Масштабні розважальні проекти здебільшого не створені для прискіпливого перегляду. Це своєрідні офшорні зони телебачення, вільні від критичного риття канав, там усі аналізи смислових ґрунтів ошелешують будь-якого дослідника, бо показують відсутність як ґрунтів, так і смислів, хоча очі й слух рапортують про інше: викинь свої пробірки та предметні скельця, розламай свій мікроскоп, - ти у внутрішньому Ліхтенштейні, друже, розслабся.

Новий епічний проект «Студії Квартал 95» на каналі «Інтер», щотижневе шоу «Київ вечірній», належить до числа тих телевізійних продуктів, перегляд яких провокує в душі моїй збройний конфлікт між критиком і глядачем. Суть конфлікту полягає в тому, що критик, із матюками й прокляттями тікає з кімнати й залишає перед екраном дзвінкоголового глядача; тонка нитка слини в кутику рота, повний офшор свідомості, усмішка рожевого дегенерата у нижній частині обличчя й тугий туман радості вище перенісся - з цими симптомами неможливо боротися, це гірше, ніж грип, хоча й (чого грішити проти істини) набагато приємніше, ніж закритий перелом мозку, гарантований під час перегляду громадсько-політичних ток-шоу. Критик час од часу зазирає до кімнати з якимись криками й умовляннями, але глядачеві вже не до нього: внутрішній Ліхтенштейн засмоктує туриста, його крихітна безкінечність не знає жалю.

Отже, це я намагаюся почати з компліментів «квартальникам», адже протягом восьми тижнів мій, сказати б грамотно, іманентний глядач незмінно перемагав утробного пса-критика, і нитка його слини ставала довша, а лагідний туман поглинув будь-які ескапади гніву, мов сумирного нічного їжачка. В крихітних масштабах моєї навіки отруєної телевізійним гумором душі це була неабияка несподіванка. Адже я пізнав усе зло цього жанру, я регулярно дивився «Аншлаг» і «Криве дзеркало», я полотнів біля екрану, коли чув голос Антона Лірника, і не заплющував очей навіть тоді, коли в ефір вискакував Петросян у жіночому вбранні.

Неважко було передбачити, що «Київ вечірній» стане покращенням уже поробленого на каналі «Інтер» Зеленським та компанією. Тобто, черговою компіляцією вже апробованих сміхових форматів із новим гіпоалергенним покриттям. Почасти так воно і є, але й порівняно нових ідей додалося чимало. Скажімо, приємно здивувала ретельно вивірена структурованість шоу. Зрозуміло, що півтори години безперервних жартів - це шлях самогубців. Але, до честі «квартальників», цього разу вони - чи не вперше на вітчизняному телебаченні - спробували трактувати розважальність у доволі широкому діапазоні: від сентиментальних історій до жорсткої сатири, від пародій до напрочуд змістовних інтерв'ю з доволі несподіваними співрозмовниками, від тонкого, специфічного гумору до відвертої брутальщини. Важливо також, що п'ять-сім постійних рубрик - нерівноцінні (деякі з них мають винятково технічне значення, це щось на кшталт барабанних збивок або відверто необов'язкових есе Андруховича в «Лексиконі інтимних міст», що забезпечують контраст і ліквідують загрозу монотонності), тож кожного разу автори «Києва вечірнього» мають можливість посилити той чи інший кульмінаційний епізод, обрамивши його «спокійнішими» або ж просто не зовсім вдалими блоками.

Найбільший парадокс «Києва вечірнього» полягає в тому, що «смішного» в цьому шоу не так і багато. Всі рубрики належать до чотирьох магістральних напрямків, і лише один із них ще так-сяк можна визнати суто гумористично-сатиричним. Ідеться про пародії на рекламу, відеокліпи, популярні програми та серіали (на цій території пасеться добре знаний глядачем проект «Пороблено в Україні», а також рубрика псевдоновин «Чистоньюз», у якій Зеленський та Жидков не проминають нагоди обережно «жартонуть» про Януковича чи Путіна, щоб хоч якось урівноважити надокучливу рекламу футбольного «Снікерса», заради якого, власне, цей кількахвилинний баласт-вінегрет із прикольних фото та кумедного відео щоразу з'являється в ефірі). Для решти згадуваних магістралей розважальності важко підібрати вичерпні означення, але якщо все ж таки пошукати «ключові слова», то це - шок, сльози та ого-го. Звісно, на перехресті цих магістралей завжди цікавіше, ніж на їхніх занедбаних узбіччях.

Вигуком «ого-го» мій внутрішній глядач повідомляє, що він справді здивований і дійсно розважений, наче вперше побачив віджаблену репродукцію картини «Нє ждалі», де у відкриті двері ввалюються харизматичні бурлаки.

Найчастіше такими «бурлаками» стають гості студії категорії «бе», тобто - не безпосередні учасники наступних сюжетів-рубрик, бесіди з якими - короткі й суто тематичні, та мають лише анотаційно-орнаментальне значення, а спеціально запрошені для розлогих інтерв'ю люди. Сама якість цих інтерв'ю, продуманість і прописаність, поєднана з імпровізаціями, взаємна дотепність у питаннях - відповідях, - велика рідкість на сучасному ТБ. Як і той факт, що ведучих під час програми справді цікавить біографія героя, його професія та погляди на життя, й усе це виконується без остогидлого фехтування між нехіттю «зірки» та без жодної уїдливості з боку Зеленського та Жидкова.

Мабуть, саме у «Києві вечірньому» російський боксер-політик Валуєв спромігся на одне з найкращих інтерв'ю в своїй кар'єрі (окреме велике враження справив хірургічний монтаж цього запису).

Приємно здивувала також бесіда з футбольним коментатором Віктором Гусєвим, чия феєрична журналістська біографія (війна в Ефіопії, рятувальна експедиція в Антарктиду, кругосвітня подорож у ролі радянського пропагандиста-агітатора тощо), вочевидь, «зачепила» навіть глядачів, абсолютно байдужих до навколофутбольних тем.

І, нарешті, десь на межі сенсації була для мене поява у студії екс-чемпіона світу з шахів Анатолія Карпова. По-перше, головною темою розмови зі славетним шахістом були власне шахи (де і коли ви бачили таке у прайм-таймі?). По-друге, Анатолій Карпов у розважальному шоу на «Інтері» - це приблизно така ж оказія, якою могла би стати, наприклад, пряма трансляція православного богослужіння на каналі «Куй-ТБ». По-третє, саме під цю розмову автори «Києва вечірнього» вигадали чергову концептуальну розвагу з циклу «Людина проти машини»: позаяк навіть сучасним топ-гросмейстерам немає сенсу змагатися з непереможними комп'ютерними програмами, Карпову запропонували зіграти партію з тайванською мікрохвилівкою. Насправді ж із Карповим грав 8-літній Борис Ковба, чемпіон Києва у своєму віці. Отак, знічев'я, авторами шоу було винайдено те, над чим протягом десятиліть ламають голови шахові експерти, - як можна легко, доступно і цікаво популяризувати шахи на сучасному телебаченні.

Звісно, шахами рейтинги не прокачаєш, як і самим форматом «лагідних інтерв'ю», тож основне ідейне навантаження в шоу «Київ вечірній» лягає на інші постійні рубрики. Отже, наступна магістраль розваг, позначена мною надмірним епітетом «шок», відкриває перед нами звичну й популярну в народі територію людських принижень, розгубленості, морального й психологічного дискомфорту, а в окремих випадках - імітації душевного потрясіння.

В нормативній мові немає слів, якими можна було би означити ідею рубрики «Вас замовлено», - та й у самих сюжетах кількість матюків зашкалює. Це істинна відрада для всіх западлістів країни, адже в цих історіях «зірок» філігранно «розводять», «прокидають» та «стрьомають», і до процесу залучено страшну силу непоганих акторів та прихованих камер.

Глядачеві пропонують насолоду підглядання за людиною, що опинилася в порівняно екстремальній ситуації. Олександра Педана викрадають якісь уркагани, Віталій Козловський протягом години переживає одразу кілька потрясінь (розбита машина, звинувачення у ДТП, в якому ще й хтось сильно постраждав), Сергію Лазарєву щастить опинитися в машині з водієм-неадекватом, Діму Коляденка пресує не зовсім добрий слідчий тощо.

Якщо на мить повірити, що жертви більшості так званих розіграшів справді сприймають усі випробування за чисту монету, то я не розумію, чому досі ніхто з авторів-дотепників «Києва вечірнього» не похвалився слідами віддяки на обличчі. Але ж ні, зірки постфактум приходять до студії, щоб повідомити всім присутнім, що вони були в шокє, що у них протягом кількох днів був стрес, або ж - як це чудово сформулював співак Лазарєв: «Я уже попрощался с жизнью, ето било потрясающє! Гєніально!».

Наступна рубрика, присвячена підглядуванню, «Робота на день», - це тінь батька Гамлета, який під різними назвиськами з'являвся в ефірі на більшості вкраїнських каналів, щоб у фіналі кожного епізоду обійняти чергового розгубленого громадянина, тицьнути пальцем угору й промовити сакраментальне: «Посміхніться, вас знімає прихована камера!»; потім громадянину доводиться реготати й мотиляти головою, зацінивши прикол, і змінити цей сценарій не наважився би і сам Вільям Шекспір. У «Києві вечірньому» запрошена зірка середнього калібру перевтілюється то на дивного лікаря, який влаштовує в автопарку чудернацький медогляд, то на балакучого незграбу-кельнера, хоча найкращим, мабуть, був епізод із Вадимом Галигіним у ролі даішника: за всієї ненависті касти водіїв до касти людей із радарами, герої сюжету виявляли дивовижну готовність до самопожертви і якесь нехарактерне людинолюбство, що суперечить класовій теорії. До речі, про ДАІ у «Києві вечірньому» жартують із особливою пристрастю (сценаристи шоу частіше звертаються хіба що до гей-тематики), хоча це аж ніяк не сатирична «симпатія до диявола», а мармеладно-позитивний гумор. Наприклад, у четвертому випуску в гості до Зеленського й Жидкова завітав сам генерал МВД, шеф ДАІ Сергій Буднік, який складав «реалістичний» екзамен із ПДР, зарекомендувавши себе великим дотепником і веселуном, тож усе це можна було сприймати як специфічний, але дієвий піар одного з найкорумпованіших міліцейських підрозділів.

Перелік особливих симпатій авторів «Києва вечірнього» не вичерпується жартами про геїв та ДАІ, але якщо з геями та ДАІ все більш-менш зрозуміло, як і з постійним пародійним переспівом епізодів «Нашої Раші», то «прицільний вогонь», яким вечірники поливають продукцію колег із каналу СТБ, - це вже свідчення справжньої пристрасті. І якщо пародію на анонс «космічного сезону» шоу «Україна має талант» ще якось можна дотягнути за вуха до терміну «дружній шарж», то жорсткий і винятково брутальний глум, якого зазнало шоу «Холостяк» («‘Холостячка': шоу, катороє за...биваєт. Она нє остановіцца ні пєрєд чьїм») - це вже якось занадто по-сусідському, з диверсіями за межу і демонстраціями сідниць (хотів було вжити хороше слово «срака», але згадав, із якою наполегливістю Олег Ляшко просив не вирізати мовленого ним в ефірі «Києва вечірнього» слова «срака», й таки передумав). Мені нічого не відомо про корпоративні цінності та інші економічні вподобання каналу «Інтер», але до категорії занадто дивних виявів «любові» належить і пародія на рекламу пива «Оболонь» («Пиво ‘Абалонь' краще не стало!»).

Каві «Якобс» або диво-засобу «Калгон», наприклад, перепало не менше сатиричної уваги, але ці ролики важко назвати відвертою антирекламою. Як і віртуозне виведення вульгарщини на міжнародний рівень завдяки рекламі засобу «Пердоль», у якій так зворушливо звучить одне з улюблених польських дієслів.

І, на завершення, трохи про розвагу слізьми. Це - найбільше ноу-хау «Києва вечірнього», адже на моїй пам'яті в розважальних програмах ніколи не випускали мильного джина розчулення. Йдеться про рубрику «Для тебе», якою традиційно завершується кожен випуск програми і після якої Зеленський частенько протирає пальчиком кутик ока; мені лячно від самої думки, що так може поводитися ще хтось перед екраном, бо ж зі всіх способів виманювання глядацької сльози найменш привабливе, на мій погляд, - це зловживання людським ідіотизмом.

Канал «Інтер» спішить на допомогу кожному, хто хоче незабутньо освідчитися в коханні, й заради цього нібито влаштовується масштабний флешмоб. Так, наприклад, хлопець «дивує» наречену, відмовившись під час шлюбної церемонії від одруження, тікає геть, кілька хвилин глядач милується театральною розгубленістю дівчини та всіх родичів, але принц потім являється з фанфарами й тремтінням у голосі, й усе стає разів так у триста урочистіше, й сльози мішають не тільки говорить, але й вірити в те, що піпл справді хаває такий погорілий театр.

Найбільше враження на мене справила от яка історія. Денис збирається зробити Регіні прєдложеніє. Регіна одказує Денису від пропозиції женицця, і хлопець остається в шокє. Добре, шо його друзі позвали парня розслабитись і зняти стрес у стриптиз-клубі. І от сидить собі Денис, зирить на дєвочок, і тут, внєзапно, виходе танцювать стріптіз Регіна в маскє, й када Денис вроді як на неї ведецця, дєвушка зриває маску і рече: «Я гаварю тібє да!».

Після чого, вже в студії, розчулений до протирання ока Зеленський фонтанує на Дениса репліками: «Ето нєвозможно сиграть! А что било - шок?!». «Да, ето бил рєальний шок», - каже Денис.

Власне, я хотів би подякувати рубриці «Для тебе», адже саме завдяки їй мій олух-глядач зі слиною в кутику рота все ж таки отямився після восьмого випуску «Києва вечірнього» й сказав моєму внутрішньому критику: добре, вилазь уже, а то сидиш у повному офшорі, наче тобі пороблено.