Тиждень минув під знаком прийдешнього Євро-2012, до якого лишилися лічені дні. Перший національний навіть плашку вивісив у лівому верхньому куточку: «До Євро ... днів».

28 травня всі без винятку новинні випуски на загальнонаціональних каналах подали сюжет про відкриття терміналу D в аеропорту Бориспіль. Найбільш розлогим він, як і очікувалося, виявився в новинах на Першому. Тут докладно змалювали й величезні розміри та архітектурні особливості нового терміналу, й перерахували всі можливі цифри - від довжини галереї очікування до вартості будівництва. Дали також синхрони Віктора Януковича, який урочисто відкривав це суперсучасне диво техніки та архітектури, і Бориса Колеснікова, котрий запевнив громадян, що термінал послужить країні з 1 серпня ще краще, ніж під час чемпіонату, адже до кінця Євро термінал прийматиме лише чартерні рейси. Кореспоненти не полінувалися взяти коментарі й у прикордонників, і в митників, і в представників служби безпеки аеропорту та реєестрації. Незважаючи на відверті інтонації парадного рапорту, цей сюжет виявився принаймні найбільш інформативним. Втім, того ж дня про відкриття терміналу досить розлого розповіли й «Факти» ICTV, й 5 канал. На цих каналах інформація про нові ворота в Борисполі майже не відрізнялася від провладних інтерпретацій на Першому: ті ж самі синхрони високопосадовців та сумлінний перелік досягнень у цифрах. На 5-му, щоправда, додали таки легких кпинів, мовляв, тут є ще що доробляти, а в якості сувенірів у д'юті-фрі продають... матрьошки.

ТСН («1+1») та «Репортер» (Новий канал) тему відкриття нового терміналу відсунули подалі й у її подачі обмежилися сухими повідомленнями. Натомість у ТСН дуже докладно зупинилися на тому, як не витримала натиску пішоходів бруківка на щойно відкритому до Дня Києва Андріївському узвозі та як обмежили права водіїв у центрі Києва, тобто просто перекрили їм рух на центральних вулицях. Але і в темі Євро інфотейнмент, без якого нині новинарям - нікуди, у ТСН переміг. Надто ж це стосується сюжету про тхора-віщуна з Харкова, що, нагадаю, виявився важливішим за відкриття нового терміналу.

Скандалом дня стала відставка генерального секретаря НОК Володимира Геращенка. Його минулого тижня застукали на нелегальному продажі квитків на Олімпіаду-2012 британські журналісти. Проте повноцінного скандалу, з гучними або ж викриттями, або ж каяттями, на превеликий жаль журналістів, із цієї події висмоктати не вдалося. Чи то сам уже колишній генсек чудово розуміє, чим загрожують країні його одкровення, чи то Сергій Бубка продемонстрував справді олімпійську реакцію на скандальне відео ВВС й швиденько затулив рота підлеглому, але всі коментатори змушені були обмежитися коротким повідомленням НОК про відставку Геращенка та його готовність співпрацювати зі слідством. У підсумкових тижневиках ж тільки «1+1» спромігся надати синхрон самого Геращенка.

Яскравою даниною інфотейнменту були сюжети багатьох каналів про тхора Фреда, якого в Харкові «призначили» на роль восьминога Пауля, який пророкував результати матчів на ЧС-2010.

У цілому ж, глядач Першого національного мав би переконатися, що Україна цілковито готова до Євро-2012, а от глядач 5-го каналу, «1+1» та ТВі - що не зовсім. Бо ж саме того дня, 28 травня, на «Плюсах» вийшов перший випуск «Євро на нервах», анонсованого як проект, що покаже всю правду про те, чи готова Україна прийняти величезну кількість гостей чемпіонату. Ідея показати недоліки організації комунального, транспортного чи готельного буття країни очима іноземних футбольних фанатів не нова. Пригадую, ще торік, задовго як до самого Євро, так і до старту проекту «Євро на нервах», її втілили журналісти тижневика ВВС (це не британська ВВС, а українська газета «Вести. Версии. События»). В кількох подачах вони з гумором змалювали «Незвичайні пригоди німців в Україні». Навряд чи журналісти «Плюсів» брали за основу свого телевізійного проекту торішні публікації в тій газеті, хоча алкогольні враження в «Євро на нервах», як і в «Незвичайних пригодах...», складають важливу частину культурного шоку іноземців від нашої країни. Але автори «Євро на нервах» перевершили мало кому відому газету. Бо те, що нам показали, вражає передусім непрофесійністю. Докладно аналізувати проект не буду, це вже зробила ТК в одній зі своїх публікацій, скажу лише, що некоректний монтаж чужих, насмиканих із інтернет-ресурсів роликів, як і відверта підтасовка сюжетів (ну не вірю я, що на залізничному вокзалі не можна було знайти каси, де би продавалися квитки до Білої Церкви! Знаючи, наскільки наші люди запобігають перед кожним, хай навіть поганеньким іноземцем, це просто неможливо уявити). Тож жоден із сюжетних ходів - від масової пиятики, яка відбувається невідомо де і невідомо з якого приводу, до тригодинної пішої подорожі засніженою трасою до Батурина двох «гарячих хлопів» із темною шкірою - не викликав ніякої довіри. А лише змушував замислитися над причиною появи саме такого проекту в ефірі. Те, що великий футбол - це великі гроші й не менш велика політика, ні для кого не таємниця. Як і те, що в нинішньому футболі, як у коханні та на війні, всі засоби прийнятні, аби наше було зверху. Проте з «Євро на нервах» геть не зрозуміло, де саме оте «наше», з якого боку?

Якщо порівнювати «Євро на нервах» із якимось іще телепроектом, ним виявиться лише реаліті-шоу «Вони їдуть до нас» на каналі «Україна». Щоправда, його показали 27 травня, ще перед тим, як глядачі отримали свою дозу адреналіну на «Плюсах», і наступного тижня в програмну сітку не поставили (кажуть, із рейтингами не склалося). Починалася програма так само, як «Євро на нервах» - зі знайомства з учасниками шоу, вболівальниками з різних західноєвропейських країни. Їх п'ятеро, і всі вони мають власні уявлення про Україну. Але якщо завданням плюсівського проекту було показати лише негатив країни, що приймає Євро, то автори «Вони їдуть до нас» зосередилися лише на позитиві. Європейським фанам показали парадний портрет України, обравши для цього не похмурі осінь-зиму, а найбільш вдячну пору року - літо, саме ту, в яку й відбуватиметься фінал ЧЄ. Автори шоу використали цікавий прийом - візуалізацію уявлень героїв про країну, куди вони збираються поїхати. Вийшло дуже кумедно. Скажімо, мексиканець Емануель, якого обрали за те, що він збирався вболівати за збірну України, уявляв собі нашу країну як засніжену пустелю з холодними поїздами, а базари - як місця, де поряд із городиною продають мобільні телефони. Постановні кадри з городиною, посеред якої стирчать мобільники, або ж ті, де Емануель їде в засніженому поїзді серед завірюхи, дуже добре відтінили справжню картину, яка для всіх прибульців стала несподіванкою. Зрозуміло, що автори реаліті-шоу «Вони їдуть до нас» ставили перед собою мету, протилежну плюсівській: показати Україну як безмежно гостинну, цивілізовану європейську країну, де щиро раді всім гостям і вміють їх приймати та пригощати. І наче в лакуванні дійсності їх звинуватити важко, адже все, що вони показали здивованим фанатам із Франції, Голландії, Швеції та Німеччини, - правда. Стадіони в нас справді красиві, терикони в Донецьку здалеку виглядають як симпатичні пагорби, а таксисти подеколи такі люб'язні, що можуть, знайшовши забуту іноземкою валізу, повернутися на місце висадки пасажира й не лише віддати злощасну валізу, але й подарувати рукавичку самого Кличка з автографом, яку перед цим шведська фанатка братів Кличків безуспішно випрошувала. І для господарів дому така поведінка - природна. Ну, де ви бачили господиню, яка перед приходом гостей не миє-прибирає-готує, а навмисно створює в хаті безлад і руїну? Таке можливо хіба що в тому випадку, коли вона, та господиня, хоче отримати від держави якісь пільги і перед приходом суворих інспекторів прагне створити враження «Так далі жити не можна!».

Минулий тиждень ознаменувався також довгоочікуваним стартом ток-шоу «Про життя» на «Інтері». Промокампанія проекту супроводжувалася малозрозумілими білбордами по всій країні з лаконічними написами «Буде буря. Уже в травні». Потім загадку почали потроху прояснювати, коли на плакатах з'явився портрет вусатого Андрія Пальчевського, а десь збоку від нього розмістили досить угадуваний силует Малахова. Ну, й нарешті, вони (двоє Андріїв) прийшли! З того, що я побачила, а це був випуск під назвою «Схуднути до смерті» в середу, 30 травня, можна дійти одного-єдиного логічного висновку: наші телетопи, як і раніше, не надто довіряють власним кадрам. Здавалося б, коли «Інтер» переманив Пальчевського з Першого національного, генпродюсери зробили ставку саме на його харизму й комунікативні здібності, скажу прямо, видатні. Але ж... Вочевидь, чудово розуміючи, що треш-шоу на «головному каналі країни» хоч-не-хоч змушене буде конкурувати з «Пусть говорят», продюсери «Про життя» зробили, як їм здалося, хід конем і просто запросили метра жанру буцімто на допомогу Андрієві Пальчевському. Одразу ж після цієї інформації стало зрозуміло: Малахов, будучи вже не просто модератором російського треш-шоу, а, ніде правди діти, іконою та й просто довершеним зразком шоумена першого ешелону на постсовкових теренах, завиграшки обставить не надто досвідченого українського колегу на всіх напрямках і перетягне ковдру на себе. Так воно й сталося. Скоріше за все, пропозиція вести «Про життя» в парі передбачала такий собі тренінг для Андрія Пальчевського. Але тоді виникає запитання: скільки ж коштує цей тренінг з огляду на захмарні гонорари російських телезірок на наших каналах? Чи «Інтеру» для підвищення кваліфікації нових працівників нічого не шкода?

Щодо самого шоу, то воно нічим не відрізняється ні від того ж таки «Пусть говорят», ні від «Говорим и показываем», що його транслює канал «1+1». Під час обговорення давно вже обсмоктаної на всіх ток-шоу теми анорексії автори та редактори, як і власне модератори, нічого оригінального не вигадали: та сама жертва анорексії, від якої лишився кістяк, обтягнутий шкірою, запрошення її батьків та друзів, експерти - актори, моделі, лікарі чи спортсмени, які ламають голову над проблемою - як змусити їсти нещасну дівчину. Єдиним ноу-хау Малахова в цій програмі стало те, що він пішов за лаштунки й приніс звідти геть неапетитні бутерброди з ковбасою, які й запропонував нещасній анорексичці. Студія тут-таки завелася й почала скандувати : «Кушай! Кушай!». Геть як у старому анекдоті про кіно, де кричали: «Лысый, пей! Лысый, пей!». Не обійшлося й без фірмового прийомчику Малахова з експлуатації істеричних тіточок. Одна з них мало не зірвала собі голос, коли репетувала, що в усьому винна мати героїні. Насамкінець виявилося, що в принципі жодна допомога студії жертві анорексії не потрібна, бо вона вже рік лікується у дуже хорошого фахівця, і лікування дає свої плоди. Питається, навіщо було роздмухувати проблему? Мабуть, це тому, що шлях, яким ідуть редактори нового ток-шоу слідом за Андрієм Малаховим, найпростіший із усіх можливих: не надто великими зусиллями зібрати не надто низькі рейтинги. Тим часом кілька тижнів тому в ток-шоу «Говорить Україна» (канал «Україна») обговорювалася аналогічна тема. Проте, на відміну від колег із «Інтера», редактори програми запросили в якості героїні дівчину, яка тривалий час лише намагається схуднути, проте це їй не вдається. Гості та експерти шоу відтак, по-перше, дали кваліфіковані поради щодо проблеми героїні, а найголовніше, - попередили про наслідки неконтрольованого процесу бажаного схуднення. В тому числі - і показавши фото дівчат-анорексичок. У такий спосіб автори «Говорить Україна» продемонстрували практичний підхід до обговорюваної проблеми, сповідуючи принцип гарних лікарів: хвороробу легше попередити, аніж лікувати. Трешем у цьому ток-шоу навіть не пахло. Про істеричних тітоньок годі й говорити!

А 31 травня Микола Княжицький оголосив про гамбіт каналу ТВі. Нагадаю, цей шаховий термін означає «пожертвувати якоюсь фігурою задля подальшого успіху партії». Такою фігурою став харківський журналіст Сергій Потімков, чию авторську програму PS зняли з ефіру, бо, як пояснив гендиректор каналу, губернатор Харківщини Геннадій Кернес заборонив місцевим кабельним мережам транслювати канал саме через те, що в його ефірі з'явився скандальний журналіст. Пан Княжицький, щоправда, повідомляючи цю новину, зробив реверанс у бік Сергія Потімкова, сказавши, що ТВі шукає інші форми співпраці з відомим журналістом, але щось підказує: якщо вже гендиректор наважився на такий гамбіт, це, вочевидь, надовго. Про свої враження від програми PS, однієї з небагатьох, де авторові життєвий досвід не заважає, а лише допомагає творити власний культурний та історичний простір у європейському контексті, я вже писала. Тож новина про зняття PS викликала недобрі передчуття щодо загальної переорієнтації бунтівного каналу та його можливого дрейфу в бік провладності. Тим більше, що знов активізувалися чутки про нібито бажання власника канал продати... Втім, з іншого боку, наразі з позиціонованою опозиційністю тут нібито все гаразд. Якщо вже у «Вечорі з Миколою Княжицьким» ідеться про підготовку до Євро-2012, то офіційним коментаторам у студії робити нічого. Натомість у гості до пана Княжицького запрошують «опозиційного прокурора» Остапа Семерака, нардепа від БЮТ - «Батьківщини». І, зрозуміло, розмовляють ведучий та гість лише про зловживання та спекуляції влади під час тієї самої підготовки. Озвучуються цифри, які могли би звести з розуму всіх без винятку експертів із відмивання грошей, приміром, що з 80 млрд гривень, які було витрачено на будівництво об'єктів чемпіонату, 20-30 млрд украдено завдяки схемам Кабміну. Або ж Остап Семерак стверджує: вертолітний майданчик у Каневі не має жодного стосунку до Євро-2012, але гроші на його будівництво взято саме з цього бюджету і збудовано не для туристів, які навряд чи захочуть пхатися на могилу Шевченка, а для можновладців, котрі не хочуть добиратися до мисливських угідь під Каневом поганими вітчизняними дорогами. Їм, звісно, краще до них летіти, а не їхати. Нагадаю, про це «опозиційний прокурор» розповідав за цілковитого потурання й навіть заохочення господаря програми, який навіть не подумав, що такі серйозні звинувачення вимагають бодай якогось документального підтвердження. Натомість коли зайшла мова про вишки Бойка, гість досить зверхньо відмахнувся від факту оцінювання бурових іноземними аудиторами, назвавши ці оцінки замовними. Тобто вчинив у цьому випадку так само, як той-таки Бойко, котрий розслідування щодо бурових у ЗМІ назвав «заказухою». Втім, якогось балансу думок та оцінок від ТВі ніхто не чекає...

Але ж і фріків досі там ніхто не бачив! Аж тут на тобі - у суботньому праймі нам показали таку собі пародію на талант-шоу під назвою «Мамо, я в ефірі!». Чи й справді таки канал хочуть продати? :) За всієї своєї давньої симпатії до Андрія Кузьменка Скрябіна не можу не сказати: в цьому новому для ТВі форматі співак і шоумен почувався не надто комфортно. Хоча й усіляко намагався перетворити це дійство на бодай якусь більш-менш пристойну подобу справжнього шоу. «Мамо, я в ефірі!» принципово позиціоновано як «НЕ-талант-шоу», бо тут може виступити кожнен, хто має сякі-такі здібності до чогось, і це не обов'язково вокальні чи танцювальні таланти. Приміром, один мешканець міста Вишневе демонстрував уміння читати вірші та співати пісень задом наперед, а пенсіонерка з Києва прочитала поему на тему «Всі політики гади, лише Юля - наша зірка!». Виступив і сліпий співак із Криму, а також гурт звукоімітаторів. Кузьма, намагаючись витягти цей парад лузерів хоч на якийсь рівень, багато жартував, підкреслюючи, що в цьому шоу немає журі, й закликав глядачів голосувати за учасників есемесками. Але навіщо те голосування потрібне, окрім уже звичної «підтримки каналу», як про це не втомлюється нагадувати Микола Княжицький, не пояснив. «Ви, - закликав Кузьма, - голосуйте, а я ваші дзвінки переадресую куди треба!». В тому сенсі, що всіх учасників шоу можна запрошувати на весілля, і хай телефонують ті, хто збирається невдовзі одружуватися. Одне слово: що це було, збагнути було важко.

Ну, а наприкінці тижня прийшла новина, на яку підсвідомо чекали всі: ніжний корейський потяг не витримав українських реалій і таки поламався, не зумівши вийти з Харкова. Розгублені обличчя корейських фахівців на екрані були промовистішими за будь-які синхрони. Чим і скористалися всі наші телевізійники - як «друзі Євро», так і вороги міністра інфраструктури. «ШоуМастВагон» (номер кабаре «Веселый песецЪ», який використав у своїй програмі Микола Княжицький), виявилося пророчим...