українських пісень нашими, російськими та грузинськими виконавцями (Людмила Сенчина і Тамара Гвердцителі) вибивався хіба що гурт «Реал О» взірця 2009 року. Напівголі дівчата якось не надто кореспондували з потужною піснею Миколи Мозгового «Мій рідний край»...

Ну, а в неділю вашого аж надто чутливого автора до глибини душі вразив масштаб поклоніння, ні, не святим мощам котрогось із покійних преподобних, а цілком живому, здоровому й суспільно активному власникові медіахолдингу Starlightmemedia Віктору Пінчукові у програмі «Факти тижня з Оксаною Соколовою» на ICTV. З нагоди дня народження Пола Маккартні глядачеві показали, як Віктор Пінчук підтанцьовує хітам англійського сера на його концерті чотири роки тому. На Майдані Незалежності тоді вирувала злива, але пан Пінчук, разом із простими смертими, навіть не подумав утекти! Далі, в межах анонсованого концерту теж британського сера Елтона Джона проти СНІДу 30 червня, наголосили на тому, що його приїзд організував той-таки Пінчук, точніше, фонд його дружини. Ну, а під завісу поставили сюжет про гастролі легендарного московського театру «Лєнком» у Києві. Звісно ж, вони відбудуться лише завдяки невтомному меценату Вікторові Пінчуку. Боже борони, така бурхлива діяльність на ниві меценатства заслуговує на всі можливі «респекти і уважухи», але, скажімо, чому б тому ж таки панові Пінчуку не профінансувати гастролі Національного театру імені Івана Франка бодай у Москві, не кажучи вже про більш далекі країни? Слів немає, роботодавця треба любити, і бажано так, щоб він це бачив. Але навіщо вивалювати свою безмежну любов на голови ні в чому не винуватих глядачів, які після таких сюжетів лишаються геть дезорієнтованими у часопросторі й чухають потилицю, гадаючи: може, в нас уже президент помінявся?

...І все-таки - Євро, цей клондайк і водночас прокляття наших новинарів! Попри те, що психоз минувся і настав час гіркого похмілля, «ТСН-тиждень» показав: ексклюзив можна знайти навіть після прикрої поразки. Журналісти «плюсівської» підсумкової програми знайшли абсолютно безпрограшний хід - вони поїхали на батьківщину деяких футболістів української збірної. Ну, що вам сказати? Бабуся Ганна Олександра Ярмоленка, до якої журналісти «ТСН-тижня» навідалися в село на Чернігівщині, виявилася настільки живою і вдячною натурою для телевізійників, що глядачеві відкрилася проста істина: всі наші футбольні небожителі - люди з корінням. Бабуся Ганна, в свої поважні роки утримаючи господарство, настільки щиро пишається онуком, що навіть корову доїть уже після матчів. З цього сюжету ми дізналися, що перший тренер продав Ярмоленка в «Динамо» і за цю суму зміг погасити борги з зарплати місцевої команди. У Кіровограді журналісти знайшли й поспілкувалися з братом Сергія Назаренка, а в Мелітополі - з першим тренером Євгена Хачеріді. Ну, а те, що вони ж таки показали країні будинок у селі Дідківщина, яке колись було батьківщиною (з наголосом на першому складі!) Андрія Шевченка і де нині ніхто не живе, зробило нашого легендарного форварда близьким до народу настільки, наскільки це взагалі можливо. Та ще й така прекрасна гра слів вийшла. Майже як у футболі - пас-подача - гол!!!

Фото - 1tv.com.ua